WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Західна Україна під окупацією Австрії - Реферат

Західна Україна під окупацією Австрії - Реферат

Реферат на тему:

Західна Україна під окупацією Австрії

На підставі першого розподілу Польщі 1772-го року Галичина, а незабаром і Буковина, опинилися під владою Австрії. Свої претенсії на Галичину Австрія умотивувала в спеціяльному меморіялі, укладеному 1771 року під назвою: "Вивід прав Угорської корони до Червоної Руси і до Поділля, так само як Чеської корони — до князівств Освєциіма й Затора". У цьому меморіялі Австрія доводила свої права на всі землі, які належали Угорщині та Чехії, бо Угорщина та Чехія належали Габсбурґам. Росія, яка ввесь час прагнула загарбати під свою владу всі українські землі, дуже неохоче погодилася відступити ті території Австрії, і російські війська покинули Галичину тільки під тиском австрійських окупаційних військ.

До Австрії прилучено Руське воєвідство, без Холмської землі, але з Замостям, Волзьке та окраїни Подільського й Волинського восвідств, а з чисто польських земель — південні частини Краків ського й Сандомирського воевідства та частину Люблінського. Ці землі дістали назву "Королівство Галичини та Льодомерії (Володомирії)".

По третьому розборі Польщі до Австрії прилучено Холмську землю та окраїни Берестейського і Підляського восвідств. Але року 1809 Холмщину приєднано до Варшавського воєвідства, а після Віденського Конгресу —в 1815 році — до Царства польського.

Року 1774 до Австрії приєднано частину Молдавії під назвою Буковина", а до Угорщини — українське Закарпаття (або Підкарпаття). Ці три українські території жили своїм відмінним життям і тому історію їх під австрійською окупацією подасться окремо.

Доля цих трьох частин українського народу мала багато спільного: всі вони терпіли тяжкий гніт сусідніх народів — угорського, польського, румунського, а Австрія нічого не робила, щоб їх захистити. З другого боку, протягом цілого XIX ст. всі вони вели боротьбу проти зовнішнього тиску і денаціоналізуючого москвофільства, прихильники якого доказували, що галичани, буковинці та закарпатські українці належать до російського народу, а їхня мова — до єдиної російської мови.

а) Галичина. Австрія дістала Галичину в стані занепаду Війни, російська окупація довели країну до зубожіння. Шляхетство підірвало своє значення в Польській державі взаємною боротьбою окремих родів; міське населення занепало одночасно з занепадом торгівлі та промисловости. Селянство зубожіло під гнітом кріпацтва. Хліборобство мало екстенсивний характер. Ремісництво ледве животіло.

Представник освіченого абсолютизму, цісар Йосиф II, намагаючись піднести господарське й духове життя Галичини, дав новий устрій містам, реґулював торгівлю, будував школи і шпиталі.'"

Року 1774 засновано у Відні при церкві св. Варвари "Барбареум" — семінарію для уніятського духовенства, яку року 1784 перенесено до Львова. Замість шкіл єзуїтського, василіянського та піярського орденів, де наука велася латинською й польською мовами. австрійський уряд заснував гімназії з німецькою мовою навчання; пізніше, року 1825, введено польську мову навчання. Року 1774 засноване народні школи трьох типів: одноклясові — парафіяльні, з наукою українською мовою, триклясові та чотириклясові — з наукою німецькою мовою. Року 1784 у Львові створено університет з чотирма факультетами. На трьох факультетах викладали німецькою мовою, а на Богословському — латинською. 1787 року зорганізовано окремий Богословський факультет для українських студентів з українською викладовою мовою; цей університет існував до 1809 року.

Велику увагу звернув австрійський уряд на впорядкування економічних та соціяльних відносин. Особисте підданство селян скасовано. 1782 року видано наказ для Галичини, яким обмежувалося права панів над селянами: селяни діставали право одружуватися без згоди пана, віддавати дітей до шкіл, шукати заробітку де завгодно; зреформовано суд. Року 1799 встановлено нове оподаткування: 70"/о прибутку з праці йшло селянинові, 18°/о — державі і тільки 12°/о — дідичеві. Щоправда, усі ці реформи здебільшого залишилися на папері, бо після смерти Йосифа II наступники його не дбали за долю селян. Австрія переживала тяжкі часи воєн із Наполеоном, які зруйнували державу. Нові накази 1819 року збільшили оподаткування селян. Почалися безконечні судові процеси селян із дідичами, на яких здебільшого вирішувалось справи в користь дідичів. Становище селян погіршувало те, що в Галичині знову почала здобувати вплив польська шляхта, яка лякала німецьку адміністрацію вигадками про прихильність українців до Росії. Під впливом польської шляхти запроваджено в школах польську мову замість української. Польонізація так широко охоплювала населення, що навіть духовенство, яке прагнуло зберегти /ь-оаїнську культуру, в особистих стосунках вживало польської мови.

Проте, хоч австрійські реформи мали невелике практичне значення, вони багато зробили для морального піднесення українців, дали надію на ліпше майбутнє, розбудили енергію для боротьби за майбутнє. Велику ролю у цьому відродженні відіграло молоде українське духовенство, серед якого було багато освічених осіб, що дбали за національні інтереси. Взагалі Уніятська Церква, яку спочатку хотіли були використати поляки для польонізації українців, стала у другому, третьому поколінні народньою Церквою, що охороняла інтереси, звичаї, традиції, мову народу.

Польські заходи, а зокрема введення польської мови у школах викликало протести: митрополит Михайло Левицький, під впливом каноніка Івана Могильницького, звернувся до уряду з ученим трактатом в обороні "руської" — української мови. Спроба Могильницького заснувати у Перемишлі просвітнє товариство священиків не мало успіху: воно не витримало опозиції збоку польського духовенства та ополячених уніятів-Василіян. Більшого досяг Могильницький, закладаючи українські народні школи. У Перемишлі в 1820— 1830-их роках зібрався біля єпископа Івана Снігурського гурток письменників та вчених: о. Йосиф Левицький, автор граматики, о. Йосиф Лозинськіві, етнограф, о. Антін Добрянський, історик, о. Іван Лаврівський, філолог — які поклали початок культурному відродженню Західньої України.'"

Одночасно з культурним рухом ширяться в Західній Україні революційні рухи. Польські повстанці 1830-их років мали прихильників не лише серед української молоді, а навіть серед львівського греко-католицького духовенства, але на перешкоді до згоди стояло презирливе ставлення поляків до національних почувань українців.'" Галицька молодь, як і наддніпрянська, прагнула наблизитися до народу, вивчала його мову, фолкльор.

Справжнє відродження Західньої України почалося пізніше — в 1820-их роках. У центрі його стояла — "Руська Трійця" — Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький, усі вихованці Львівської Духовної Семінарії. Вони прагнули уґрунтувати галицьке відродження на духовому зв'язку з Україною Наддніпрянською.

Першим виявом відродження був збірник "Русалка Дністрова", виданий Шашкевичем у 1837 році. Це була перша книжка в Галичині, написана українською народньою мовою. Хоч ця книжка була сконфіскована, все ж вона справила велике враження. Вона, — як писав Головацький, — "запалила вогонь. . , який створив очі кожному письменному чоловікові". Члени "Трійці" збирали пісні, писали статті до чеських, польських, німецьких часописів про життя українського народу. Однак, час для їхньої праці був несприятливий: в Австрії панувала реакція, уряд боявся зв'язків українців із Польщею; серед більшости духовенства, яке тоді було єдиним репрезентантом культурного громадянства Галичини, панував консервативний настрій. Члени "Трійці" опинилися в тяжкому стані, не мавши жадної.підтримки. Шашкевич помер у злиднях, Вагилевич перейшов до польських панів. Від "Трійці" залишився один Я. Головацький.

Революпійний рух — так звана "Весна народів" — який охопив усю Европу в 1848 році, глибоко захопив Австрію. Він виявився в повстаннях у самій столиці Австрії, Відні, та серед підкорених Австрії народів Угорщини, де очолив повстання Кошут, Італії, Чехії, Галичини, Буковини. Поляки також заворушилися, бажаючи відновити незалежну Польську державу. Цісар Фердінанд 1 спішно проголосив конституцію, скликав парлямент, скасував панщину.

Момент був сприятливий і для українців. Переважна частина їх почала організуватися окремо від поляків. Австрійський уряд пішов назустріч українцям, шукаючи у них підтримки в боротьбі з угорцями та поляками. У Львові засновано року 1848 Головну Руську Раду, свого роду тимчасовий національний уряд, який мав з'ясувати австрійському урядові політичні та національні прагнення українців. Як пресовий орган Ради стала виходити "Зоря Галицька".

Головна Руська Рада проголосила єдність всього українського народу. Українські посли в австрійському парляменті поставили вимогу виділити українські землі, що перебували в межах австрійської держави, в окремий коронний край під управлінням намісника і приєднати до Галичини Буковину та Закарпаття. Це гостро суперечило бажанням поляків, які домагалися перетворити Галичину на польську провінцію. У боротьбі з поляками Головна Руська Рада зорганізувала власні збройні сили — Народну ґвардію. Але австрійський уряд не виконав головної вимоги українців: не поділив Галичину на дві частини — польську та українську.

Loading...

 
 

Цікаве