WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Галичина, Буковина та Закарпаття - Реферат

Галичина, Буковина та Закарпаття - Реферат

Але всередині самої партії намічалась диференціяція. Права частина її зберігала консервативні погляди; це були переважно галицьке духовенство, урядовці; шва частина, до якої належали молодші віком члени, схилялися до соціялізму. Але всі — і праві, і ліві — вороже ставились до поляків. Цікаво, що в той же час польська мова панувала навіть у родинах українського духовенства.

Головну увагу Національно-Демократична Партія звертала на селянство, на поліпшення його добробуту та поглиблення його національної свідомости.

Провід у польському громадянстві належав заснованій у 1900 році Народово-Демократичній Партії, яку звали "вшехпольською". Провідниками її були у царській Польщі Р. Дмовський та В. ґрабський, а в Галичині — професори Львівського університету — Ст. ґрабський та Ст. ґломбінський. Польська Народово-Демократична Партія шукала спільної мови, і польське представництво у Державній Думі вело угодовську політику. Ненависть до українців та жидів об'єднувала їх, і вони знаходили підтримку у галицьких москвофілів, які мали контакт з російськими чорносотенними організаціями, як "Союз Русского Народу", "Двуглавьій Орел", а також з неослов'янофілами, на чолі яких стояв граф В. Бобринський. Серед членів Народово-Демократичної Партії було багато польських аристократів, римо-католицького духовенства та міщан. Ця партія прагнула об'єднати всі польські землі під берлом російського царя.

Москвофіли знайшли собі протектора в особі намісника — гр. А. Потоцького. Це яскраво виявилося під час виборів до Сойму року 1908. Потоцький дав наказ жандармерії "гостро" боротися проти опозиції полякам; знову було багато забитих, поранених. Адміністрація фальшувала виборчі картки, щоб забезпечити перемогу полякам. Року 1908 ркраїнець-студент М. Січинський забив Потоцького, пояснюючи свій вчинок бажанням помститись за вибори.

Прагнення поляків створити власну державу зміцнюється внаслідок конфліктів між Росією і Австрією, інтереси яких зударялися на Балканах. Особливо гострими стали вони під час Балканської війни 1912-1913 рр. Польські самостійники вживали заходів, щоб створити армію, яка мала б виступити проти Росії на боці Австрії. Підготову вела головним чином ППС — Польська Партія Соціялістична, провідником якої був Юзеф Пілсудський. Він організував військові гуртки — "Стршелец" (Стрілець), в яких молодь проходила військовий вишкіл. Австрійський уряд давав усе потрібне:

провіянт, зброю. Одночасно постали інші організації: "Соку-, •Бартошові дружини", але в них провадилося лише фізичне виховання Членами цих організацій було кілька тисяч молоді.

Пілсудський провадив свою підготовчу акцію у Росії, а також серед польської еміграції у ЗСА та Франції, де знаходив багато прихильників. Таким чином серед польського громадянства напередодні в^йни різко виявилися дві орієнтації: ППС виступала проти Росі. на боці Австрії та Німеччини, а "вшехполяки" — на боці Росії.

Українське громадянство в Галичині стояло в своїй масі на проавстрійській позиції — протиросійській. Воно не мало іншого виходу вся політика Росії була гостро ворожа українцям, як у самій Росії, так і за межами її. Австрійська конституція, на підставі якої жили українці в Австрії, викликала завжди вороже ставлення Росії. Ідея "всеслов'янства", що прагнула "визволення" всіх слов'ян і об'єднання їх під берлом Росії, загрожувала українцям, якщо їх приєднають до Росії, як складову частину єдиного "русского" народу.

Але українці довгий час вагалися — до якої орієнтації приєднатися.

Року 1910 орган Радикальної Партії у Львові — "Громадський Голос" — заявляв: "Не Відень, не Петербург абощо, а сама Україна, окрема й незалежна". У тому ж часописі писали: "Ми хочемо, щоб український народ здобув собі якнайскоріше самостійність, або мав свою власну державу".

Року 1912 поляки в Австрії утворили центральну організацію "Тимчасову Комісію Стронніцтв Незалежних" для пропаганди австрійської орієнтації на випадок війни з Росією. Минуло п'ять місяців — і українці проголосили, що у випадку війни з Росією вони будуть теж боротися на боці Австрії.

У 1902 році лідер Радикальної Партії Галичини К. Трильовськиі: заснував організацію "Січ", що ставила своїм завданням фізично виховання молоді і відновлення серед неї лицарського духу Запорізької Січі. Ця ідея стала дуже популярною, і в 1910-их роках у "Січах" було вже кілька десятків тисяч української молоді. У протилежність польським "Стшєльцам", українські організації довгий час не могли здобути статуту для організації "Січових Стрільців". Не дістали вони й матеріяльної підтримки, і мусіли самі дбати про кошти.

Другою організацією, яка дбала про фізичне виховання молоді та гімнастичні вправи, були "Соколи".

У XX ст. Буковина залишалася льояльною у відношенні до Габсбургів. Національне відродження, яке переживала вона з 1884 р., не виходило за рамки австрійської конституції й обмежувалося питаннями освіти, літератури, господарства. Зміцнюються тісні зв'язки Буковини з Галичиною та Наддніпрянською Україною. Ці зв'язки підтримували вчені та письменники, як С. Смаль-Стоцький, М. Кордуба, В. Сімович, Ю. Федькович, О. Маковей — з Буковини; Б.Лепкий, Іван Франко — з Галичини; М. Драгоманов, О. Кониський, Леся Українка — з Наддніпрянщини.

Року 1907 на Буковині засновано Національно-Демократичну Партію, лідерами якої були: С. Смаль-Стоцький, М. Василько, О. Попович та інші. Ця партія, мавши за собою величезну більшість населення, була льояльна до Австрійської держави і прагнула здобути якмота більше на культурному та економічному полі. Року 1906 засновану іншу партію — Радикальну. Вона відрізнялась переважно тактикою від Національно-Демократичної Партії: те, що Національно-Демократична Партія просила у уряду, Радикальна — вимагала. Радикальна Партія була теж віддана Австрійській монархії, але виступала з критикою уряду. Основу їй давала молодь: учителі, селяни, згуртовані у "Січах". Лідерами були: Т. Галіп, 1. та О. Попович та ін.

Третя партія, заснована у тому ж 1906 році, була Соціял-Демокротична, що стала в опозицію до обидвох інших партій і мала своїм гаслом "Пролетарі всіх країн, єднайтеся!" Лідером ц був О. Безпалко. Складалася вона переважно з робітників, але в селянських масах не мала успіху: селян відштовхували ЇЇ інтернаціональні кличі та боротьба проти релігії.

Перед пертою світового війною у політичному житті Буковини позначилися зміни: виникли розбіжності у поглядах та політиці головних лідерів — С. вмаль-Стоцького та М. Василька. З другого боку — молодші елементи та широкі маси селянства не погоджувалися з льояльною супроти уряду політикою проводирів і, замість Австрії, орієнтувалися на Київ, прагнучи створити свою, а не австрійську Україну.

З усіх частин України в найтяжчому становищі перебувало 3 акарпатт я. Селянство залишалося в економічній залежності від дідичів, переважно угорського походження. Безземелля примушувало селян шукати підробітків, а дістати їх вони могли тільки у поміщицьких господарствах, бо промисловість була дуже слабо розвинена і не потребувала багато робітників. Наслідком злиденного життя був масовий виїзд за океан, до ЗСА та Канади. Ця еміграція в XX ст. перевищувала еміії':п з інших часів Зах^д^ої Украі.і^. у її р зках становил 'О"/" нормального приросту населення.

Еа початку XX ст. Пряшівськіій єпископ, Юліян Фірца чзткуаав "Верховинську акцію": так назвали ряд соціяльнс мічних заходів для покращання становища селян. Для цього ст заснзвувати кооперативи, господарські та промислові спілки, її ничі каси. На допомогу Закарпаттю приходили емігранти з ЗСА, досягли там певного добробуту.

Тяжким гнітом для Закарпаття була влада Угорщини. Автс мію.яху здобуто для частини Закарпаття, скасовано. Урядовою і пклаловою мовою у школах стала угорська. Навіть у парафіяльних школах введено угорську мову. У 1912 році створено з частин Мукачівської та Пряшівської єпархій нову — Гайдудорозьку єпархію, в якій введено Богоспужби угорською мовою. Пряшівський єпископ, С. Новак, запровадив григоріянський календар, а міністерство освіти почато вживати латинської абетки замість української. Мадяризація нищила українську культуру, господарське життя.

Природним наслідком посилення мадяризації було зростання москвофільства. Це було природним явищем, протестом проти акції угорців, самообороною проти національного знищення. Москвофільство підсилювалось вірою у могутність Росії, яка здушила угорське повсгання у 1849 році, а з другого боку — скріплювалося ще й тим, що угорці переносили на українців свою ненависть до Росії за це здуідення. Москвофільські настрої закарпатських українців знайшли підтримку в Росії, бо вони відповідали слов'янофільству, яке ширилося там у XX ст. Лідер його, гр. В. Бобринський, сприяв зростанню москвофільства, а разом із тим — денаціоналізації Закарпаття та переходові його на православ'я. Угорський уряд "придушив" рух москвофілів і 1914 року суд у Мармароському Сиготі засудив на ув'язнення групу селян, що перейшли на православ'я.

Великим нещастям закарпатських українців було так зване "язьічіс" — штучна літературна мова, в якій перемішано українську, церковно-слов'янську та російську мови.

Loading...

 
 

Цікаве