WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Революція 1905 року - Реферат

Революція 1905 року - Реферат

Видатними діячами партії були: Є. Брешко-Брешковська, Б. Савінков, М. Гоц, В. Зензінов. В Україні до неї належав В. Дорошенко.

Соціялісти-революціонери року 1905 заснували Всеросійський Селянський Союз, метою якого була передача всієї землі тим, хто сам працює на землі. Тоді ж в Україні засновано Селянський Союз, головою якого став С. Єфремов.

Року 1906 заснована була Народно-Соціялістична Партія; організаторами її були письменники, публіцисти, вчені, які купчилися біля журналу "Русское Богатство". Це були: В, Мякотін, С. Мельгунов, А. Пєшехонов та інші; з українських діячів брали участь: С. Єфремов, В. Короленко. Партія вимагала "народоправства" та націоналізації землі, себто передачі ії державі з тим, що вона буде передавати землю тільки тим, хто сам її обробляє.

До цієї партії підходила партія "Трудова", або "трудовиків", яка була тільки парляментарною фракцією і не мала організацій поза Державною Думою."

У 1905 році була заснована Конституційно-Демократична Партія (к.-д.), або пізніш Партія Народної Свободи. Ця партія з'явилася наслідком об'єднання двох груп: "Союзу Освобождения" та "Земців-Конституціоналістів". Партія вимагала, щоб Росія була "конституційною парляментарною монархією" з двопалатним парламентом.

Для всіх національностей партія вимагала свобо, гурного розвитку.

Ця партія на чолі з П. Мілюковим мала багат ..„з, серед яких були видатні вчені, професори, адвокати: С. М: іцев, П. Струве, А. Кізеветтер, А. Корнілов, А. Мануйлов, князі Петро й Павло Долгорукови, М. Вінавер, Ф. Родічев, А. Шінгарьов та інші. Головним органом партії була газета "Речь".

В Україні к.-д. партія була дуже поширена серед інтелігенції, професури. Серед впливових членів її були: 1. Лучицький, Л. Яснопольський, В. Науменко, барон Ф. Штейнгель, Д. Григорович-Барський, П. Смирнов, М. Василенко, А. Ржепецький та іиті". Органом партії була газета київська "Свобода й Право".

Від партії к.-д. відділилася правіша від неї Партія Демократичних Реформ, до якої перейшли: М. Стасюлевич, К. Арсеньєв, В. Кузьнін-Караваев, М. Ковалевський.

Центральне місце серед партій належало "Союзові 17-го Октября", який був заснований у юнці 1905 року. До цього Союзу, що його очолював видатний представник московського торговельнопромислового світу О. ґучков, входили представники земства, поміщиків та культурніших купців і промисловців: Г. Крестовніков, П. Рябушинський; земські діячі: Д. Шипов, гр. Гейден, М. Стахович, Н. Хомяков, М. Родзянко й інттгі Згодом із партії відійшли лівіші члени: Д. Шипов, гр. Гейден, М. Стахович та інші й заснували "Партію Мирного Оновлення"."

"Союз 17 Октября" ("октябристи", — як їх називали) вимагав збереження царської влади та повної "єдности й неподільности держави". Росією мав би правити "конституційний монарх у єдності з народом, у союзі з землею".

Направо від "октябристів" стояли реакційні партії, які не визнавали Державної Думи й вимагали поновлення царського самодержавства. Року 1905 з'явилася "Русская Монархическая Партія" на чолі з В. ґріиґмутом, що видавав "Московские Ведомости". Друга партія — ще реакційніша — був чорносотенний "Союз Русского Народа" з А. Дубровіним, В. Пуришкевичем та М. Марковим на чолі.

Крім нехтування конституцією "Союз Русского Народа" стояв на різко шовіністичній плятформі: він вимагав для російської народности першого місця у державі. Державна Дума мала б бути національно-російською. Насамперед Союз цей вів боротьбу з жидами, далі — з поляками, українцями і т. д. Органами Союзу були газети: "Русское Знамя", що особливо переслідувала "жидо-кадетів" та "жидо-масонів", і "Земщина". Апогеєм діяльности Союзу були — кінець 1905 та початок 1906 років, коли він з своїми "бойо

вими дружинами" брав участь у погромах жидів та інтелігенції. "Союзники" вбили кадетів — Герценштейна, Іолеса, трудовика Караваєва. Союз ширився переважно серед малокультурного населення."

Року 1908 засновано у Києві "Клуб Русских Националистов", що ставив метою культурно-громадську боротьбу з українським рухом. Особливо завзяту боротьбу вів цей клюб проти культу Шевченка."

Усі праві організації увесь час були під таємним, а часто навіть під наявним протекторатом уряду, діставали субсидії і всякого роду протекції. В університетах були філії правих організацій — т. зв. "Союзи Академістів", які об'єднували монархічні елементи студентства.

Крім відділів цих загальноросійських партій, в Україні були свої партії. Такою була Революційна Українська Партія (РУП) — заснована 1899 року в Харкові Д. Антоновичем. Метою ії було домагатися самостійности України і вона мала багато членів та прихильників. Серед членів цієї партії були: М. Порш, В. Степанківський. Спочатку в РУП перехрещувалися різні течії, але найсильнішим був вплив соціял-демократичний, російський. З 1905 року РУП перетворилась на Українську Соціал-Демократичну Робітничу Партію (УСДРП), яка домагалася автономії України з сеймом у Києві. Ця еволюція довела РУП до розколу: від неї відділилася Народня Українська Партія, а в 1905 році — Українська Соціял-Демократична Робітнича Партія.

Року 1905 засновано нову — Українську Радикально-Демократичну Партію; гаслами її були: автономія України та земельна реформа. Членами партії були видатні особи: С. Єфремов, Б. Грінченко, Ф. Матушевський, Д. Дорошенко та інші."

Кінець 1905 року позначився значними полегшами для українського руху. В серпні 1905 року університетам повернено автономію. Наприкінці року засновано Вищі Жіночі Курси у Києві, Харкові, Одесі та інші високі школи. В університетах України засновано катедри українознавства. Українські земства порушили знову питання про дозвіл викладати в народних школах українською мовою. Українські театральні трупи дістали дозвіл влаштовувати вистави по всіх містах. Засновувалися українські товариства, клюби, "'Просвіти", які вели українознавчу роботу серед малосвідомих людей; засновували філії по селах, організували бібліотеки, читальні. концерти."

Року 1905 з'явилася перша газета українською мовою: "Хлібороб"; ії видавав у Лубнях В. Шемет. Після того у Києві мала виходити газета "Громадське Слово", але напередодні виходу першого числа арештовано її редактора С. Єфремова. Тоді почали видавати "Громадську Думку". Цю газету педагогічна та духовна влади заборонили передплачувати. Почали виходити газети у Полтаві, Катеринославі, Одесі, Харкові. Здебільшого це були тижневики. Усі вони опинилися під підозрою адміністрації і часто могли вийти тільки перші їх числа."

Доводилося мати резервовий дозвіл адміністрації на випуск іншої газети, на інше ім'я. Багато редакторів було заарештовано."

Року 1906 заарештовано кількох співробітників "Громадської' Думки" з редактором С. Єфремовим. У 1906 році дозволено поновити це видання під новою назвою — "Рада"; видавцем її був Є. Чикаленко, редактором — М. Павловський"

Увесь час в Україні не припинялися страйки та повстання робітників. Найбільшої сили вони прибрали у грудні 1905 року. У деяких місцях відбулися між повстанцями та військами криваві боі, внаслідок яких були сотні заоитих та поранених. Нерідко військові частини приєднувалися до повстанців або відмовлялися їхати на придушення повстань. Так було в Катеринославі в Бердянському полку. 16 грудня 1905 року начальство з Катеринославу скаржилося командуючому Одеської Військової Округи: "арештування (повстанців) неможливе за браком надійних військ"." У Харкові 12 грудня того ж року викликали артилерію для придушення повстання, в якому забито та поранено коло 120 людей. У Києві осеред-ком повстанців було передмістя Шулявка, де постала своєрідна "республіка" на чолі з Радою Робітничих Депутатів; поліція і жандарми боялися туди входити. Значних розмірів повстання вибухли в Одесі і Миколаєві."

Найбільшого успіху досягли революціонери у Донбасі, де повстання почалося у середині грудня 1905 року; повстанці зайняли всю залізницю. Центральне місце у повстаннях Донбасу належить Горлівці, де війська з трудом придушили повстання."

У 1906 році революційний рух почав спадати. Невдачі 1905 року.численні людські жертви, жорстокі репресії, розстріли, заслання

на каторгу сприяли зменшенню повстань, але в роках ІЬЬб-1907 вони ще вибухали час від часу — найчастіше 1-го травня. По всіх губерніях Украіви обвизився відсоток робітнитав, які брали участь у страйках."

Наприкінці 1905 року почалися "усмиренія" селян. На села виряджали військові загони, переважно кавалерії та козаків, які робули екзекуції на місці та заарештовувати селян. Подекуди, як у Погорільцях, Сосницького повіту Чернігівської губернії, у Батурині, Коногіпського повіту, між селянами та військами відбувалися бої. Великого розголосу набула боротьба селян Великих Сорочинець, Миргородського повіту Полтавської губернії, де забито помічника "ісправника" Барабаша, який з'явився з козаками. Багато селян виарештувано. Письменник В. Короленко в газеті "Полтавщина" виступив з докладними інформаціяки про цю "Сорочинську трагедію", про безправство й жорстокість представників адміністрації.

Loading...

 
 

Цікаве