WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Революція 1905 року - Реферат

Революція 1905 року - Реферат

Реферат на тему:

Революція 1905 року

У січні 1905 року вибух страйк робітників на Путиловському заводі в Петербурзі. Вони вимагали 8-годинного робітного дня, встановлення мінімуму платні, поліпшення умов праці, визнання представництва робітників. Вимоги путиловців підтримали робітники інших заводів Петербургу, і застрайкувало понад 100.000 робітників на 382 підприємствах. Це був перший вибух такого маштабу. Петербург залишився без води, світла, газет.

9 січня 1905 року робітники пішли до Зимового палацу, щоб подати пареві петицію. Йшли з корогвами, церковними та патріотичними співами кілька тисяч чоловіків з жінками, дітьми, їх зустріли пострілами заздалегідь призначені для цього війська. Було забито понад 200 осіб і кілька сотень поранено. Обурення робітників не знало меж. На другий день застрайкувало 125.000 робітників у самому Петербурзі*

Страйки перекинулися до інших міст. В Україні застрайкували робітники Донбасу, Києва, Одеси, Харкова, Катеринослава, Миколаєва"

Одночасно з страйками розгорілись селянські повстання: селяни палили поміщицькі садиби, господарські будівлі, забирали худобу. Усе грізніші були вимоги передати всю землю селянам. Селянський рух охопив в першій половині 1905 року 64"/о усіх повітів України."

Революційний настрій збільшували постійні невдачі на фронті: у серпні 1904 року армія зазнала тяжкої поразки під Ляояном в Манджурії. У січні 1905 року здано Порт-Артур. У лютому армія зазнала поразки під Мукденом — одної з найбільших в історії Росії. У травні 1905 року потоплено в Цусімській протоці фльоту, що йшла на допомогу Порт-Артурові. Нарешті у Портсмуті підписано мир, за яким Японія дістала Квантунський півострів і Південний Сахалін. Усі жертви російської армії пішли намарне,

У 1905 році революційні рухи захоплювали й армію. Навесні того року в Чорноморській фльоті підготовлялося збройне повстання: матроси мали арештувати офіцерів й вирушити на Одесу. Повстання почалося на броненосці "Потьомкін-Таврійський". Але "Потьомкіна" не підтримали інші судна і, зробивши кілька рейсів по Чорному морю, він пройшов до Румунії. Із 800 повсталих матросів 54 повернулися до Росії"

У жовтні 1905 року вибухло повстання у Кронштадтській фльоті; у той же час почалося знову повстання у Чорноморській ескадрі: матроси обрали на командувача фльоти ляйтенанта П. Шмідта, але повстання не вдалося: у ньому взяла участь незначна кількість суден, і вони потерпіли поразку; Шмідта та багатьох матросів страчено. Але повстання в армії не припинилося: у листопаді 1905 року повстали у Києві сапери під проводом поручника Жаданівського. Після того були повстання у військах — у Полтаві, Харкові, Чернігові, Черкасах, Білій Церкві, Умані, Смілі. Усі ці повстання не мали успіху, але вони свідчили, що армія перестала бути надійним знаряддям уряду і показували загальний розвал адміністрації"

1905-й рік являв картину з одного боку — вже назріваючого народного заворушеня, а з другого — анархії та розгублености царського уряду. Газети виходили без цензури й відкрито вимагали конституції. В університетах у серпні 1905 року введено автономію, яка замінила реакційний статут 1884 року. Студенти влаштовували революційні мітинги, на які приходили всі, хто бажав. В Україні, як і в Росії, поставали численні союзи: академічний, інженерів, адвокатів, учителів, техніків, залізничників, фармацевтів, селянський тощо і нарешті Союз Союзів, який їх усі об'єднував. Значну ролю грав земський союз з постійним бюром. Усі ці союзи різних напрямків та фа

хів були об'єднані спільним прагненням — знищити існуючий політичний лад."

Прем'єр-міністер С. Вітте так характеризував загальний настрій на початку жовтня 1905 року: революція захоплювала все населення. Вищі шари були незадоволені; молодь, не тільки студенти, але й учні середніх шкіл, вірили тільки тим, хто проповідував антидержавні теорії; більша частина професорів доводила, що треба все перегорнути; земські та міські діячі заявляли, що врятувати може тільки конституція; промислові та торговельні діячі підтримували революційні ідеї й давали пожертви на революцію (Морозов, Терещенко, Четвериков); робітники, під впливом революціонерів, були найбільш активні; чужинці, з яких складалося 35°/о Російської імперії, ставили свої вимоги: поляки — автономії, жиди — рівноправ'я; селяни вимагали землі; урядовці були обурені несправедливостями у порядках служби й протекціонізмом; військо було схвильоване поразками на фронті, в яких обвинувачували уряд; крім того викликало невадоволення й те, що "запасних", прикликаних на час війни, не відпускали з армії, бо було мало військ — армія залишалася в Ази. У військових частинах почалися вибухи незадоволення. Найбільше вуло таких вибухів у фльоті. У Петербурзі було повстання у морському екіпажі, яке придушене було Гвардією. Усі об'єдналися в боротьбі проти різного роду утисків, часто обурливих і антихристиянських. Без перебільшення — уся Росія була схвильована і мала спільний льозунґ: "так далі не можна жити!" Усі об'єдналися у ненависті де існуючого режиму." Годі дати кращу характеристику умов, які викликали революцію 1905 року, ніж та, яку дав цей "саковвик".

З початку жовтня почався загальний страйк на залізницях. Зупинилися трамваї, погасла електрика. Зупинилося все життя.

17 жовтня ст. ст. царський уряд проголосив маніфест, в якому обіцяно "дарувати населенню свободу особи, слова, сумління, зібраиь та союзів". Встановлювалася Державна дума з законодавчиіюі правами."

Проте, цей маніфест не дав заспокоєння. Навпаки: населення у своєму ставленні до нього поділилося на три частини — 1) на так би мовити центральну, що складалася з людей, які при^зяли маніфест з надівю, що він дасть конституцію, і що ця конституція почненову добу в історії; 2) на революційні групи, які вважали, що цей гиніфест е тільки тимчасввоів зупинкою у беротьбі уряду з револиоціею,

і поставилися до маніфесту вороже і 3) на праві елементи, починаючи від людей, близьких до Царського Дому; вони вважали, що маніфест "вирвано" у царя, і вживали всіх зусиль, щоб зберегти самодержавство у повній його силі. Наслідком цього почався рух правих, чорносотенних елементів, які знаходили підтримку значної частини адміністрації.

Після проголошення маніфесту по всіх містах України почалися маніфестації з червоними прапорами, з мітингами, на яких люди вимагали остаточного знищення монархії. У відповідь на це почалися погроми "революціонерів" і головним чином жидів, в деяких місцях при невтралітеті поліції, а в деяких — з її допомогою, як було, наприклад, у Гомелі." Найстрашніші погроми були в Одесі, Києві, Катеринославі, Донбасі, де вони тривали по кілька днів і перетворювалися на збройні бійки з військами. У Києві, за відомостями медичної "Швидкої допомоги", забито 26 людей, а 223 поранено, але не всі поранені зверталися до шпиталів."

Проголошення конституції ще більше розбурхало народні пристрасті. Почали закладати партії, які мали протилежне завдання: "ліві", що були ворожі до урядових заходів, і "праві" помірковані партії, що підтримували ті заходи. Головні партії, починаючи з лівих, були такі: Анархісти — вони мали успіх у Південній Україні: в Одесі, Катеринославі. Ця партія мала органи: "Безначалие", "Бунтарь", "Анархист" і "Чорное Знамя". Вона провадила терористичні акти, які називала "економічними", себто робила атентати на фабрикантів, капіталістів.

Заснована в 1898 році Російська Соціял-Демократична Робітнича Партія у 1905 році поділилася на дві: большевиків та меншовяків. Близькою до них була Націонал-Соціялістична Жидівська Партія — "Бунд", або "Всеобщий Еврейский Рабочий Союз"."

Большевики та меншовики були ортодоксальними марксистами. Різниця між ними була тактична: большевики, на чолі яких стояв В. Ленін-Ульянов, рішуче відмовлялися від співробітництва з ліберальною буржуазією: "пролетаріят е керівник народної революції", — писав Ленін: "метою революції має бути диктатура пролетаріяту". На чолі меншовиків стояли: Л. Мартов, Ф. Дан, П. Аксельрод та інші. Меншовики стояли за широку організацію робітників типу німецької Соціял-Демократичної Партії.

Року 1906 большевики, меншовики та бундівці формально оЬьдналися.^ Соціял-Демократична Партія мала успіх в Україні; вона мала багато членів на заводах та фабриках України.

З 1905 року на заводах почали діяти депутатські збори больіііевиків, як постійні органи. Під час жовтневого повстання 1905 року ці збори перетворилися на Ради Робітничих Депутатів. Перша Рада постала у Катеринославі й першим секретарем Виконавчого Комітету був Г. Петровський — майбутній советсько-українсіький "староста". Ради були на великих заводах та у містах. Большевики вважали Ради за зародки революційної влади."

Партія Соціялістів-Революціонерів, заснована у 1899-1900-их роках, ставила своєю метою революціонізувати селян. Лідером партії був В. Чернов. Соціялісти-революціонери широко практикували терор — від міністрів до рядових поліцаїв. Для виконання терористичних актів вони заснували "Бойову Організацію". Провідником цієї організації був до 1903 року Г. Гершуні, а після його арешту — провокатор Азеф, який протягом п'яти років керував терористичними актами і одночасно видавав урядові членів партії.

Loading...

 
 

Цікаве