WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Гетьманщина - Реферат

Гетьманщина - Реферат

Іван Мазепа народився, правдоподібно, 1639 року. Він дістав добру освіту в Києво-Могилянській колегії, а потім в Єзуїтській колегії у Варшаві. Після того був довший час. при дворі короля ЯнаКазіміра. Король висилав його за кордон для вивчення гарматної справи, до Франції, Німеччини та Італії, де доповнював він свою освіту.

Вернувшись до Варшави, Мазепа не раз виконував відповідальні доручення короля: їздив до Виговського (1659 р.), до Юрія Хмельницького (1660 р.), до Тетері (1663 р.). Був прихильником ідеї Гадяцької унії.

Року 1663 Іван Мазепа покинув королівську службу і 1669 рок) опинився в Чигирині, у гетьмана Дорошенка", де присвятив себ< українській справі.

У Дорошенка Іван Мазепа дістав рангу генерального осаула Він виконує важливі дипломатичні доручення гетьмана: в 1673 р їздить до Криму, до гетьмана Самойловича в справі об'єднання України, в 1674 р. — до Криму та Туреччини. Запорожці взяли бул" Мазепу в полон, але кошовий Сірко врятував його і видав Самойловичеві,

То був час, коли до лівобережного гетьмана переходили видатні Діячі Правобережної України, зневірившись у політиці Дорошенка Це були: Лизогуби, Ханенки, Кандиба, Гамалій, Скоропадські, Ко' чубей, навіть Дорошенки; до них приєднався і Мазепа. Він здобув довір'я Самойловича, став близьким до нього та його родини, навіть посвоячився з ним. Мазепа мав вплив на гетьмана і брав участь в його політиці. З доручення гетьмана майже щороку їздив до Москви у важливих справах, наприклад, у 1689 році із застереженням з приводу "вічного миру" з Польщею. Він нав'язав у Москві близькі стосунки з князем В. ґолщинии, фаворитом царівни Софії, фактичним керманичем московської політики, одним із найкультурніших людей Москви XVII ст.

Взагалі в 168(^их роках Мазепа став одним із найбільш впливових діячів Лівобережжя. Офіційно він мав рангу генерального осаула, але значення його було ширше. До цього треба додати, що він мав надзвичайний особистий чар, уміння приваблювати людей різного характеру, і це допомагало йому підносити престиж гетьманської держави та влади гетьмана.

Іван Мазепа був найпопулярнішою особою на раді під Коломахом. Він мав тоді вже 50 років і був людиною з величезним життьовим та політичним досвідом, здобутим довголітньою участю в управлінні України під булавою двох видатних гетьманів: Дорошенка та Самойловича. Крім того значно поширило його кругозір перебування в Західній Европі, зокрема у Франції часів Мазаріні."

Але який би не був цей досвід — становище, в якому опинився Мазепа, як гетьман, було дуже складне, і треба було мати також надзвичайний дипломатичний хист, щоб протягом понад 20 років вести корабель України по розбурханому морю анархії та руїни.

Обрання Мазепи зв'язане було з підписанням нових, "Коломацьких статтей". В основу їх покладено "Глухівські статті" Многогрішного з року 1669, але пороблено при тому багато додатків на користь Москви. Так, у пакті XX застережено, що Україна не сміє порушувати вічний мир з Польщею і повинна підтримувати добросусідські стосунки з Кримом. Знову, як і в зфальсифікованих "Переяславських статтях" 1659 року, заборонено Україні вести дипломатичні зносини з іншими державами. Крім залог та воєводів, що були в Києві, Чернігові, Ніжені, Переяславі та Острі, московська залога мала стати в гетьманській резиденції — Батурині — для постійного контролю над гетьманським урядом (пакт XVII). Цілком новий пакт (XIX) трактував про взаємини між Україною та Московщиною. Заборонялося "голосов испущать", що "Малороссийский край гетманского регименту", а тільки казати, що він належить до єдиної держави з Великоросійським краєм. Тому мусить бути вільний перехід з Москви ва Україну. Гетьман і старшина повинні дбати про зміцнеяня зв'язків між двома народами (важливе е, що сказано тут чітко про два народи), зокрема — сприяти шлюбам між москалями та українцями.

Коломацькі статті вперше заперечували державний характер гетьманської влади, а разом з тим і державність України. Але цей пакт не був зреалізований.

О. Оглоблин пише: "Коломацька угода... була безперечним успіхом Москви в її історичному наступі на Україну ...і лише державний геній і глибокий патріотизм нового гетьмана Мазепи зробили так, що низка шкідливих для України ухвал Коломацької угоди залишилися нечинними."

Серед тяжкої спадщини Самойловича дістав Мазепа чорноморську проблему, розв'язувати яку треба було в інтересах Москви, а не України. Невдача походу 1687 року надала сміливости татарам, які почали знову чинити напади на Україну. Українські полки під командою полковника Іллі Новицького 1688 року не лише успішно оборонялися від татар, а й самі громили їх.

Тим часом Москва готовилась до нового походу. В березні 1689 року, під командою князя ґоліцина, рушило на Крим 120-тисячне військо. На Коломаку приєдналися до нього українські полки під проводок Мазепи. Ця величезна армія, перемагаючи труднощі походу, примушуючи татар відступати, 20 травня дійшла до Перекопу, але другого дня несподівано відступила. Причини цього відступу залишилися неясними. Сучасники казали, що нібито татари підкупили ґоліцина. Наслідки цього походу були трагічні для уряду царівни Софії: вони прискорили падіння Софії та ґоліцина і перехід влади до царя Петра 1.

Факт, що Мазепа, не зважаючи на дружні відносини з ґоліциних, не потерпів під час перевороту, свідчить про його надзвичайне вміння пристосовуватись до людей та обставин.

Досвід двох невдалих походів показав, що для того, щоб здобути Крим, треба опанувати Чорноморське узбережжя. Почалися походи на долішній Дніпро, на Очаків. У походах на Очаків та ГазиКармея в 1690 році та на Аккерман року 1691 брали участь лівобережні полки разом з правобережними із полковником Семеном Палієм на чолі. Року 1692 знову ходили на Гази-Кармен, а року 1694 — на Очаків та Буджак."

Року 1695 відбувся перший похід московського війська на Озів. З вим ішли й козаки під командою наказного гетьмана Івана Обидовського, Мазепиного небожа. Сам гетьман з московським вій" ськом у той час атакував Гази-Кармея та інші турецькі фортеці над Дніпром. Завоювання їх мало велике значення для України, а ще більше для Озівськоі камттаиіт: року 1696 був здобутий Озів, і Московщина вийшла над Озівське море, хоч Керченська протока залишилася ще в турецьких руках. Не зважаючи на успішні спільні виправи московських і українських сил, Очаків не був взятий.

Військові походи через Україну руйнували її, багато людей гинуло в боях.

Року 1699 Мазепа писав до царя, що за 12 років гетьманування відбув він одинадцять походів. Однак наслідки їх не відповідали жертвам. Дійсно "Священна Ліга" мало чого добилась, і 1699 року Австрія та Польща підписали з Туреччиною мирний договір в Карловицях, а 1700 року Москва з Туреччиною в Константинополі: на ЗО років Москва дістала Озів та інші укріплення на північному березі Озівського моря; турецькі фортеці над Дніпром мали бути зруйновані; військовий престиж Московщини піднісся: року 1698 Молдавія та Валахія визнали зверхність Москви.

Україна нічого не досягла. Навпаки, вона багато втратила: зобов'язана Коломацькою угодою брати участь в зовнішній політиці Москви, вона мусіла давати людей не лише для військових виправ, але й для суднобудівництва, копання окопів тощо. Головне ж було те, що Україна втрачала незалежність і втягувалась у політику Москви, як її власна територія.

Таке становище дуже шкодило Мазепі, якого сучасники вважали за прихильника Москви, не здаючи справи з тяжкої ситуації, в якій він опинився внаслідок Коломацькоі угоди і не розуміючи, де кінчався примус, а де починалася добра воля гетьмана.

На тлі зовнішніх воєн зростало в Україні соціяльне та економічне напруження. Люди порівнювали сучасне життя з тим, що було "під ляхом", називали Мазепу "вітчимом" України. До того ж не припинялися повстання, що почалися з розрухів у війську під Коломаком, якими зустріло козацтво обрання Мазепи. Повстання жорстоко придушувано. Війни вимагали грошей і тому треба було збільшувати податки. Селяни тікали на Запоріжжя, де був головний осередок опозиції проти політики Мазепи, або на Слобожанщину. З 80-их років вони з Лівобережжя знову почали були переходити на Правобережжя, де поновлено козаччину. Мазепа вживав заходів, щоб заспокоїти народ: встановлено як норму дводенну панщину, на будування фортець виряджалося не селян, а козаків, але цього всього було замало."

Ще більше місце у внутрішній політиці займала опозиція різних груп старшини. Вже була мова про сильну опозицію проїм антитурецької політики Москви, а разом з нею й України. Особливо сильна вона була серед старшини та купецтва південних полків; невдалі війни 1687 та 1689 років розпалювали почуття незадоволення політикою гетьмана.

Становище Мазепи, що стояв між місцевою опозицією і вимогами Москви, погіршувало те, що серед старшини було багато свояків і приятелів Самойловича, з його небожем Михайлом Самойловиче?л на чолі. Мазепа їх по змозі усував, призначаючи полковниками своїх родичів, людей, відданих йому.

Першим значним об'єднанням опозиції був "бльок", як назвав О. Оглоблин, полтавської старшини, на чолі якого стояв генеральний писар, кандидат опозиції на гетьмана, Василь Кочубей. 1691 року старший канцелярист Генеральної Військової Канцелярії, Петро Іваненко (Петрик), свояк Кочубея, подався на Запоріжжя, там був обраний на військового писаря і повів агітацію^проти Москви та гетьмана. 1692 року він їздив до Криму, де вів переговори від імени "Князівства Київського, Чернігівського, всього Війська Запорізького та народу Малоросійського" і уклав угоду з кримським урядом. Проф. О. Оглоблин припускає, що вся та акція була відома не лише вищій старшині — Кочубеєві, тестеві Кочубея та Петрика, Жученкові, а навіть і гетьманові." Політична програма Петрика була проста: відібрати Україну від Москви з допомогою татар. Цей договір надзвичайно цікавий; він свідчить про існування в тих часах виразної концепції державної самостійної соборної України, — концепції, яка була цілковитим запереченням Переяславського договору 1654 року і ідейно підготовляла виступ Мазепи 1708 року."

Loading...

 
 

Цікаве