WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Гетьманщина - Реферат

Гетьманщина - Реферат

Реферат на тему:

Гетьманщина

План

  1. Демян Многогрішний (1669—1672)

  2. Іван Самойлович (1672—1887)

  3. Іван Мазепа-Колединський (1687—1709)

В той час, як Правобережна Україна кривавилася в боротьбі з поляками, турками, татарами, в боротьбі за владу гетьманів і різного роду ватажків, а квітуча країна оберталася на пустку — на Лівобережжі життя йшло іншими шляхами.

Об'єднавши на короткий час Правобережжя та Лівобережжя, Дорошенко 1668 року вернувся до Чигирина, а на Лівобережжі залишив наказного гетьмана, Чернігівського полковника Многогрішного. Він був, як сам казав про себе, чоловік "простий і неграмотний", але твердої вдачі, прямий, наполегливий і користався пошаною в північних полках.

Коли Дорошенко повернувся на Правобережжя, московські війська з Ромодановським на чолі рушили на Сіверщину. Становище Многогрішного було тяжке, бо Дорошенко не надсилав допомоги, власних сил було замало, а люди, з архиепископом Чернігівським Лазарем Барановичем на чолі, намовляли Многогрішного піддатися Ромодановському. Нарешті він так і зробив. Старшинська Рада в Новгороді Сіверському обрала його на гетьмана.

Демян Многогрішний (1669—1672)

Дем'ян Многогрішний прийняв титул "гетьмана Сіверського" Становище його було складне: Дорошенко його не визнав, Сівер' Щина була фактично в московських руках. Не зважаючи на це Многогрішному пощастило домовитися з московським урядом, бо в Москві знали про загальне незадоволення в Україні і стали поміркованішими у своїх вимогах. Наслідком цього в Глухові підписано "статті" — договір Москви з Україною. Згідно з ттаі договором московські воєводи мали залишитись тільки в Києві, Чернігові, Ні"єні, Переяславі й Острі. Компетеяція їх була звужена тільки докомандування московськими залогами; вони не мали права втручатися у внутрішні справи та суд. Всі податки впливали до гетьманської скарбниці. На з'їзди, які стосувалися України, вона когла висилати своїх депутатів. Число війська встановлено на 30.000. Цей договір укладено як між двома державами, і в цьому була велика заслуга Многогрішного. Звичайно, це було не все, чого він добивався, але все ж таки це була автономія Лівобережної України."

Під владу Мвогогрішного вступили полки — Прилуцький і Переяславський. Замирився з ним і Дорошенко. Вони були однодумці в політичних справах, головно у відношенні до Москви.

Бувши гетьманом Лівобережної України-Гетьманщини, як називали П, Многогрішний намагався встановити порядок і спокій. Він приборкував повстання, головним чином, з допомогою "компанійців" — найманого війська, боровся зі старшинською олігархією. Він сах призначав та зміняв полковників, сотників, без суду їх карав, накладав податки на старшину, духовенство. В тих умовах тільки твердою владою можнабулопривернутилад. Завдякийому "Гетьманщина скінчила часи Руїни і ввійшла в новий період миру й добробуту", — характеризує правління Многогрішного 1. Холмський."

Самовладність, різкість Многогрішного, його абсолютизм викликали незадоволення старшини. Можливо, обурювало також старшину бажаивя гетьмана закріпити владу за своїм родом: так, у 1671 році він призначив наказним гетьманом свого брата, Василя. Проти Многогрішного почали снувати змову, писали доноси. 1672 року гетьмана з усією родиною ув'язнено 1 після тортур заслано на Сибір, де в страшних злиднях довгі роки прожив цей перший політичний засланець з Украйви."

Постать Дем'яна Многогрішного звернула на себе мало уваги дослідників, бо ії заслоняли блискучіші: Дорошенко, Самойлович, Мазепа. Протягом трьох місяців правила старшинська олігархія, намагаючись обмежити владу наступного гетьмана. Свої вимоги старшина провела на Раді в Козачій Діброві, біля Путивля, де зібралася, щоб обрати гетьмана та поновити договір з Москвою. На гетьмана обрано генерального суддю Івана Самойловича.

Іван Самойлович (1672—1887)

Це була людина освічена, з широким світоглядом, талановитий політик і безперечно патріот, що прагнув незалежної України, але в той же час умів добре ладнати з Москвою.

Усунувши Многогрішного, старшина, обираючи Самойловича, поставиха ряд умов, які обмежували владу гетьмана. Самойлович прийняв їх і провадив лінію старшинської верстви, надаючи державі аристократичного характеру. Він не скликав Загальної Ради, а обмірковував усі справи з Радою Старшин; створив інститут бунчукових товаришів, до якого входили переважно сини старшин, що перебували в близькому оточенні гетьмана. За його правління, яке тривало 15 років, зформувалася гетьманська держава з монархічним характером.

Іван Самойлович намагався об'єднати всі українські землі-і боровся проти тенденцій Запоріжжя вести окрему політику Вище вже була мова про те, як він старався підкорити Правобережну Україну Він притягнув під свою булаву правобережних полковниківу 1674 році передав йому булаву Ханенко, в 1676 — Дорошенко. Після того Самойлович став іменуватися "гетьманом обох сторін Дніпра".

Щоб поширити границі України, Самойлович радив цареві заявити Польщі претенсіі на Західню Україну, Волинь, Підляшшя, Поділля, Підгір'я, Червону Русь, які завжди були частиною України. Він намагався також приєднати до України Слобожанщину, яка була заселена українцями. Обидва домагання не мали успіху. З Москвою Самойлович довгий час жив у згоді. Там виховувалися його сини, свою дочку одружіш він з боярином Ф. Шереметьєвим. Він погодився, щоб київський митрополит прийняв висвяту від московського патріярха." Але й цей мудрий та обережний гетьман загинув від руки Москви.

Розходження Самойловича з царем спричинила московська політика супроти Криму. На початку 1680-их років Австрія, Венеція, Польща, Ватикан та Москва почали укладати антитурецьку, а разом з тим антикримську коаліцію. Запрошено представника і від України, але Самойлович відмовився від участи в "Священній Лізі", побоюючись, що знищення татарського ханства може пошкодити в дальшому ході подій незалежності України, яка буде оточена московськими володіннями. Взагалі Самойлович був проти зближення Москви з Польщею і перестерігав царя відносно Польщі. Всупереч бажанням далекозорого гетьмана, року 1686 підписано •вічний мир" Москви з Польщею. Лівобережна Україна та Київ відійшли під владу Москви.

Року 1687 почалася війна проти мусулманського світу. Австрія, Польща та Венеція мали вдарити на Туреччину, а Москва — на Крим. Перспектива війни з Кримом була дуже непопулярна серед української старшини, в лавах якої було багато колишніх "дорошенківців". Не розкриваючи дійсних причин, Самойлович марно пробував переконати московський уряд, що похід великої армії влітку через спалені сонцем степи буде зв'язаний з великою небезпекою.

Похід почався в квітні 1687 року. Московське військо йшло під комавдою В. ґоліцина, фаворита правительки царівни Софії, а українське військо провадив сам гетьман. Не доходячи до Січі, над р. Карачокрак, ґоліцик несподівано наказав військам повернути назад. Лише 40 тисяч московського та українського війська під командою Неплюева та гетьманича Григорія Самойловича пішла на Запоріжжя. Причини відступу ґоліцина залишаться неясними. Офіційну версію — брак паші для коней — сучасники спростовували, бо паші було досить. Причини були глибші. Можливо, що, знаючи про нехіть старшини, Гетьманича Григорія і самого гетьмана супроти походу — ґоліцин побоявся заганятися далеко в степи. Однак, треба було перекласти на когось відповідальність за невдачу, і для цього використано останній донос старшини на гетьмана.

"Останній" — бо дойосів було багато, але московський уряд "не давав їм руху". Ввесь час правління Самойловича старшини скаржилися на його самовладність, на те, що уникав він скликати Ради, роздавав уряди своїм родичам, брав хабарі. Закидали старшини гетьманові й те, що він був не козак, а "попович". А головною причиною незадоволення було намагання Самойловича перетворити Гетьманщину на спадкову монархію. Спочатку хотів був він передати владу старшому синові, Семенові, а після його смерти — молодшому, Якову (з середнім, Григорієм, батько не жив у злагоді).

В доносі, поданому ґоліцинові, обвинувачували гетьмана в зраді Москви, у зв'язках з татарами. Донос підписала стара, заслужена старшина, серед неї — Дунін-Борковський, Кочубей, Лизогуб, Забіла, Гамалій та інші.

Військо стояло над р. Коломаком, коли з Москви прийшов наказ про арешт гетьмана та гетьманича. Старого Самойловича з родиною заслано до Тобольська, а його сина Григорія, після тортур, страчено в Севську." Величезні гетьманські скарби поділено на дві частини: половину взято до Москви, а половину передано до військового скарбу.

На першу вістку про заарештування Самойловича козаки відповіли розрухами: в Прилуцькому та Гадяцькому полках побили старшину, в інших — пограбували П."

25 липня 1687 року скликано Генеральну Військову Раду, в якій взяло участь 2.000 козаків. Вона ухвалила нові статті — Коломацькі, в основу яких покладено Глухівські статті 1672 року. Тоді ж обрано яа гетьмана геніального писаря Івана Мазепу.

Іван Мазепа-Колединський (1687—1709)

Іван Мазепа походив із значного шляхетського роду, волинського чи подільського походження. Предки його в XVI ст. оселилися на Білоцерківщині. Батько гетьмана, Степан-Адам Мазепа, належав до партії Виговського і брав участь в укладанні Гадяцького договору. Мати його, Марина-Магдалина, зі старого шляхетського роду Мокіевських, належала до видатних жінок. Втративши чоловіка, вона віддалася громадським та церковним справам. З 1686 року була ігуменею Києво-Печерського Вознесенського манастиря. До смерти. в 1707 році, була дорадницею сина-гетьмана, що свідчить про її високу культурність та освіту."

Loading...

 
 

Цікаве