WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Виникнення і розвиток князівського землеволодіння - Реферат

Виникнення і розвиток князівського землеволодіння - Реферат

Серед переліку майна, переданого князем, між іншим вказуються "слободи, куплені з даниною". В дальшому ж оповіданні про ці слободи не згадується, а говориться вже про міста. Як відомо, Ростиславичі відібрали те, що подарував князь Андрій, і коли їх вигнали, то церкві були повернені "городы св. Богородицы, яже бе отъял Ярополк". Отже ці міста були колись слободами 6.

Можна думати, що цей спосіб утворення князівських міст шляхом надання пільг поселенцям, як такий, що не вимагав особливих організаційних зусиль і коштів, був одним із звичайних способів.

Виникнення власних князівських міст, безперечно, мало дуже велике значення в рості князівського землеволодіння, князівського домену. Маючи ці опорні пункти, князі захоплювали і навколишню територію. Оскільки до міст, що були в загальній адміністративній системі, належали волості, цілі комплекси володінь і общин, можна було чекати, що князі організовуватимуть і свої князівські волості і що ці останні, подібно до міст, не повинні будуть входити в загальноадміністративну систему князівств.

Пам'ятки справді чимало говорять про ці князівські волості. Так, за Іпатіївським літописом, князь Ярополк Ізяславич, що вмер в 1086 р., віддав Печерському монастиреві "всю жизнь свою, Небльскую волость и Дерьвскую и Лучьскую, и около Києва". Досить багато волостей, якими, за свідченням літописів та інших пам'яток, володіли церковні установи, безперечно, належали раніш князям і були пізніше передані ними церкві.

Питання про те, як виникли князівські волості, не можна з'ясувати через цілковиту відсутність даних. Можливі тільки припущення. Так, можна думати, що вони могли утворитись внаслідок об'єднання в одну адміністративну одиницю суміжних князівських сіл і володінь; при цьому можливо, що деякі посмужні землі, які не входили до складу князівських володінь, включались у територію волості для округлення; цілком можливо також, що волості ставали князівськими внаслідок звичайного захоплення їх у інших князів; нарешті, можна припускати, що дану волость князь міг організувати і заселити на зовсім новому, ніколи не зайнятому місці.

Являючи собою володіння, які не входили в загальноадміністративну систему, власні князівські міста й волості могли бути відчужені і передані спадково, як усяке володіння, на праві феодальної власності.

Волості кн. Ярополка названі його "жизнью". В заповіті Володимира Васильовича, що належить навіть до пізнішого часу, належні йому волості виділені з князівства і передані іншим спадкоємцям на основі іншого титулу.

Князь Андрій Боголюбський в 1159 р. за заповітом батька свого віддав Печерському монастиреві м. Васильїв [Василів, суч. назва Васильків на Київщині] на р. Стугні і містечко Мичеськ на р. Миці 16*. Князі міняли міста на волості і, можливо, й на інші володіння. Так, місто Полонне митрополит обміняв за волость. Дуже характерно, що князі могли володіти цими містами й волостями в чужому князівстві. Принаймні, Андрій Боголюбський віддав міста Васильїв і Мичеськ Печерському монастиреві в 1159 р., а тим часом у цьому році Андрій ще не володів Київщиною 17*.

Таким чином у XII ст. князівський домен дуже виріс. У землі-князівстві починають виникати великі комплекси князівських володінь, опорними пунктами яких е міста. Так звана Правда Ярославичів дозволяє нам встановити наявність дуже зміцнілої і розвинутої князівської сільськогосподарської адміністрації. А літописи дають нам ряд подробиць про великий розмір князівських володінь і про багатство продуктів і скоту в них. Так, літопис говорить про величезне господарство Святослава Ольговича, на путивльському дворі якого було 700 холопів. Там були склади, обори, льохи, де стояло 500 берковців меду, 80 корчаг вина. В сільці в його брата Ігоря Ольговича було 900 стогів сіна (?). Під Новгород-Сіверськом князі, що воювали з Ольговичами, захопили в їх селах 3000 кобил і 1000 коней.

Дальший розвиток князівського домену йде по лінії поступової консолідації князівських міст і волостей з містами і волостями, які були в загальній адміністративній системі землі-князівства. Систему панування і підлеглості, що встановилась у цих містах і волостях, князі намагаються перенести на всі інші адміністративні одиниці. Найбільший успіх у цій справі князі повинні були мати в XII — XIII ст., коли експлуатація селян-общинників, що не входили в склад робочої сили князівських, церковних і боярських володінь, своїми організаційними формами і кількістю та тяжкістю данини, оброків і повинностей різнилась мало або майже зовсім не різнилась від експлуатації князівських, церковних і боярських селян. Можливо, в деяких землях-князівствах князям удавалось добитися цього злиття, і таким чином усі землі, що не входили в склад церковних j боярських сеньйорій, почали складати князівський домен. Князі в цьому випадку могли експлуатувати всі володіння однаково і розпоряджатись у них на свій розсуд.

Другим важливим моментом у процесі організаційного оформлення князівського домену е поступове втягання в систему цього домену володінь боярства, яке не входило в дружинну організацію. Цього доходили, поширюючи васальну службу на все боярство. Немає ніякого сумніву в тому, що боярство повинне було комендуватись [латинське commendatio — доручення, схвалення, акт, яким за феодалізму оформляли залежність васала від сеньйора] на службу князеві і, звичайно, комендуватись з усіма своїми володіннями, якщо воно мало надію дістати імунітет.

Але треба мати на увазі, що процес утворення князівського домену мав великі відмінності в кожній землі-князівстві. В деяких землях князівський домен включав більшу частину території князівства; у князя було багато сіл та інших угідь, багато власних міст і волостей; князеві вдавалось поступово поширювати доменіальні права на всі інші землі. Такими землями, наприклад, нам здається, були землі Київська, Чернігівська, Переяславська, Новгород-Сіверська, Рязанська і, особливо, Суздальська.

В інших землях князеві не вдавалось у потрібний момент захопити велику територію для свого домену і доводилось з великими труднощами збільшувати його, натрапляючи на опір з боку місцевих феодалів, що давно освоїли землю. Такою, наприклад, землею була Галицька Русь. Нарешті, була земля, де князі не мали ніякої змоги утворювати домени — це була земля Новгородська 18*. За договорами, які складала новгородська влада з князем, йому заборонялось не тільки купувати землі в Новгороді, а й набувати їх безплатно, і притому це заборонялось не тільки князеві, а й княгині, боярам і дворянам його. Заборонялось також приймати і закладників, бо це могло потягти за собою освоєння князями їх земель.

Розвиток князівського домену є одним з основних моментів феодалізації в Київській Русі. Насамперед, у князівському домені швидше, ніж в інших феодальних сеньйоріях, склалися форми експлуатації різних груп феодально-залежного селянства. Як нам здається, у великих князівських володіннях скоріше проходив процес поступового перетворення холопів, посаджених на землю, в кріпосне селянство (руський серваж), бо князі мали змогу встановити спеціалізацію праці холопів, відірвати їх від свого двору, чого не могли робити дрібні землевласники.

На нашу думку, тільки в князівському домені смерди з найбільш пригніченої групи данників перетворились у феодально-залежне кріпосне селянство. Князі, в руках яких перебував урядовий апарат, скоріше, ніж хто інший, змогли освоїти цей розряд сільського населення і зробити смердів своїми людьми, підкоривши їх своїй юрисдикції і обмеживши на свою користь їх спадкові права. Ні боярство, ні церква не мали таких організаційних засобів і якщо й володіли смердами, то спочатку тільки тими, яких дарував їм князь.

Нам здається, що в князівському домені скоріше, ніж деінде, встановлювалась залежність вільного сільського населення, вільних общинників, бо князям, використовуючи адміністративний апарат, удавалось краще обплутати їх путами всяких додаткових оброків і повинностей.

В князівському домені ізгої раніш ніж деінде поступово були оселені в селах і перетворились в одну з великих груп залежного селянства; так само князі розвинули, очевидно, і інститут закладництва, який використовували для збільшення робочої сили в своїх селах і волостях.

Маючи урядовий апарат, князі швидше, ніж хто інший, могли добитись закріпачення деяких груп селянства.

Разом з тим, треба відзначити, що в князівському домені були найбільші, найінтенсивніші і найкраще організовані господарства, що в ньому вперше склались організаційні принципи феодальної експлуатації розвинутого типу, бо саме в князівському домені право землевласника органічно зливалось з правом носителя державної влади. Таким чином, князівське володіння було й організаційним типом для Інших феодальних сеньйорів, зразком для наслідування як у внутрішньому розпорядку, так і в відношеннях до зовнішнього світу.

Нарешті, треба вказати, що князівське землеволодіння було одним з основних джерел росту церковного й боярського землеволодіння. Як ми побачимо далі, перші землі церква одержала від князів і продовжувала одержувати їх і далі. Боярство також одержувало від князів землю на різних підставах.

Loading...

 
 

Цікаве