WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Фашизм і укр. націоналізм (1920-30-ті рр.) (пошукова робота) - Реферат

Фашизм і укр. націоналізм (1920-30-ті рр.) (пошукова робота) - Реферат


Згідно з найширшим трактуванням, фашизм поряд з комунізмом є одним із двох основних різновидів тоталітаризму. На відміну від комунізму, який прагне здійснювати тотальний контроль надсуспільством в ім'я інтересів інтернаціонального пролетаріату, фашизм робить те саме в ім'я інтересів нації. Під таке визначення підпадають і власне фашизм, і німецький націонал-соціалізм, і деякі течії українського націоналізму.
У найвужчому розумінні до фашизму відносять лише ті суспільні рухи, які самі називали себе фашистськими, або навіть тільки італійський фашизм.
Проте, більшість дослідників намагається уникати крайнощів як надто широкого, так і надто вузького тлумачення. Зокрема, в останні роки широке визнання здобула концепція С.Пейна, який пропонує "типологічний опис фашизму", відмежовуючи останній від інших двох "облич" авторитарного націоналізму - радикальної правиці та консервативної правиці. Згідно з його типологією, до фашистів, крім італійської ПНФ, віднесено, зокрема, німецьку NSDAP, іспанську Фаланґу, польські Фаланґу і Табір національного єднання (ОЗН), румунську "Залізну Ґвардію", хорватських усташів, до радикальної правиці - австрійський Гаймвер, Аксьон Франсез, польських націонал-радикалів, до консервативної правиці - Горті, Ульманіса, Сметону, Пілсудського, Салазара, інших европейських диктаторів та організації, що слугували їхньою опорою [11].
Можна сперечатися щодо правомірности зарахування, наприклад, польського "Озону" до фашистів чи Пілсудського до правих консерваторів, проте, сам підхід видається доволі плідним, у всякому разі він дозволяє уникнути звалювання в одну купу зовні подібних, але різних за змістом авторитарних рухів і режимів.
Таким чином, існують різні визначення фашизму, і немає жодних підстав уважати одне з них "правильнішим" за інші [12]. Можна сперечатися лише про більшу чи меншу доцільність, евристичну вартість та зручність тієї чи іншої дефініції у межах завдань, які ставить перед собою дослідник. Отже, відповідь на питання, чи існував український фашизм, залежить від того, що ми домовимося називати фашизмом.
Схожа ситуація і з поняттям "націоналізм". У міжвоєнній Західній Україні націоналістами називали себе члени різних політичних організацій, зокрема національно-демократичних (Українське національно-демократичне об'єднання), полонофільських (Волинське українське об'єднання) і навіть радянофільських (Українська партія праці, Західноукраїнська національно-революційна організація).
Однак, поступово націоналізм став асоціюватися лише з його крайньою, найвойовничішою формою, яка найповніше була втілена в ідеології ОУН. Щоб уникнути термінологічної плутанини, на означення цієї форми націоналізму я вживатиму термін "інтегральний націоналізм", запозичений українськими дослідниками з американської літератури [13].
Як бачимо, скільки дослідників, стільки й різних визначень предмету дослідження. Тому не варто блукати в нетрях дефініцій, порівнюючи інтегральний націоналізм і фашизм.
Доцільніше пошукати відповіді на декілька конкретних запитань, а саме: чи вплинув фашизм на формування нового, інтегрального українського націоналізму? Чи самі українські націоналісти визнавали себе фашистами? Що спільного було в ідеології та практиці фашизму й інтегрального (чинного, революційного, організованого) націоналізму? Чи існували між ними засадничі відмінності?
Відповідь на перше питання, вочевидь, позитивна. З моменту своєї перемоги в Італії фашизм викликав величезний інтерес у багатьох українських політиків, був для них ідейним джерелом і взірцем для наслідування.
Першим популяризатором фашизму в українському суспільстві став Дмитро Донцов. Ненавидячи російський більшовизм і водночас захоплюючись його силою, Донцов прагнув протиставити йому рух настільки ж енергійний, безкомпромісний і авторитарний, але націоналістичний за духом і метою. Модель такого руху Донцов побачив у фашизмі, який щойно прийшов до влади в Італії. У січні 1923 року він опублікував у "Літературно-Науковому Вістнику" статтю, в якій порівнював фашизм із більшовизмом і аналізував причини їх успіху [14].
Донцов виділив чотири спільні прикмети цих рухів: обидва були антидемократичними і водночас народними, обидва були рухами "ініціятивних меншостей" і характеризувалися безкомпромісністю. Саме брак цих прикмет в українських демократів і монархістів зумовив, на думку автора, поразку їхніх спроб створити державу.
А в наступній книжці редагованого Донцовим "Літературно-наукового вістника" з'явилася апологетична стаття про фашизм Млади Липовецької (Раїси Норляндер). У ній авторка писала: "Ми, Українці, можемо лиш витати фашистівську перемогу... Ми повинні витати перемогу фашистів, бо з ними перемогла наша ідея, яку знаходимо в їх концепції рідного краю, як найвищої цінности" [15].
Початком оформлення українського інтегрального націоналізму як окремої ідейно-політичної течії стало заснування тижневика "Заграва" (редактор - Д.Донцов), перший номер якого вийшов 1 квітня 1923 р. "Загравісти" недвозначно протиставлялися демократичній течії національного руху, вимагали "реформи націоналізму", а своє кредо визначали так: "Се "Вірую" знає один абсолют - націю, один категоричний імператив - її волю до життя" [16].
Групу "Заграви" в тогочасній пресі відразу стали називати "фашистівською". У відповідь тижневик умістив передову статтю під назвою "Чи ми фашисти?". "Не уважаємо фашизму за щось злого. Навпаки!", - заявляв непідписаний автор (можливо, Д.Донцов). Проте механічне перенесення фашизму на український ґрунт він уважав неможливим з наступних міркувань: "В одній із своїх промов сказав провідник італійського фашизму: "Фашизм це справа суто італійська. Всяке наслідування в чужій країні є через те неможливе і булоб лише малпованням. Фашистівський світовий союз - це нісенітниця" [17]. Підписуємось обома руками під цим освідченням. І тому власне, що ми стоїмо, подібно як і фашизм, не на інтернаціональній, а на національній плятформі, - ми не можемо бути фашистами". Однак, на наступних сторінках, викладаючи основні засади "загравістів" - пріоритет національного визволення перед соціальним, ворожість до інтернаціоналізму, націоналізм як практика щоденного життя, автор рефреном повторює: "Коли це є програмом фашизму, про мене, - ми є фашистами!" [18]
У 1924 р. навколо "Заграви" сформувалася перша націоналістична партія - Українська партія національної роботи (УПНР, для втаємничених - Партія національної революції). Спершу вона теж виявляла профашистські симпатії, однак незабаром у ній перемогла концепція об'єднання з національно-демократичними силами, яка зрештою втілилася у заснуванні Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО).
На відміну від більшости своїх колег з гурту "Заграви", Донцов продовжував розробляти
Loading...

 
 

Цікаве