WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Виникнення і розвиток церковних сеньйорій - Реферат

Виникнення і розвиток церковних сеньйорій - Реферат

Реферат на тему:

Виникнення і розвиток церковних сеньйорій

Прийняття християнства з Візантії мало своїм наслідком встановлення в Київській Русі грецької церковної ієрархії.

Не тільки митрополити, а і єпіскопи і, мабуть, найвидатніші представники чорного й білого духівництва були греками. Природно, що в своїй діяльності в новоохрещеній землі грецьке духівництво повинне було так чи інакше спиратись на практику, яка склалась у них удома.

В історичній літературі майже немає праць, присвячених докладному вивченню візантійського феодального ладу, немає досліджень, які дозволили б вичерпно виявити особливості візантійського феодалізму. Але навіть і ті праці з цього питання, які е в нашому розпорядженні, дозволяють нам зробити висновок, що феодалізм у Візантії був феодалізмом розвинутого типу. Разом з тим можна встановити, що візантійська церква була не менш розвинутим феодальним організмом, ніж церква католицька. Але апарат візантійської церкви мав іншу організаційну структуру: він був пристосований до візантійського абсолютизму, до візантійської системи церковно-державних відносин, до візантійської правової системи.

Само собою зрозуміло, візантійське духівництво, прийшовши на Русь, повинне було в своїй діяльності проводити організаційні принципи і ідеї розвинутого феодального суспільства. Візантійське духівництво повинне було стати основною силою, яка буде провідником і організатором економіки розвинутого феодального суспільства, буде оформлювати феодальну ідеологію, буде сприяти затвердженню централізованої політичної влади і рецепції розвинутого феодального візантійського права.

Першим кроком церкви було створення міцної економічної бази. Насамперед вона добилась десятини 20* від усіх князівських прибутків як приватних, так і державних. Є деякі дані для припущення, що десятина була встановлена і на мирян. Поруч з десятиною великі прибутки церква одержувала з церковного суду, причому в цьому відношенні грецьке духівництво відмовилось від візантійського обсягу церковної юрисдикції. Воно добилось передачі в її відання таких справ, які звичайно повинні належати до світської юрисдикції, наприклад, справи про порушення подружньої вірності, про зневагу особи, справи про спадщину тощо. Порівняння змісту двох уставів — Устава кн. Володимира і Устава кн. Ярослава — дозволяють встановити, що церковна юрисдикція весь час розширялась, отже росли мита з церковного суду.

Нарешті, церква, очевидно, добилась визнання за нею права збирати мито з мір і вагів; принаймні, за Уставом кн. Володимира церкві доручалось стежити за правильністю мір і вагів, але, звичайно, без особливої винагороди вона цього доручення не стала б виконувати.

Десятина, судове мито, мито з мір і вагів, жертвування на помин душі, прибутки від лихварства — все це створило міцну базу для розгортання церковного господарства. Виникають церковні сеньйорії.

Церковне землеволодіння ł щодо інтенсивності свого росту, і щодо свого економічного й соціально-політичного значення грає велику роль у загальному процесі феодалізації Київської Русі.

В історичній літературі точилась досить жвава суперечка в питанні про те, чи слід виникнення церковного землеволодіння зв'язувати з іменем кн. Володимира (за Уставом його, принаймні, Десятинна церква наділялась — це ми знаємо не тільки з Устава — не лише окремими земельними ділянками, а й містами), отже зв'язувати його з першими роками прийняття християнства чи вважати недостовірною цю постанову і питання про час появи перших церковних земель розв'язувати на основі літописних даних; а ці літописні дані належать до XII ст.

Дослідники, що заперечують факт існування в часи кн, Володимира церковного землеволодіння, звичайно посилаються на пізнє походження пам'яток, які говорять про це. Устав же вони визнають пізнішою підробкою. А що сучасних відомостей про існування церковних земель немає і при кн. Ярославі, то вони відкидають можливість цього існування і при ньому. Нам здається, що пізніші відомості, якщо навіть постійним джерелом їх були не сучасні пам'ятки, все-таки відповідають дійсності. Важко думати, що при швидкому розгортанні церковних установ, при встановлені митрополії, єпархії, монастирів і окремих парафіальних церков не були зайняті і використані різні землі, хоч би для елементарного церковного господарства, і не були потім дуже скоро освоєні 21*. Більше ніж імовірно, що при встановленні окремих єпіскопій і монастирів, а тим більше при встановленні митрополитської кафедри, князями Володимиром і Ярославом був призначений заздалегідь потрібний земельний фонд спочатку в місті, а далі й поза ним для різних господарських потреб як самих церковних установ, так і духівництва, — це те, що ми спостерігаємо й пізніше, наприклад, нри організації Смоленської єпархії. З другого боку, церковні установи почали обростати різними "церковными и богадельными людьми", для утримання яких потрібно було багато продуктів харчування і взагалі продуктів сільського господарства. Ми занадто перебільшили б розвиток грошового, товарного господарства в кінці X і на початку XI ст., якби почали твердити, що всі потрібні для церковних і монастирських людей продукти купувались на ринку.

Отже володіння землею було для церковних установ життєвою потребою, і тому, нам здається, немає серйозних підстав сумніватись у достовірності хоч би пізніших джерел, які говорять про факт існування володінь уже в перші роки християнства на Русі. Але зате літопис XI — XII ст., а також інші пам'ятники, що належать до цього часу, вже повні звісток про церковні села, угіддя та ін. по всій Руській землі — і на Київщині, і в Ростовсько-Суздальській землі, і в Смоленську, і в Новгороді. Так, відомо, що Антоній Печерський одержав при кн. Ізяславі гору, "яже есть над Печерою". В "Київському Патерику" розповідається, що багато приносили Феодосієві Печерському "от имений своих на утешение братии и на устроенbе монастыря, другие же и села вдаваху".

Ми вже раніш говорили про значний земельний дар Києво-Печерському монастиреві від Ярополка Ізяславича. Лаврентіївський літопис під 1096 р. розповідає, що "Половци, и зажгоша болоньє около града, и възвратившася на манастырь, и въжгоша Стефанечь манастырь и деревне Германечь". Під тим же роком літопис розповідає, що кн. Олег, воюючи з кн. Мстиславом, "повеле зажещи Суждаль город, токмо остася двор манастырьскый, Печерьского манастыря и церкы, яже тамо есть св. Дмитрея, юже бе дал Евфрем и c селы".

Іпатіївський літопис під 1158 р. повідомляє, що жінка кн. Гліба Всеславича "по своем животе вда княгини 5 сел и c челядью, и все да и до повоя" церкві.

Можна навести багато і інших відомостей.

Як було вказано, князівське земельне володіння являло, з одного боку, джерело, а з другого — і організаційний тип для церковного землеволодіння. Подібно до князівського, церковне землеволодіння складалось з окремих сіл, волостей і міст.

Ми вже говорили, що за Уставом кн. Володимира церкві була надана десята частина міст. В історичній літературі достовірність цього надання звичайно заперечують. Але [те], що церкві дійсно належали міста, підтверджується пізнішими літописними свідченнями. Так, під 1169 р. говориться про Полонне, "десятинний град" церкви св. богородиці.

Щодо даних, які встановлюють, що взагалі церковні установи володіли і волостями, і містами, то їх ми маємо дуже багато. Говорячи про князівське землеволодіння, ми вже наводили ці дані. Ми відзначали передачу Ярополком Ізяславичем Печерському монастиреві Небольської, Деревської і Луцької волостей, а кн. Андрієм Боголюбським — міст Васильєва й Мичеська. Відзначали також, що Суздальська єпископія володіла містами й волостями, які були забрані від неї Ростиславичами, але пізніше, після вигнання останніх, ці землі були їй повернуті. Найдавніша звістка про церковні міста належить до 1123 р. Ніконовський літопис повідомляє під цим роком, що "Никита митрополит... в своем граде в Синелице затвори в темнице злаго єретика Дмитра".

Щодо способів утворення церковних володінь, то вони були різноманітні.

Мабуть, напочатку перший земельний церковний фонд утворився внаслідок надання князя. Так, при утворенні смоленської єпископії кафедра одразу одержала від її організатора кн. Ростислава Смоленського кілька сіл. Далі, величезне значення мають різні пожертви як від князів, так і від інших землевласників. Зайво наводити довгий перелік цих земельних пожертв, особливо передач за заповітами.

Але церква, природно, не обмежувалась безплатними способами збільшення своїх земель. Вона дуже енергійно почала купувати, обмінювати, одержувати за невикупленими заставами окремі земельні ділянки, поступово їх округлюючи. Нарешті, цілком імовірно, що церква культивувала ніким не зайняті землі, населюючи їх залежним селянством — ізгоями, прикладниками, задушними людьми тощо.

Словом, церква дуже скоро, в усякому разі на XII ст., почала являти собою міцний феодальний організм. Але вона була не тільки міцним феодальним організмом, а разом з тим і установою, яка в своєму розвитку використала ряд нових організаційних засобів, почасти під впливом візантійської практики, а почасти й самостійно. Все це зумовило ряд особливостей у розвитку церковного феодалізму, в формах церковного феодального панування, в системі феодальної експлуатації, яка встановилась у церковних сеньйоріях. Однією з цих особливостей було те, що церква відмовляється від рабської праці як від невигідної. Щодо цього можна навести характерну розмову між Феодосієм Печерським і кн. Ізяславом, яка збереглась у передачі "Печерського патерика": кн. Ізяслав, бувши в гостях у Феодосія, висловив своє захоплення з приводу майстерності монастирських кухарів: таких смачних страв йому не доводилось їсти в себе вдома. На запитання, чим це може бути викликане, Феодосій відповів, що в монастирі кухарі готують не з примусу, "твои же раби, — говорив Феодосій князеві, — работают сварящася и тегаща и кленуще друг друга многажды же и биеми суть от приставник".

Loading...

 
 

Цікаве