WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Виникнення і початковий розвиток феодального міста - Реферат

Виникнення і початковий розвиток феодального міста - Реферат

Міські люди — купці і ремісники, крім торговельного мита, платили ще особливу данину, що звалась "погороддя". В Уставній грамоті кн. Ростислава Смоленського (третій) перераховується, яку частину погороддя повинен був одержувати смоленський єпископ: "А се погородие от Мьстиславля 6 гривен урока, а почестья гривна и три лисици; а се от Крупля гривна урока, а пять ногат за лисицу; а се от Вержавска две гривне урока, а за три лисици 40 кун без ногаты" 91 і т. д.

"Погороддя" не входить у склад звичайної данини: у першій грамоті кн. Ростислав Смоленський уже давав єпископові десяту частину данини з міських фінансових округ. Неважко бачити, що погороддя знову-таки складалось з урока — збору, вираженого в повній грошовій сумі, і з так званого "почестя", яке складалось з натуральних приношень (хутра, меду, риби, ловецького знаряддя, речей хатнього вжитку), а далі переведених на гроші.

Безперечно, що в містах, утворених навколо міст-замків, основною економічною і політичною силою був цей замок навіть і тоді, коли була розірвана пуповина між цим замком і посадом, коли купці й ремісники почали зв'язуватись з господарством округи, яка належала до міста. Місто-посад, безперечно, було довго придатком до міста-замка. Політичне і економічне значення міста-замка визначалось не тільки тим, що купецтво й ремісники все ще мали зв'язки з князівським господарством, не тільки тим, що місто-замок було центром військових сил даної округи, а й тим, що в місті зосереджувались місцеві феодальні групи. Ми цілком певні, що ріст міста-посаду сполучався з ростом міських дворів місцевого боярства, яке належало до міста-замка і було зв'язане з ним військовою службою. Отже місто-замок разом з місцевими феодалами утворювало керівний центр після того, як з'явились справжні міста феодального типу. Це, як було сказано, — кияни, чернігівці, володимирці, куряни та ін. наших літописів, що грають таку велику роль в історії Київської держави в цілому і в історії окремих земель-князівств. Мабуть, ці феодальні групи оселялись безпосередньо коло замків, а купці й ремісники — на місцях, що безпосередньо прилягали до шляхів, зокрема по берегах рік. Наприклад, торговельно-промисловим центром у Києві став Поділ, розташований на березі Дніпра, тоді як феодальні групи сиділи головним чином "на верху". Такий же тип територіального розташування ми спостерігаємо і в Новгороді: і там феодальні групи містились на так званому Слов'янському кінці, навколо старих дружинних центрів (Славно і Городища), а торговельно-ремісничі елементи — на трьох лівобережних: Плотницькому, Неревському і Людиному кінцях. Тут треба відзначити, що в міру росту міста-посаду, звичайно, повинна була змінитись і організаційна структура військового укріплення. Мабуть, у цей період місто-замок перетворюється вже в фортецю, огорожену стінами, будується ряд військових споруджень, які згодом починають називатись кремлем. Але серед міст давньої Русі були міста, що різко виділялись і своїм розміром, і числом населення. Ці міста являють собою великі торговельно-промислові центри. Такими містами були Київ і Новгород.

Дітмар [Мерзебурзький] розповідає в своїй хроніці про надзвичайну величність Києва. Він відзначає, що в ньому, крім великого числа церков, "було 8 ринків і народу незліченна кількість".

Іноді оповідання Дітмара вважають перебільшеними. Але нам здається, що ніяких перебільшень тут немає. В деяких країнах внаслідок вдалого сполучення зовнішніх торговельних шляхів виникають міста, які своїм розміром, числом купців і ремісників, розміром свого торговельного обороту стоять вище рівня економічного розвитку даної країни. Ці міста, по суті, є міжнародні торжища, де значну роль грають іноземні купці (у Дітмара — датчани). Безперечно, в Східній Європі було кілька таких міст: у хазар — Ітіль, а після утворення Золотої Орди — місто Сарай. На теперішній території нашого Союзу було також чимало таких міст — наприклад, Бухара, Хіва, Дербент (VI — XI ст.). Багато таких міст — міжнародних торжищ існувало і в інших країнах. Але це зовсім не означає, що всі інші міста даної країни тотожні з цими містами або близькі до них. Нам, наприклад, відомо, що в Дагестані, на території якого міститься Дербент, не було жодного міста, яке будь-якою мірою можна було б порівняти з ним щодо числа населення і розвитку торгівлі й промисловості.

Перейдемо до питання про управління містами. Тут у нас не може бути ніяких сумнівів у тому, що власного міського урядування, тобто самоврядування, міста не мали. Ні в юридичних, ні в літописних пам'ятниках ми не знаходимо згадки про таку чисто міську, "бюргерську" адміністрацію в IX — XII ст. Навіть у Новгороді городяни перебувають у віданні загальної адміністрації — посадників і тисяцьких. У період виникнення і становлення феодального міста містом у цілому управляв князь або його посадники, тисяцькі й соцькі. Дуже характерно, що в 1113 р. повсталі київські низи почали громити двори тисяцького і соцьких. Очевидно, ці останні й були тією адміністрацією, яка управляла городянами. Новгородські пам'ятки пізнішого часу говорять про сотні як про певні адміністративні одиниці, що відали купцями. Але ми вже говорили, що це — особливість новгородського адміністративного устрою, яка навряд чи повторювалась у якійсь іншій землі.

Звернемось до питання про внутрішню організацію міського населення, "бюргерства" Київської Русі. В Західній Європі міське купецтво і ремісники в середні віки об'єднувались у гільдії й цехи. Виникає питання: чи існували такі організації в наших феодальних містах? Нам здається, що і гільдії, і цехи, особливо гільдії, могли виникнути в найбільших центрах. Купецтво великих міст — Києва і Новгорода, що мало постійні й безпосередні зносини з іноземним купецтвом, повинне було познайомитись з гільдіями і врахувати вигідні сторони цієї купецької організації. Нам здається, що такою першою формою купецької організації, гільдією, в руських умовах було так зване іванське купецтво, встановлене і регламентоване кн. Всеволодом коло 1135 р. в Новгороді особливою грамотою, відомою в історіографії під назвою Уставної грамоти церкви Іоанна предтечі на Опоках.

З грамоти 92 встановлюється, що "іванське купецтво" було асоціацією новгородських купців; щоб бути членом асоціації, треба було внести вклад: "А кто хочет в купечество влежиться в Иванское, даст купцем пошлым вкладу пятдесят гривен серебра, a тысяцкому сукно Ипьское, ино купцам положить в святыи Иван полтретьядцат гривен серебра; а не вложится кто в купечество, не даст пятдесят гривен серебра, ино то не пошлый купець, а пошльїм купцем ити им отчиною и вкладом". Отже можна думати, що права членів цієї асоціації мають спадковий характер. Іванське купецтво мало і свою адміністрацію — двох старост, яких треба було обирати з "пошлих" купців, добрих людей. Ці старости повинні були "управливати" "всякие дела Иванская, и торговая, и гостиная, и суд торговый".

За Уставною грамотою, в справи іванського купецтва не повинні втручатись новгородська влада, а також новгородське боярство: "А Мирославу посаднику в то невступатца, и иным посадником, в Иваньское ни в чтоже, ни бояром Новогородцкым". Які були переваги іванської асоціації зовні, які були відносини всередині її — цього ми, на жаль, через брак матеріалів з'ясувати не можемо. Ми знаємо тільки, що іванському купецтву в особі його представників — старост було доручено важити товари іногородніх купців у притворі церкви Іоанна, за що вони повинні були платити особливе мито.

З грамоти видно, що Іванське купецтво було асоціацією купців, які торгували з руськими землями. Можна припускати, що була особлива асоціація, яка торгувала із Західною. Європою.

Про організацію цехів наші пам'ятники IX — XII ст. мовчать; але це не значить, що в нас їх не було; існування їх цілком можливе.

Loading...

 
 

Цікаве