WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Організація влади і управління Київській Русі - Реферат

Організація влади і управління Київській Русі - Реферат

2. Князівська влада

В досліджуваний період як у самій структурі князівської влади, так і в здійсненні її функцій, безперечно, було надзвичайно багато патріархальних рис. У літературі давно вже відзначено, що по суті Київською Руссю управляв рід Рюриковичів. Принаймні весь дім Рюриковичів підписував договір Ігоря з Візантією. Племена також управлялись князівськими родами. Взаємовідносини між князями всередині кожного князівського роду в дофеодальний період визначались патріархальними, родовими рисами, про що досить докладно і переконливо говорили ще [С. М.] Соловйов і [К. Д.] Кавелін.

Само собою зрозуміло, функції перших Рюриковичів були дуже нескладні. Головною їх діяльністю були організація військових ополчень, командування військом, підкорення нових племен, встановлення і збирання данини (головним чином товарами, які мали попит на зовнішніх ринках) і реалізація цих товарів. Крім того, вони судили . дружинників, своїх залежних людей і холопів і, очевидно, міське населення.

Внутрішня діяльність перших князів була дуже добре описана Константином Багрянородним, який підкреслював, що основною функцією князів було полюддя.

Щодо князівського управління, то київські князі напочатку повинні були безпосередньо відати тільки Київською землею, тобто землею полян. Як було вказано, інші племінні території були під управлінням або племінних князів, або князів-намісників (так званих світлих князів русько-візантійських договорів).

Щодо суду, то князь судив тільки своїх васалів, дружинників, свою челядь, рабів. Судив він на основі звичаїв ("закон руський" русько-візантійських договорів). Не може бути мови про те, що князівська юрисдикція в цей період поширювалась на всю масу населення, зокрема на членів общин.

Навряд чи можна говорити про князівське законодавство, якщо не розуміти під законодавством фінансово-адміністративних розпоряджень (наприклад, кн. Ольги).

Якби князь у цей час і захотів видавати якісь загальні . норми — закони, то в нього не було ні сил, ні засобів опублікувати їх і, тим більше, простежити за їх виконанням. Очевидно, роль князів була незначна і в справі організації культу, оскільки релігійні вірування мали примітивний характер.

Щоб краще уявити характер і коло діяльності та інтересів князів до XI ст., слід звернутись до літописного оповідання про кн. Святослава. Це оповідання особливо цікаве тим, що пізніший літописець підкреслює ряд рис характеру Святослава, які були незвичайні для пізніших князів і, з його погляду, навряд чи могли бути схвалені.

Літописець підкреслює воєнну доблесть кн. Святослава, його риси військового вождя, але разом з тим вказує, що Святослав знехтував своєю вотчиною, Руссю, і зробив своїм центром болгарське місто Переяслав [ець], де зосереджувалась награбована здобич. Літописець розповідає про наслідки цієї політики кн. Святослава 47: Київ і мати Святослава ледве не стали жертвою нападів печенігів. Надзвичайно характерне ставлення Святослава до окремих земель, які входили до складу його держави: коли новгородці прийшли просити собі князя, то Святослав з презирством спитав: "А бы пошел кто к вам?" 48

Як відомо, пізніші князі дорожили цим великим центром і всіляко старались закріпити його за собою.

Характерне ставлення Святослава до [християнського] культу, який був прийнятий його матір'ю: "Он же не послуша матере, творяше норовы поганьския", говорить літописець.

Дана нами характеристика князів до XI ст. буде не зовсім точна, якщо ми не візьмемо до уваги, що вона зроблена на основі вивчення тих відносин, які визначались в основному політичному центрі — Києві. На місцях, тобто в окремих племен, князівська влада мала, звичайно, багато патріархальних рис. Але, з другого боку, неправильно було б заперечувати деякий розвиток і ускладнення князівських функцій з другої половини X ст. Досить пригадати, що на Русі в цей період було дві групи в правлячій верстві: одна спрямовувала діяльність кн. Святослава, а друга складала оточення кн. Ольги. Кн. Ольга і її оточеня, як нам відомо, провели фінапсово-адміністративну реформу, встановивши погости. Можна думати, що ця група була тісно зв'язана з місцевими землевласницькими елементами, які поступово виростали при розкладі общини. Група ця, як можна встановити з літописного тексту, воліла методичної експлуатації підвладних племен, ніж воєнних авантюр кн. Святослава. Нам відомо, що кн. Ольга намагалась встановити зв'язки з Візантією і прийняла християнство. Словом, і в X ст. були вже певні тенденції до ускладнення функцій князівської влади. Виникає питання: хто ж становив оточення князя, хто були його помічники і радники? І тут пам'ятники дозволяють нам встановити, що князь був оточений, з одного боку, дружиною, а з другого — родовою і племінною знаттю.

3. Дружина

В досліджувану нами епоху слово дружина мало два значення — загальне, що означало близьких людей, товаришів, супутників, і спеціальне, яке означало найближчих соратників і співробітників, які оточували князя чи боярина і під час миру, і під час війни. Дружина в цьому останньому розумінні не є специфічною особливістю руського суспільного ладу дофеодальної епохи; вона може бути визнана не тільки всеєвропейським інститутом, а й інститутом, який існував і в інших частинах світу на певній стадії суспільного ладу.

Дружина в тісному розумінні слова, тобто дружина князів і їх найвидатніших помічників, існувала з часу самого виникнення Київської держави 12*. Але можна думати, що й так звані племінні князі мали також свою дружину. Одним з характерних моментів дружинного ладу е те, що дружинники завжди стояли при князеві або бояринові, жили при ньому, поділяли всі його інтереси.

Сплетіння інтересів князя і дружини легко доводиться багатьма текстами найдавніших пам'яток. Дружина Ігоря, за оповіданням літопису 49, докоряючи йому, що Свенельд зібрав данину з уличів і деревлян і що його отроки "изоделися суть оружьем и порты", настоює, щоб Ігор удруге зібрав данину: "поиди, княже, c нами в дань, да и ты добудеши и мы".

Найяскравіший, можна сказати класичний, приклад збігання інтересів князя і дружини знаходимо в оповіданні літопису 50 про те, чому кн. Володимир вирішив задовольнити бажання дружинників про заміну дерев'яних ложок срібними: "Сребром и златом не имам налести дружины, а дружиною налезу сребро и злато, яко же дед мой и отець мой доискася дружиною злата и сребра". Князі не приймали без наради з дружиною жодної постанови. Питання про війну і мир, про відношення до інших князів, видання законів, ухвала різних адміністративних постанов, судові вироки — все це вирішувалось за порадою з дружиною.

З кого складалась дружина? Насамперед треба встановити, з кого вона набиралась. Як ми вже говорили, основний контингент дружини складався з родової знаті; але й усякий, кого князь вважав цінним у військовій справі і в раді, міг бути притягнутий до складу дружини. Отже князь міг приймати людей, що належали до різних народів і племен. Перелік дружинників у договорах з візантійцями показує, що в дружину входили як варяги й слов'яни, так і представники інших національностей [етносів]. З літопису ми знаємо, що близькими до князя людьми були дружинники з угрів (угорців), торків та ін. Можна думати, що напочатку при прийомі в дружину соціальне походження не мало виключного значення; тут грала велику роль особиста доблесть. Досить відзначити, що коли отрок Переяслав, який раніш нікому не був відомий, переміг печенізького ба. гатиря, то на честь його було назване закладене на місці боротьби місто Переяслав, при чому Володимир "великим мужем створи того и отца его" 51. Деякі дослідники вважають, що членами дружини, зокрема дружини молодшої, могли бути й люди невільні.

Loading...

 
 

Цікаве