WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Організація влади і управління Київській Русі - Реферат

Організація влади і управління Київській Русі - Реферат

Реферат на тему:

Організація влади і управління Київській Русі

1. Територіальна структура

Як було вказано, буржуазні історики характеристику суспільно-економічного ладу Київської Русі XI — XII ст. звичайно автоматично переносили і на IX — X ст. Це особливо характерно для дослідників політичного устрою Київської Русі, здебільшого істориків-юристів. Найяскравішим прикладом такого догматичного підходу е дослідження [В. І.] Сергеєвича, який уперто не хотів помічати ніякої еволюції в політичній організації протягом не тільки всього періоду Київської держави, а, мабуть, і всього періоду російської історії аж до Івана IV.

Трохи глибше підходили до вивчення питань організації влади і управління в Київській Русі [М. Ф.] Владимирський-Буданов і [В. Й.] Ключевський. Владимирський-Буданов, оглядаючи історію окремих установ і органів влади (князь, князівська дума, віче), відзначав їх еволюцію. Але все це значною мірою паралізувалось тим, що Владимирський-Буданов, основоположник так званої земської теорії, за основну територіальну одиницю в Київській державі, починаючи з її виникнення, вважав так звані землі. Так само і Ключевський відзначав еволюцію окремих політичних органів (боярська дума і віче), але й тут його спостереження втрачали значення, бо основною територіальною одиницею Київської держави з моменту виникнення її він вважав так звану "городову волость".

Нарешті, навіть такий глибокий дослідник політичного ладу Київської Русі, як О. Є. Пресняков, що багато зробив для розуміння еволюції політичних установ, поставив у центрі своєї уваги вивчення матеріалів XI — XII ст. і дуже мало зачіпав давніші часи.

Розглянемо насамперед територіальну структуру Київської держави в дофеодальний період.

Маркс називає Київську державу, "імперією Рюриковичів", "неподобною, незграбною і скороспілою", "складеною Рюриковичами з клаптів, подібно до інших імперій аналогічного походження".

Безперечно, ця характеристика територіальної структури Київської Русі особливо відповідає дофеодальному її періодові. Аналіз джерел, що дійшли до нас, дозволяє нам підкріпити і розвинути цю характеристику.

В основному територіальну структуру Київської Русі ми можемо зрозуміти, встановивши, з яких територіальних одиниць вона складалась і яке було відношення цих одиниць до центральної влади.

Щодо питання про територіальні одиниці, то в нас ніби не повинно бути сумнівів, що київські князі мали справу з територіями, зайнятими окремими племенами 10*. Перші князі воювали з уличами і тиверцями, з деревлянами, радимичами і вятичами. Про сіверян як про окреме плем'я говориться ще в XI ст.

Але немає ніякого сумніву, що вже визначився процес розкладу племінних відносин, отже й процес розпаду племінних територій. Досить вказати, що на півночі ще в середині IX ст. під гегемонією Новгорода утворився досить складний племінний комплекс, куди входили не тільки два слов'янських племені — ільменські слов'яни і кривичі, а й ряд племен фінських. Цей процес розпаду племінних територій починає виявлятись або в об'єднанні їх, або в дроблінні на самостійні частини. Племінні зв'язки, руйнуючись, вступають місце територіально-економічним. На початок XI ст. розпад племінних територій можна в основному вважати закінченим.

Сини князя Володимира сидять уже не в племінних князівствах, а в окремих територіальних комплексах. Лишалось тільки одне плем'я, яке зберегло свою племінну організацію, отже й свою територіальну структуру. Плем'я це — вятичі.

Звернемось до питання про відношення племінних територій до основного політичного центра до Києва і до київського князя. У нас є дані, на основі яких ми можемо ці відношення з'ясувати. Серед них на першому місці стоять договори, укладені цими князями, а також той літописний матеріал, що має своїм джерелом ці договори. Літопис (Лаврентіївський) під 907 р. розповідає:

"И заповеда Олег дати воем на 2000 корабль по 12 гривен на ключь, и потом даяти уклады на Рускыа грады... по тем бо городом седяху велиции князи, под Олгом суще".

В договорі 912 р. говориться про послів, "иже послани от Олга, великого князя Рускаго, и от всех, иже суть под рукою его, светлых и великих князь, и его великих бояр".

В літературі було порушено питання про те, хто ці "світлі" і "великі" князі — чи є вони членами Рюрикового роду, чи інших родів, чи місцевими племінними князями.

Той факт, що через малолітство Ігоря правити почав Олег, не брат Рюрика, примушує припускати, що Рюрик не залишив після себе братів, а також дітей старших за Ігоря. Отже дім Рюрика був нечисленний і не міг держати в своєму володінні всі перераховані міста. О. Є. Пресняков 45, на наш погляд, має рацію, вважаючи світлих князів самостійними князями на зразок Рогволода і Тура.

Договір, укладений кн. Ігорем з візантійцями, цікавий для нас не тільки тим, що з переліку послів дозволяє встановити, що на час Ігоря рід Рюрика значно збільшився, а й тим, що Київська держава, так само як і при Олегу, складається з цілого ряду князівств 11*. Посли й гості для укладання договору послані "от Игоря, великого князя Рускаго, и от всякоя княжья и от всех людий Руския земля". Нам здається, що О. Є. Пресняков має рацію, відмовившись причислити членів княжого дому до світлих князів, які сидять по містах руських уже в часи Ігоря.

"В літописному викладі, — каже він 46 — виділення Рюрикового роду з загальної маси "всякого княжья", як роду володільців, виступає поступово, починаючи з часів Святослава і, оскільки можна судити зі скупих натяків старих переказів, які відбились у наших літописах і зводах, не без боротьби завоював цей рід для себе монополію на князівське звання і князівське володіння".

Коли це справді було так, то, виходить, в основних центрах сиділи князі не з дому Рюрика, а або спеціально послані великим князем, тобто князі-намісники, або місцеві, племінні. І тут, безперечно, існувала різниця в становищі тих і других князів. Князі-намісники одержували землю з рук великих князів; племінні князі продовжують сидіти на своїй землі, але дозволяють в [еликому] кн [язеві] збирати данину з неї. К. Маркс надзвичайно влучно визначив суть цих подвійних відносин. Він каже, що це — "васалітет без ленних відносин або лени, що складалися з данини". Таким васалітетом без ленних відносин, заснованим не на вільному договорі, а на примусі, були відносини племінних князів. Відносини князів-намісників визначались тим, що вони діставали лени, які складались з данини. Всі ці відносини є типові для феодального періоду. Не дарма К. Маркс називав їх примітивними. Відносини цих князів обмежувались виплачуванням данини київському князеві. Інших повинностей вони не виконували. У нас немає даних для того, щоб твердити, що вони виконували основну для васала повинність — військову. Якщо ці місцеві князі або їх дружини і брали участь у війську київських князів, то це була участь добровільна, а не з обов'язку. Вербував "воїв" сам київський князь. Та це й не дивно, бо самі місцеві князі не мали феодальних ополчень і не могли їх посилати київському князеві. Вони могли тільки в крайньому разі послати йому частину дружини.

Ще примітивніші були відносини племінних князів і великого князя. Можна думати, що племінні князі не тільки не відбували військової повинності, а навіть не платили данини. З літописного оповідання про відносини деревлянського князя до Ігоря легко встановити, що підкорення деревлян і деревлянського князя виявлялось тільки в тому, що данину збирали князівські бояри (в даному випадку Свенельд) або сам князь.

При Святославі можна відзначити ряд нових моментів у територіальних відносинах. Вони насамперед полягають у тому, що Деревлянська земля була остаточно освоєна руським князем. Коли були впорядковані форми феодально-князівської експлуатації деревлян, коли були встановлені данина і "уроки", Деревлянську землю одержав син Святослава — Олег.

Невідомо, чи при Святославі, чи при його наступникові була освоєна і земля радимичів. В усякому разі, літопис не згадує більше про окреме племінне князівство радимичів. Лишалась не остаточно освоєною тільки земля вятичів.

Другим новим моментом є те, що дім Рюрика встановлює монополію на князівську владу в Київській державі. Очевидно, сидячи в основних центрах — Новгороді, Києві, кінцевих пунктах великого шляху "из варяг в греки", перші Рюриковичі спромоглись захопити в свої руки всі економічні й політичні нитки держави. Тільки полоцькі князі, що також сиділи на одній з великих магістралей (на Західній Двіні), зуміли зберегти своє князювання, а всі інші знизились до ступеня бояр. Мабуть, при Святославі почався процес ускладнення тих примітивних відносин, які Маркс так влучно визначив "лени, що складались з данини". Можна думати, що поглиблення й розширення процесу розкладу общинного ладу і розклад племінних відносин мав своїм загальним наслідком також ускладнення відносин між великим князем і місцевими "світлими" князями. Упорядкування збору данини, почате кн. Ольгою, було, мабуть, проведене по всій території, а це знову-таки неодмінно мало відбитись на колі тих повинностей, які мусив виконувати місцевий князь. На більшу централізацію, отже й на більше коло обов'язків вплинув і відзначений нами факт — зведення князів на ступінь бояр, тобто, по суті, князівських посадників. Князівські посадники дедалі більше перетворюються в місцеві органи князівської влади.

Loading...

 
 

Цікаве