WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Виникнення і початковий розвиток феодальної монархії - Реферат

Виникнення і початковий розвиток феодальної монархії - Реферат

Але далі в цьому ж розділі M. M. Покровський каже: "Військово-торговельні асоціації, спочатку чисто імпровізовані, далі все більше й більше сталі, періодично висували з свого середовища вождів, які виступали перед сусідніми народами як князі Русі". Ця подвійність погляду на соціальну суть князівської влади вичерпно виявлена Покровським у його зауваженні: "Найманий сторож у місті, князь, був хазяїном, вотчинником на селі".

Уже той факт, что M. M. Покровський застосовує до князя термін Ключевського "найманий князь", повинен примусити нас припускати існування якоїсь вищої сили, від якої він залежав. Такою силою є народ. "Давньоруські республіки, — каже Покровський, — почали аристократією походження, а кінчили аристократією капіталу. Але в проміжку вони пройшли стадію, яку можна назвати демократичною: в Києві вона припадає якраз на першу половину XII ст. В цей період хазяїном руських міст справді е народ". Але M. M. Покровський схильний визнати, аналізуючи договори перших князів з Візантією, що Рюрик і його наступники були такими ж "найманими сторожами".

Органом народної влади, за M. M. Покровським, є віче. Він дає ту ж характеристику віча, яка була поширена в попередній історіографії. Він цитує слова Сергеєвича: "Віча збираються в усіх волостях. Вони являють думу волості. Таке свідчення сучасника. Немає найменшої підстави запідозрювати його правдивість". Подібно до Сергеєвича і Владимирського-Буданова, Покровський вважав, що на вічі був присутній весь народ, тобто всі дорослі чоловіки, здатні носити зброю. Взаємовідносини між вічем і князем, за Покровським, визначаються тим, що віче було втіленням тієї матеріальної сили, на яку безпосередньо спирався князь у боротьбі зі своїми суперниками. Князівська дружина, яку рахували звичайно сотнями і яка рідко збільшувалась до тисячі, була з військового погляду чимось середнім між загоном охоронців і головним штабом. Це була якісно краща в розумінні бойової підготовки частина війська, але кількісно вона була така слаба, що в Новгороді, наприклад, князі навіть ніколи не пробували спертись на неї проти озброєного віча.

"Без міських воїв не можна було робити жодного серйозного походу і відмовлення їх коритися князеві було фактичним кінцем його влади. Він без ніякої "революції", в нашому розумінні, переставав бути князем, тобто воєначальником. Бо, якщо віче було самодержавною армією, то весь сенс існування князя полягав у тому, що він був головнокомандуючим цієї армії, теж самодержавним, поки вона слухалась, і безсилішим, ніж усякий сільський староста, як тільки наставало протилежне". Покровський сам відзначає, що його порівняння князя з сільським старостою — не прохоплення на слові. "Порівняння князя Київсько-Новгородської Русі з сільським старостою, "якому кожний у мирі покірний, але весь мир за них вищий і може зміняти й карати", належить не нам, а К. Аксакову. При всіх своїх наукових хибах слов'янофільська схема руської історії через особливості того погляду, під яким вона розглядала руську дійсність, має за собою велику заслугу; вона по суті вже 60 років тому поклала край тій модернізації давньоруських політичних установ, яка з князя робила царя в новітньому розумінні цього слова".

Трохи інакше подає політичний устрій Київської Русі М. М. Покровський в "Очерках истории русской культуры".

Київська Русь, на його думку, перебувала в стадії так званого міського господарства, в стадії, коли ще не було класів. Гадаючи, що відмінною ознакою держави є єдність території і єдність верховної влади, що можливо тільки в класовому суспільстві, M. M. Покровський не вважає можливим говорити про існування держави в Київській Русі, бо в що епоху якраз не було цих єдностей. Тому політичну організацію Київської Русі він відносить до форм "додержавших" політичних асоціацій.

Говорячи про роль князя, M. M. Покровський каже, що "нормандський вождь із своєю "дружиною" повинен був грати таку ж роль, як озброєні банди арабських работорговців із центральної Африки наших днів". Він відзначає два моменти в становищі князів: "Напочатку варязький князь виступає відносно підкорених слов'ян з усіма рисами "самодержавного монарха", якщо дозволити собі таку модернізацію відносно "царя", який тільки й робив, що збирав данину і скрізь воював". "До цього зводилась уся його політична діяльність. Але кінець X ст., епоха Володимира святого "це не весна і навіть не літо, а яскрава осінь варязького панування". "Одразу після смерті його сина Ярослава влада конунга падає до такого рівня, що під пером новітніх істориків з'являється для нього зовсім нешаноблива назва — "найманий сторож". Князь втратив необмежену владу над містом, але він зі своєю дружиною зберіг для міста своє військове значення".

"Та коли князь був тільки головнокомандуючим і його відносини до суду виявлялись, як ми бачимо, лише в тому, що з суду він жив, то хтось виконував же в місті інші "державні" функції? Цю еволюцію давньоруського міста-держави ми можемо простежити тільки на типі північного зразка. В Новгороді поступово утворився ряд справжніх республіканських магістратур — виборний посадник, виборний тисяцький, нарешті верховна рада, де колишні посадники й тисяцькі були на першому плані, як у давньому світі консули і претори, але куди в важливих випадках збиралось усе, що було великого і впливового в місті".

Можна здогадуватись, що виборні посади почали утворюватись і в Києві; літопис згадує про князівського тіуна, щось на зразок намісника в даному випадку, який був посаджений з бажання "киян, тобто, треба думати, був обраний ними, хоч, можливо, з числа князівських дружинників".

В "Русской истории в самом сжатом очерке" M. M. Покровський ще більше загострює свою думку про князя як ватажка банд работорговців: "Само собою зрозуміло, — каже він, — що вони (князі) нічим не управляли"; в X ст., наприклад, "князь ще не брав участі і в суді. Тільки з XI ст. князі починають потроху дбати про порядок у тих містах, які поступово утворились навколо стоянок работорговців".

Неважко бачити, що Покровському не вдалось цілком побороти погляди, встановлені в домарксистській історіографії. Неважко бачити, що характеристика князя як найманого сторожа запозичена в Ключевського, так само як і уявлення про городову волость як територіальну одиницю Київської держави.

Джерелом погляду на віче як на народну владу і сам М. М. Покровський називав працю Сергеєвича "Вече и князь". Неважко, нарешті, бачити, що погляд на князя як на ватажка банд работорговців, погляд, який Покровський наполегливо проводив у своїх пізніших працях — "Очерк истории русской культуры" і "Русская история в самом сжатом очерке", — заснований, з одного боку, на перебільшенні значення торгівлі, зокрема работоргівлі в Київській Русі, а з другого — на недооцінці глибини й широти феодального процесу.

Немає ніякого сумніву в тому, що питання про політичний устрій Київської Русі XI — XII ст. надзвичайно нерозроблене, і перед нами стоїть досить відповідальне завдання: не тільки піддати рішучій критиці встановлені уявлення, а й спробувати обгрунтувати такий погляд на київський політичний устрій XI — XII ст., який відповідав би встановленому нами процесові феодалізації. Передусім нам треба розв'язати основне питання — питання про територіальну структуру Київської держави.

Loading...

 
 

Цікаве