WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Виникнення і початковий розвиток феодальної монархії - Реферат

Виникнення і початковий розвиток феодальної монархії - Реферат

Реферат на тему:

Виникнення і початковий розвиток феодальної монархії

Процес феодалізації проходив досить інтенсивно. Зокрема почав оформлюватись князівський домен, з'явилось велике землеволодіння, виникли різні форми феодальної ренти, оформився клас феодалів і феодально-залежного сільського населення. Ми повинні чекати, що виникнуть і феодальні форми політичного панування, зокрема виникне і буде розвиватись так звана феодальна монархія. Політичний устрій доби раннього феодалізму в достатній мірі вивчений на основі даних західноєвропейського середньовіччя. Територіально держава епохи початкового розвитку феодалізму звичайно являє собою строкатий комплекс різних територіальних одиниць. Деякі з них є цілком феодалізованими князівствами (герцогства, королівства), а деякі "племінними державами", в яких процес феодалізації тільки починався. Основна лінія розвитку територіальних відносин полягає в поступовій феодалізації всіх територіальних одиниць, у підсиленні центральної влади, в поступовому переростанні данницьких відносин у так звані ленні. Відносини між місцевими володіннями і господарем цього феодального комплексу засновані на відносинах сюзеренітету-васалітету. Поступово територіальні одиниці починають розпадатись; виникає ієрархія феодальних володінь (феодальна драбина), які регулюють свої відносини особливими договорами.

Носителем влади є феодальний монарх, функціонально формально не обмежений; зате він обмежений територіально десятками великих і сотнями дрібних феодалів. Як загальне правило, будь-яких установ, що мали б певний склад і компетенцію, ми в цей час ще не бачимо. Клас феодалів здійснює своє керівництво над володільцями через ради з дружиною, а далі через феодальну курію і феодальні з'їзди. Безпосереднє управління зосереджується в руках міністеріалів (за російською термінологією — "дворцово-вотчинная система"). На місцях поступово утворюється численна феодальна адміністрація, яку утримує безпосередньо населення (за російською термінологією — "система кормления").

В міру виникнення і розвитку форм феодальної експлуатації, феодали добиваються права суду і управління над залежним селянством, а також права збирати данину. Поступово виникає імунітет.

У домарксистській історіографії, яка відкидала виникнення феодалізму в Київській Русі, природно, питання про політичний устрій у Київській Русі в XI — XII ст. як про феодальну монархію не ставилось. До вивчення давньоруського політичного устрою буржуазні історики підходили або з погляду сучасного їм державного права, або з погляду права давньогрецького чи римського. Оскільки погляди буржуазних дослідників про політичний устрій ще досі цілком не вижиті, нам треба докладно їх з'ясувати.

Найбільшою увагою в домарксистській історіографії користувались три основних погляди — Владимирського-Буданова, Сергеєвича і Ключевського.

1. Владимирський-Буданов' уявляв Київську Русь як сукупність земель, як союз волостей і пригородів під владою старшого міста (через це його вважають основоположником так званої земської теорії). За Владимирським-Будановим, основу давньоруської держави становлять не князівські (теорія Соловйова) і не племінні (теорія Костомарова) відносини, а відносини територіальні. Час походження земської держави треба віднести до доби доісторичної. Слов'янські племена вже до початку літописних оповідань перейшли від чисто племінного побуту до побуту державного. Князі-варяги застали скрізь готовий державний лад. Прихід і поширення влади династії Рюриковичів у IX — X ст. не змінили переднішого [попереднього] побуту (окремі існування земелькнязівств). Мниме єдинодержавство X ст. (Олега, Ігоря, Святослава і Володимира) не порушує самобутності земель. Але династія Рюриковичів поклала першу основу для зближення між окремими землями; роздавання земель синами великого князя (так звана удільна система) повело не до роздрібнення мнимої єдності держави, а й до більшого злиття раніш окремих земель. В XII ст. від місцевих князів Рюриковичів утворились у кожній землі окремі лінії князівського роду, що претендували на виключне володіння своєю землею як спадковим здобутком; від цього виникло позірне підсилення дробності державної території; в дійсності ж помітно підсилюються начала майбутньої державної єдності (єдності національної і єдності князівського роду).

З кінця XII ł на початку XIII ст. сусідні землі починають групуватись у більші державні одиниці.

Переходячи до розгляду внутрішнього складу землі, Владимирський-Буданов вказує, що кожна земля складається з старшого міста, пригородів і волостей. Старше місто в кожній землі є община керуюча. Відносини старшого міста до пригородів і волостей засновані почасти на колонізації, а почасти на великій силі центральної общини і почасти на тому, що головне місто було релігійним центром.

Форми верховної влади потрійні; в її склад входять князь, боярська дума і народні збори (віче).

Походження князівської влади доісторичне. Склад її родовий: влада належала не особі, а цілому родові. Князівська влада є необхідний елемент державного устрою; вона необхідна як для внутрішнього врядування (управління і суд), як сила, що урівноважує взаємне суперництво складових елементів держави, і кровних, і територіальних, так і для зовнішньої охорони держави.

Початкова необмеженість князівської влади виникла з колишніх родових основ влади, а далі — з тотожності інтересів і волі князя і народу, який міг обрати собі найкращого князя і змістити невдалого. Князеві доручається вся державна влада управління і суду. Йому належить влада і законодавча, і переважно військова.

Боярською думою називається постійна рада кращих людей (бояр) кожної землі, що розв'язує найвищі земські питання. Склад думи був дуже визначений; саме, початковій склад був подвійний: в неї входили вищі служилі люди і старці — земські бояри. В XI ст., після того, як служилі бояри злились з земськими, в складі думи перебувають тільки бояри. Крім цього постійного складу думи, в ній брали участь (не завжди) вищі духовні сановники — єпископи й ігумени.

Засідання ради відбувались постійно (щоденно). Боярська дума становить необхідний елемент влади в кожній землі. Джерела вказують на обов'язковість для князя нарад з боярами. Права думи пояснюються фактами участі її в розв'язанні державних справ: дума бере участь у вирішенні питань релігійних, законодавчих, внутрішнього державного управління. Боярській думі належить право разом з вічем запрошувати князя і радитись з ним. Дума переважно бере участь у розв'язанні питань зовнішньої політики, війни і миру.

Віче як орган державної влади є збори повноправних громадян старшого міста землі. Походження віча таке ж доісторичне, як і князівської влади, боярської думи. У початковій формі віче е племінний схід. Друга епоха в розвитку народних зборів належить до часів історичних (IX — X ст.), коли віче перетворюється з племінних зборів у збори міські. Третя епоха вічових зборів (XI — XIII ст.) — це епоха повного виділення цієї форми влади в самостійну (як збори звичайних громадян) і повного розвитку її прав; вона збігається з часом остаточного встановлення влади старших міст.

Говорячи про органи управління, Владимирський-Буданов встановлює дві системи органів: власне князівську (двірську) і земську. Органами князівського управління є тіуни. Система земського управління (давніша) збудована за чисельним (математичним) поділом суспільства: центральним правителем був тисяцький, а підпорядкованими йому — соцький і десяцький.

2. Сергеєвич обгрунтував так звану договірну теорію. На його думку 2, наша давнина не знає єдиної "держави російської", а має справу з силою одночасно існуючих невеликих суверенних держав, суверенні права яких обмежувались договорами. Цей висновок, одержаний Сергеевичем на основі відомостей, що стосуються XII ст., прийнятий як вихідний пункт в історії політичного устрою давньої Русі. Сергеєвич говорить про споконвічну політичну відокремленість давньоруських волостей, які існували ще до Рюрика. Найдавніші волості — не племінні, бо племена, перераховані початковим літописцем як такі, що мають кожне своє князівство, мають місцеві назви.

"Прихований від очей дослідника процес виникнення початкових волостей відбувався, треба думати, повільно, але не мирно, а із зброєю в руках". "Групи заповзятливих людей будували міста, причому жителі їх при сприятливих умовах могли прагнути до поширення своїх володінь і з цією метою захоплювати чужі землі і підкоряти собі розпорошене населення цих земель", а також будувати пригороди. "Центр волості — місто; до нього тягне земля, захищена пригородами. Сила, що будувала таку волость, повинна була вийти з міста". Політичний устрій давніх волостей характеризується змішаною формою правління, а саме монархічною в особі князя і народною, демократичною в особі віча. В усіх руських волостях помітна потреба в єдиному представнику — князі. "Князь є народна влада", — каже Сергеєвич. Віче він вважає повсюдним і споконвічним органом. Головну опору вічової системи Сергеєвич бачить у військовому значенні народного ополчення: "Поки весь народ був озброєний, поки військо не спеціалізувалось і не перейшло в відання князя, не могла утворитись абсолютна влада". Головну силу князів становить народ. Однією з особливостей поглядів Сергеєвича є те, що він заперечує існування в досліджуваний період князівської (боярської) думи як постійного органу влади.

Loading...

 
 

Цікаве