WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Територіальна структура Київської держави в XI — XII ст. - Реферат

Територіальна структура Київської держави в XI — XII ст. - Реферат

Наведемо другий, не менш яскравий приклад, що стосується до пізнішого часу. В 1174 р. кн. Андрій Юр'євич Боголюбський уклав разом з чернігівськими князями союз проти київських і смоленських князів Ростиславичів. Один з Ростиславичів — Ярослав Ізяславич луцький приєднався до союзу кн. Андрія, прагнучи добути старійшинство ("ища собе старешиньства в Олговичех"), тобто київський стол. Але йому не вдалось здійснити ці плани: "и не ступишася ему Кыева" (Іпатіївський літопис).

Князь Ярослав рішуче не міг бути названий старійшиною в родовому значенні. Він походив від третього сина Ярослава, а Ольговичі — від другого, отже, всякий Ольгович був вище його на один ступінь. Ясно, що Ізяслав Ярославич добивається визнання за ним не родового старшинства, а визнання політичної зверхності, зовнішнім виразом якої буловолодіння київським столом.

Зазнавши невдачі, Ярослав Ізяславич вирішив тоді перейти в другу коаліцію — Ростиславичів. "Ростиславичи же положища на Ярославе старейшиньство, и даша ему Кыев". Звичайно, Ростиславичі, так само як і Ольговичі, не могли визнавати Ярослава старшим у роді, отже, тут також справа йде про визнання його сюзереном. Князь Ярослав, очевидно, так зумів використати утворені обставини, що кінець кінцем добився свого і одержав політичний сюзеренітет і київський стол.

Можна було б навести силу прикладів, коли старійшиною ставав князь, який ні в якому разі не міг бути визнаним старшим у роді. Але нам здається, що й сказаного цілком, досить.

Таким чином, старійшинство — це сюзеренітет, політична зверхність у феодальній державі, зовнішнім виразом якого є володіння київським столом. Постає питання: в чому це старшинство-зверхність виявлялось? Насамперед, старійшина володіє найбагатшим, найсильнішим князівством, а також містом Києвом — економічним, політичним і культурним центром того часу. Уже самий цей факт різко виділяв старійшину серед інших князів. Другим моментом, що визначав, становище старійшини, було основне право сюзерена — право на військову допомогу від молодших князів-васалів. З безлічі літописних свідчень, що підтверджують це право, наведемо найяскравіше.

В 1148 р. київський князь Ізяслав Мстиславич говорив своїм васалам — Володимиру і Ізяславу Давидовичам:

"Вы есте вси хрест целовали на том, аже кто будеть мне зол, то вам на того быти со мною. Се же, брата, яз c вами думаю, се стрый мой Гюргий из Ростова обидить мой Новгород, и дани от них отоимал, и на путех им пакости дееть; я хочю пойти на нь и то хочю управить любо миром, любо ратью. А вы есте на том хрест целовали, ако со мною быти" 11.

Крім того, було багато додаткових моментів, з якими було зв'язане старійшинство. Зокрема літопис відзначає особливу шану, яку повинні віддавати старійшині.

В 1154 р. номінальним сюзереном-старійшиною в Києві був князь Вячеслав Мстиславич. Після смерті Ізяслава був обраний на заступника його Ростислав: "и посадиша в Києве Ростислава, Киане рекуче ему: "яко же и брат твой Изяслав честил Вячеслава, тако же и ты чести, а до твоего живота Киев твой".

Але крім прав, старійшина має й обов'язки. Обов'язків у сюзерена, як то було і в західноєвропейському праві, було два: передача землі — лена і охорона васала від кривд і утисків. Немає потреби наводити літописні свідчення про те, як нові сюзерени, які досягли політичної зверхності, починають ділити землю між окремими князями, що стали на їх бік і сприяли остаточному їх успіхові. Літописи буквально рясніють такими відомостями. Але треба навести кілька свідчень, які підтверджують другий основний обов'язок сюзерена — обов'язок охороняти князів-васалів.

В 1127 р. кн. Всеволод Ольгович напав на свого дядька Ярослава і вигнав його з Чернігова. Ярослав звернувся до Мстислава — його старійшини з проханням: "Хресть еси ко мне целовал, поиди на Всеволода" 12.

Літопис дає нам багатий матеріал для з'ясування становища князів — васалів. Само собою зрозуміло, становище кожного князя, що був під рукою старійшини, визначалось не стільки договором, скільки його силою, його значенням. Природно, що не можна й припускати, що всі князі однаково підлягали старійшині. Іноді князі-старійшини і найбільш впливові й сильні князі-васали по суті були майже в рівноправному союзі; підлягання молодших князів іноді виявлялось у самому лише формальному визначенні старійшинства. І навпаки, були молодші князі, становище яких нагадувало становище служилих людей князів пізнішого часу. Все-таки в феодальних договорах встановлюються загальні для всіх молодших князів норми. Такою загальною нормою є єднання, "єдиначество" з старійшиною, великим князем. Дуже добре виражає цю норму зобов'язання Ізяслава, який цілував хрест дядькові Вячеславу: "Яко не разлучатися има ни в добре ни в зле, но по одному месту быти". Таке ж зобов'язання, наприклад, дав князеві Ізяславу Володимир Галицький у 1152 р.: "Его ся не отлучити ни в добре, ни в лисе, но всегда c ним быти" 13.

Підлягання сюзеренові-старійшині звичайно виражається формулою "быти в воле", "быть в послушании", "слухати". Літопис під 1170 р. говорить про Ольговичів: "Бяху бо тогда Олговичи в Мьстиславли воли" (Іпат.). В 1160 р. Святослав Володимирович цілує хрест дядькові своєму Святославу Ольговичу: "Яко иметь ему его в отца место и во всей воли его ему ходити" 14.

В 1116 р. кн. Гліб змушений був підкоритися Володимирові Мономаху: "Обещася Глеб по всему послушати Володимера; Володимер же умирив Глеба и наказав его о всем, вдасть ему Менеск, а сам възвратися Києву" 15.

Бути в волі і єднанні — це значить погоджувати свою політику з старшим князем, а з цього випливає ряд обов'язків, з яких найголовніший — це військова допомога, про що ми вже говорили. Але ця військова допомога часто поєднувалась з обов'язками економічного порядку, тобто допомогою і матеріальними засобами під час війни. Ми говорили також про обов'язок віддавати шану старійшинам. Мабуть, феодальний побут виробив і багато інших моментів, характерних для князя-васала.

Занепад київського політичного центру, ріст доцентрових тенденцій руських земель спричинився до виникнення нових феодальних центрів. Відносини князів до князя, що сидів у головному місті цього центру, також складались по лінії сюзеренітету-васалітету і визначались договорами. Наведемо найхарактерніші приклади. В 1151 р. "прислашася Полотьчане к Святославу Олговичю c любовью, яко имети отцем собе и ходити в послушаньи его, м на том целоваша хрест" 16.

В 1154 р. Ростислав Мстиславич, смоленський князь, "целова хрест c братею своєю, c Рязанскими князи, на всей любви; они же вся зряху на Ростислава, имеяхуть отцом себе" 17. Так поступово виникає справжня ієрархія відносин, справжня феодальна драбина.

Поступово виникають і оформлюються й норми, які містять у собі санкції на порушників феодального договору. Васал, що не виконав свого договору — не дав військової допомоги і порушив вірність, позбавлявся володінь. Найяскравіше свідчення про виникнення цієї норми дає Іпатіївський літопис під 1177 р.: в цей час у Києві сидів Роман Ростиславич; він послав на половців синів і братів-васалів. Один з них, Давид Ростиславич, не прийшов, і це спричинилось до поразки. Святослав Всеволодович після цього поїхав у Київ до кн. Романа і заявив: "Брате! я не ищю под тобою ничего же, но ряд нашь так есть: "оже ся князь извинить, то въ волость, а мужь у голову, a Давыд виноват"; он же того не створи".

Ця норма вже давно застосовувалась на практиці; ще Володимир Мономах вдавався до цієї кари. Так, він "взя Менеск у Глеба у Всеславича, самого приведе Києву" за його непослух.

Далі літопис розповідає, що "поточи Мьстислав Полотский князе, c женами и c детми в Грекы, еже приступиша хрестное целование... зане не бяхуть в его воли и не слушахуть его, коли е зовяшеть в Рускую землю в помощь, но паче молвяху Бонякови шелудивому во здоровье".

Син Володимира Мстислав "посла по Кривитьстен князе, по Давида, по Ростислава и Святослава и Рогволодовича два, и усажа у три и потоги и Царьграду за неслушание их, а мужи свои посажа по городам их".

Але вже О. Є. Пресняков 18, далекий від того, щоб визнати існування феодалізму в Київській Русі і вважати Київську державу типом ранньої феодальної монархії і який усе ще вважав головним моментом у міжкнязівських відносинах боротьбу двох начал — старійшинства і вотчини, змушений був сказати, що при Мономаху "батьківська опіка" відступила місце звичайній політичній гегемонії, що терміни: батько, брат, старіший, брати — набувають значення особистих, індивідуальних відносин союзу, зв'язаного з опікою одного сильнішого союзника над другим і з залежністю останнього, більше чи менше визначеною, від обов'язку "стоять за один" і "во всей воли ходити". Раз-у-раз у вустах князівських термін "отче" і "сыну" звучить як звичайна формула дипломатичної мови чи, простіше, як побутові звороти мови.

Loading...

 
 

Цікаве