WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Територіальна структура Київської держави в XI — XII ст. - Реферат

Територіальна структура Київської держави в XI — XII ст. - Реферат

Коли сини-васали цих обов'язків не виконували, то батько-сюзерен застосовував до них такі самі заходи, як і до всіх інших васалів. Святополка, що сидів у Турові і підпав під ворожий Володимирові вплив його тестя — польського короля Болеслава, Володимир наказав заарештувати разом з жінкою і радниками. Дуже характерно, що відносини між великим князем і його дітьми літописець прирівнює до відносин між князем і посадником: "Ярославу же сущю Новегороде и урокомь дающю Кыеву две тысяче гривен от года до года, a тысячю Новегороде гридем раздаваху; и тако даяху вси посадницы Новъгородьстии" 6.

Ця система родинних своєю формою, васальних своєю суттю територіальних відносин зазнала історичних змін після смерті Ярослава. Якщо Володимир і Ярослав захопили владу, усунувши зі сцени інших братів, то після смерті кн. Ярослава справа ускладнилась: жоден з його синів, в тому числі старший, кн. Ізяслав, не могли розраховувати на усунення своїх братів. Кожний з синів Ярослава, які вже давно сиділи в своїх князівствах, встиг пустити там міцне коріння, встиг міцно зв'язатись з феодальною верхівкою свого князівства, зумів зробити так, що його доля була тісно зв'язана з долею цієї верхівки. Тому усунення братів з земель стало надзвичайно складною справою. Поряд з цим треба відзначити й ті доцентрові тенденції, які почали виявлятись внаслідок розвитку процесу феодалізації і падіння значення київського політичного центру.

Вихід був знайдений у тому, що сюзеренітет був присвоєний старшим з Ярославичів — Ізяславом. Це було зроблено в так званому "ряді" Ярослава. Цьому рядові, як відомо, в попередній історіографії віддано надзвичайно багато уваги. На основі цього ряду було створено багато теорій наступництва князівської влади і міжкнязівських відносин. Треба детально познайомитися з цим 7.

"Преставися великый князь Русьскый Ярослав. И еще бо живущю ему, наряди сыны своя, рек им: "се аз отхожю света сего, сынове мои, имейте в собе любовь, понеже вы есте братья єдиного отца и матере; да аще будете в любви межю собою, бог будеть в вас, и покорить вы противныя под вы, и будете мирно живуще; аще ли будете ненавидно живуще, в распрях и которающеся, то погыбнете сами и (погубите) землю отець своих и дед своих, юже налезоша трудомь своим великым; но пребывайте мирно, послушающе брат брата. Се же поручаю в собе место стол старейшему сыну моєму и брату вашему Изяславу Кыев, сего послушайте, якоже послушасте мене, да той вы будеть в мене место; а Святославу даю Чернигов, а Всеволоду Переяславль, а Игорю Володимерь, а Вячеславу Смолинеск". И тако раздели им грады, заповедав им не преступати предела братня, ни сгонити, рек Изяславу: "аще кто хощеть обидети брата своего, то ты помогай, его же обидять"; и тако уряди сыны своя пребывати в любви" 8.

Як можна бачити, ряд Ярослава не встановлює ніяких нових принципів у порядку спадкування князівської влади. Подібний ряд міг зробити Святослав; він також міг у своєму заповіті після всіляких більш-менш красномовних лементацій заповідати київський стол Ярополкові, Деревлянську землю — Олегові, а Новгород — Володимирові. Такий же ряд міг зробити й кн. Володимир і, можливо, він би його зробив, якби не почав війни з Ярославом і якби його не спіткала несподівана смерть 54*.

Отже, справа була не в ряді. Якби його дали Святослав і Володимир, то він все-таки не був би виконаний. Не ряд, а соціально-політична обстановка була така, що кн. Ізяслав не знищив своїх братів, як його батько і дід.

У попередній історіографії не розуміли цієї обстановки і приписували цьому рядові справді магічне значення. Ряд цікавий не цим, а тим, що регламентує сюзеренітет старшого брата над молодшими, які тепер стають у становище васалів. Старшому, кн. Ізяславові, за рядом повинні були коритися молодші брати, за якими Ярослав закріпив землю. Кн. Ізяслав повинен бути своїм братам "в отца место", повинен боронити їх від кривд.

Починається дальший період в історії взаємовідносин між великим князем і місцевими князями. В цей період остаточно виявився занепад київського політичного центру. Чимраз більше слабшала влада великого князя — верховного сюзерена, і все більше підсилювались доцентрові сили. Принцип старшинства при наступництві князівської влади почав підриватись принципом вотчини, але часто сюзеренітет добувається не на основі цих принципів, а силою чи навіть через запрошення феодальної групи, що взяла гору. Починає втрачатись близький ступінь спорідненості між князями. В цей період територіальна структура Київської держави стала типовою для ранньої феодальної монархії. Остаточно встановлюється сюзеренітет великого князя, який не прикривається владою батька. Верховний сюзерен — великий князь втрачає всі права, що належали сюзеренові-батьку. Він стає першим серед рівних, установлюються різноманітні права і обов'язки на основі васалітету і, як то звичайно буває в добу розвинутого сюзеренітету-васалітету, розвивається типовий феодальний договір.

У попередній історіографії дуже добре знали, що взаємовідносини між князями, зокрема між великим князем і князями місцевими, визначались договорами. Навіть більше: договірне начало в давній Русі — Київській і Московській (до XVI ст.) було зведене в основний принцип давньоруського державного права Сергеєвичем, що створив так звану договірну теорію. Але в попередній літературі ніколи не робили спроб встановити зв'язок між князівськими договорами XII — XIII ст. і договорами васальними. А тим часом навіть поверховий огляд змісту міжкнязівських договорів доводить близькість, якщо не тотожність, їх і своєю соціальною суттю, і своєю формою з феодальними договорами.

Звернемось до аналізу цих договорів, який дозволить нам виявити встановлену в цей час територіальну структуру Київської держави.

Насамперед постає питання: коли виникають князівські договори? Тут ми можемо використати спостереження Сергеєвича про те, що князі — родичі по низхідній лінії — ніколи не укладали між собою договорів.

Отже, відносини між Святославом, Володимиром і Ярославом та їх синами не визначались договорами, а з цього випливає, що договори з'являються тоді, коли Київська держава розпалась на феодальні сеньйорії, на чолі яких стояли брати, племінники, словом, бічні родичі. А це могло бути тільки після смерті Ярослава (якщо не рахувати договору, укладеного між Ярославом і Мстиславом).

Договори, мабуть, спочатку були усні, але дуже рано входить у звичай укладати договори писані. Міжкнязівські договори звуться хресними грамотами, бо князі, укладаючи їх, подібно до західноєвропейських феодалів, цілували хрест на грамотах, тобто присягали. Жодна з таких хресних грамот, що належать до епохи Київської Русі, не дійшла до нас, але немає сумніву, що в них відтворюється в основному зміст грамот московської епохи, що дійшли до нас, бо суть відносин лишалась в основному та сама.

Можна думати, що хресні грамоти писались у двох примірниках, бо літописці звичайно говорять не про грамоту, а про грамоти. Так, у 1147 р. Ізяслав Мстиславич, переконаний у ворожих намірах чернігівських князів Давидовичів, "повержа им грамоты крестныя". Рюрик, довідавшись про ворожі заміри зятя свого Романа, "посла княжю своему мужи своя, обличи и поверже ему крестная грамоты". Можна думати, що в кожної договірної сторони була грамота з зобов'язаннями другої сторони і копія свого договору з усіма зобов'язаннями 9. Зміст міжкнязівських договорів був дуже різноманітний: вони визначали умови панування і підлеглості, умови союзів, умови миру, умови військових коаліцій. Нас цікавлять договори, які визначають відносини між великим князем і його васалами. Як ми вже вказували, сюзеренітет-сеньйорат у Київській Русі позначався однозначним словом "старійшинство". В попередній історіографії, яка не розуміла феодальної суті міжкнязівських відносин, звичайно розуміли це слово в прямому значенні, тобто в значенні родового старшинства. Але досить вчитатись у літописні свідчення, щоб переконатись, що старійшинство означає сюзеренітет, політичну зверхність. Родове старшинство тільки іноді збігалось (особливо в XII ст.) з старійшинством. Про це свідчать дані, що стосуються ще до часів Ярославичів. Як відомо, ряду Ярославового не виконали його сини. Молодші сини Ярослава — Святослав і Всеволод вигнали старшого брата, Ізяслава, з Києва. Після смерті Святослава Ізяслав повернувся з Польші добувати велике князівство. Всеволод вирішив після деяких вагань вступити йому Київ. Коли йога після цього розбили половці і він звернувся до Ізяслава, то, за літописом 10, Ізяслав сказав йому: "Елмаже ты, брате мой, показа ко мне любовь, введе мя на стол мой и нарек мя старейшину собе, се аз не помяну злобы первыя, ты ми еси брат, а я тобе, и положю главу свою за тя". Князь Ізяслав був старшим братом, старійшиною в родовому значенні, і він був ним незалежно від визнання його братів. Але що старійшинство політичне — сюзеренітет не збігалось з старійшинством — старшинством у роді, то стає зрозумілим вислів Ізяслава: "нарек мя старейшину". Це може означати, щоВсеволод визнав політичну зверхість Ізяслава.

Loading...

 
 

Цікаве