WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Територіальна структура Київської держави в XI — XII ст. - Реферат

Територіальна структура Київської держави в XI — XII ст. - Реферат

Що боротьба Володимира точилась не проти "торговельно-промислової демократії", а проти старого феодального центру, проти ростовської феодальної знаті, вичерпно виявлено в ліричному зауваженні літописця:

"Мы же подивимся чюдоу новому божия матере, великому и преславному, како заступя град своой от великых бед и гражаны своя укрепи. Не вложи бо им бог страха и не убояшася, князя два имоуще в власти сей и боляр их прещания ни в чтоже положиша".

О. Є. Пресняков, який, звичайно, не цікавився питанням про класову суть влади в досліджуваний період, але пильно проаналізував літописне повідомлення про боротьбу між Ростовом і Владимиром, змушений був визнати, що "залежність землі-волості і пригородів від головного міста грунтувалась на урядовій організації, створеній князівською владою", тобто не владою міського колективу, не "торговельно-промисловою демократією". Але те, що ми так ясно встановили в Суздалі, в не меншій, а, мабуть, у ще більшій мірі мусить спостерігатись на півдні, особливо в Галичині. І тут основну силу становить феодальна знать, а не торговельно-промислова демократія. Про галицького князя Данила літопис (Іпатіївський) говорить:

"Бояре же Галичьские Данила княземь собе называху, а саме всю землю держаху. Доброславъ же вокняжилъся бе и Судьичь, попов внук, и грабяше всю землю..."

О. Є. Пресняков змушений визнати і цей факт: "Для Київщини, — каже він, — не можна вказати будь-якого історичного моменту, коли київські волості залежали б від міста Києва, від київського віча... І посадників, і князів по містах київських садить князь". Але він інакше оцінює взаємовідносини між Новгородом і його пригородами:

"Новгород сам роздає пригороди й села приїжджим князям, призначає в них посадників, будує і поновлює їхні укріплення своїми нарядниками. До міських волостей перейшла тут князівська влада, точніше, лишилась в їх руках після політичного звільнення Новгорода... Розвиток торговельно-промислового життя наклав особливу печать на відносини Новгорода до пригородів і всієї землі".

Звичайно, не можна заперечувати фактів, які свідчать про формальне, "конституційне" обмеження князівської влади, а також про своєрідні відносини Новгорода до його волостей і пригородів. Проте носителями міської влади є не представники торговельно-промислової демократії, а боярство, "житьи люди", які, безперечно, грають вирішальну роль не тільки в адміністративних органах, а й на вічі.

Міська влада в Новгороді, так само як і в усіх інших містах у досліджуваний період, є владою феодальною.

Але в Новгороді вона змушена була затушовувати свою класову природу різними способами, зокрема санкціонуючи свої рішення на вічі, куди могла пройти торговельно-промислова демократія. А коли порушували кровні інтереси феодальної верхівки, то вона не спинялась перед тим, щоб розігнати віче або скликати друге паралельне віче, або навіть із зброєю в руках напасти на "демократію".

Все це дозволяє нам рішуче відкинути думку про якусь міську волость, що виникла ще в доісторичні часи, яка зберегла свою цілісність в XIII ст. і якою керувалась торговельно-промислова демократія. Основною територіальною одиницею, що входила до складу Київської держави, було так зване племінне князівство, а далі — феодальна сеньйорія. В кожній феодальній сеньйорії був свій центр, місто, але це місто було центром феодального панування, центром, де основною силою були феодали різних мастей, а не торговельно-промислова демократія. Як феодальні сеньйорії, що виникли раніш, так і ті, що виникли пізніше, не зберегли своєї внутрішньої цілісності. Вони збільшувались, зменшувались і навіть роздрібнювались внаслідок розвитку продуктивних сил, близькості до економічних центрів і торговельних шляхів, а також у результаті боротьби різних феодальних груп. Феодальні сеньйорії, що входили до складу Київської держави, не були однорідні: в одних процес феодалізації тільки починався, в других він дійшов певного розвитку. Залежно від цього і відносини феодальних сеньйорій-земель до головного центру, Києва, також не були однакові. Оскільки з терміном міська (городова) волость асоціюється неправильне уявлення про місто як торговельно-промисловий центр, де головною силою була торговельно-промислова демократія, то нам здається, що цей термін треба викинути з сучасного наукового вжитку; тим більше, що назва "городова волость" не зустрічається в жодному сучасному пам'ятнику 51*. Далеко доцільніше для позначення основної територіальной одиниці, що входила в склад Київської держави, вживати термін земля-князівство 52*, який звичайно вживає в своїх працях Пресняков.

З'ясувавши характер тієї територіальної одиниці, що входила в складний феодальний комплекс, перейдемо тепер до вивчення відносин цих одиниц земель і князівств до центральної влади і до її носителя, київського князя.

В попередній історіографії було зроблено ряд спроб визначити ці відносини. Ще Карамзін поставив це питання в своїй "Истории государства Российского", причому він намагався ототожнити київських князів з "російськими самодержцями" XVIII і XIX ст. Але погляд цей не був підтриманий — надто суперечив він фактам. Після цього пробували визначити суть територіальних відносин, виходячи з понять буржуазного державного права. Виникав федеративна теорія Костомарова і теорія Сергеєвича, які уявляли Київську Русь як союз суверенних держав. Це також було відкинуто: надто складні й специфічні були територіальні відносини в досліджуваний період, щоб їх можна було укласти в прокрустове ложе цих теорій. Не з'ясувавши феодальної суті цих відносин, пізніші дослідники вже зовсім відмовляються дати їм якесь визначення, вважаючи їх надто специфічними. Так, Ключевський говорить про Київську державу: "Це була федерація не політична, а генеалогічна, якщо можна сполучити в одному визначенні такі різні поняття, федерація, збудована на факті спорідненості правителів, союз невільний своїм походженням і який ні до чого не зобов'язував своєю дією, — один з тих середньовічних громадських союзів, у яких з приватно-правової основи виникали політичні відносини".

О. Є. Пресняков, який якнайпильніше вивчив міжкнязівські відносини даної епохи, також визнав, що суті цих відносин не можна визначити на основі понять сучасного державного права.

Чи справді питання про суть відносин між територіальними одиницями і політичним центром, між місцевими князями і київським безнадійне? Чи справді існують такі специфічні відносини, які цілком не піддаються визначенню і класифікації?

І тут виявляється, що непоборні труднощі створили самі дослідники, які не розуміли і пе визнавали класової, феодальної суті влади в досліджуваний період, не пробували, як звичайне правило, вивчити ці відносини в процесі їх зміни, а вивчали їх догматично, і питання про суть відносин між князями підміняли питанням про наступництво князівського столу.

Найближче вивчення даних, що стосуються досліджуваного періоду, переконає нас, що ми маємо справу з процесом виникнення територіальної структури ранньої феодальної монархії, що цей процес, звичайно, як і в усякій країні, мав свої особливості, але ці особливості зовсім не такі, щоб не можна було виявити справжньої суті відносин. Процес цей був тривалий, як і процес виникнення і розвитку форм феодальної експлуатації, як процес виникнення і розвитку класів.

Як ми з'ясували, територіальна структура Київської Русі в дофеодальний період являла строкатий комплекс племінних князівств і князівств-намісництв. За словами Маркса, відносини між великим князем і місцевими князями визначались васалітетом без ленних відносин або ленами, що складалися з данини. В міру розвитку феодалізму ці примітивні відносини мусили ускладнюватись; васалітет мусив набирати розвинутого характеру: він мусив супроводитись ленними відносинами також розвинутого типу, оформлюватись на основі особливих, так званих феодальних договорів, у яких встановлюються й регламентуються права і обов'язки великих князів-сюзеренів і князів-васалів. Одним з основних обов'язків васалів є тепер не данина, а військова служба.

Виникнення васалітету розвинутого типу треба віднести до часу синів і внуків Ярослава. Але васалітет IX — X ст., переростаючи в свою розвинуту форму, типову для феодальної монархії, мусив пройти проміжний ступінь у часи князювання Володимира і Ярослава.

Часи князів Володимира і Ярослава насамперед характеризуються певними успіхами в справі централізації "неподобної і незграбної", за висловом Маркса, імперії Рюриковичів. Як було вказано, певна тенденція до централізації виявилась і при Святославі, коли встановилась монополія князівського дому Рюриковичів і коли ліквідувались племінні князі (збереглись князі тільки у вятичів) і князі-намісники (лишився тільки князь Рогволод Полоцький).

Розквіт зовнішньої торгівлі з навколишніми країнами і насамперед з Візантією зумовив дальший розвиток централізації. Це завдання в умовах того часу могло бути здійснене тільки шляхом роздавання територіальних одиниць, земель-князівств, синами князя. Сюзеренітет таким чином був помножений на батьківську владу.

Ось це "родинне володіння" князівським домом, що встановилось у Київській державі, можна сказати, і було головною перешкодою в попередній історіографії. Факт цей — між іншим, зовсім не рідкісний в історії феодальних держав — не дав змоги історикам в будь-якій мірі порівняти територіальні відносини, що встановилися з часів кн, Володимира, з територіальною структурою ранніх феодальних монархій. Ці своєрідні відносини феодального права вони звичайно зближали з родинним володінням приватного права. Але той факт, що великі князі Володимир і Ярослав ділять свою владу з своїми синами, зовсім не міняє суті цієї родинної влади і її організаційно-політичних форм. Батько — великий князь лишається сюзереном, сини його — васалами. Обов'язки синів-васалів нічим не різняться від обов'язків васалів, що належать до інших родів. Перебування в послуху, обов'язок платити данину, вірність батькові-сюзерену, військова допомога і цілий ряд інших другорядних обов'язків, можливо, підсилених родинними відносинами або в дещо іншій формі, — усім цим характеризуються відносини синіввасалів 53*.

Loading...

 
 

Цікаве