WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Територіальна структура Київської держави в XI — XII ст. - Реферат

Територіальна структура Київської держави в XI — XII ст. - Реферат

Реферат на тему:

Територіальна структура Київської держави в XI — XII ст.

Свого часу ми вказували, що феодальна монархія в епоху становлення феодалізму являє собою строкатий конгломерат великих феодальних сеньйорій, причому відносини між центральною і місцевою владою засновані на сюзеренітеті і васалітеті. Але, як ми бачимо, в нашій історіографії встановився погляд, що основною територіальною одиницею є так звана міська, городова волость. Ключевський настоював на торговельному походженні міст і міських волостей. Сергеєвич визнавав міста й міські волості утвором групи "заповзятливих людей", що підкорили зі зброєю в руках сільську округу. Але всі поділяли погляд, що носителем влади є головне місто. Характерно, що під головним містом розуміли не адміністративний центр, а сукупність міського колективу. Найкраще відбив це розуміння M. M. Покровський, говорячи про суть відносин міст до пригородів: "Пригороди розглядались як приватна власність головного міста землі. Не один раз князі ходили на нещасний Торжок і палили його "за новгородську неправду" з тим, очевидно, щоб знищенням новгородської власності помститись непокірному місту за його упертість. Тут права батька-пана перейшли таким чином до збірного цілого, до міської общини, яка й стала таким способом колективним патріархом" 5.

Разом з тим велику вагу мала думка Владимирського-Буданова про доісторичне походження міських волостей (за його термінологією "земель") і про збереження внутрішньої цілісності їх до XIII ст.

Почнемо якраз з аналізу цього погляду Владимирського-Буданова. Насамперед не можна довести, що всі землі, про які говориться в XI — XII ст., справді виникли в доісторичні часи. Досить вказати на Пінськ, Галич, Володимир-Волинський, Рязань, Новгород-Сіверськ. З другого боку, нарівні з землями до складу Київської держави входили племена — деревляни, радимичі, дреговичі та ін., на території яких не було великих міст і які пізніше стали центрами, "общинами керуючими". Території цих племен з часом почали входити до складу інших територіальних одиниць. Нарешті, ряд великих міст, які стояли на чолі "земель", поступово втратили своє значення, наприклад, Суздаль, Любеч, Ростов. Думка Владимирського-Буданова про доісторичне походження земель і внутрішню цілісність їх не може бути підтверджена даними. Навпаки, ми спостерігаємо, що число і склад територіальних одиниць, які входили в Київську державу і які за вказаними Владимирським-Будановим ознаками не могли бути ототожнені з землями, поступово мінялись. Внутрішня цілісність земель постійно порушувалась не тільки в XIII ст., а й протягом усього існування Київської держави.

Перейдемо тепер до розгляду встановлених і так одностайно боронених поглядів про внутрішній устрій міських волостей, зокрема про владу міста, міського колективу над територією міської волості. Насамперед треба з'ясувати, на основі яких даних дослідники пробують обгрунтувати основну думку, що "головне місто є община керуюча".

І тут неважко встановити, що ці дані стосуються новгородської історії і, до того, пізнішого часу — XIII — XV ст. Таким чином специфічні риси новгородського громадського ладу присвоюються всій території Київської держави. Уже саме це змушує надзвичайно обережно ставитись до висновків істориків в результаті оперування цими пізнішими і специфічними даними.

Прихильники теорії міських волостей в основному виходять з уявлення про міста IX — XII ст. як про розвинутий торговельно-промисловий центр, де основною силою була "торговельно-промислова демократія". Але ми встановили, що місто XI — XII ст. було центром панування над навколишнім сільським населенням. Міста будували не торговельно-промислові елементи, а князі й бояри. Не торгівля, а данина і далі феодальна експлуатація лежать в основі взаємовідносин між містом і сільськими общинами 49*.

Селянство волостей належало до міст щодо суду і данини, що, як ми знаємо, дедалі більше перетворювалась у феодальну ренту. Навіть і Новгород, цей центр "народоправства", почав являти собою такий же феодальний центр, верхівка якого зуміла сполучити феодальну експлуатацію з колоніальним грабуванням і зберегти в своїх руках торгівлю "вимученими" товарами. Цей феодальний характер міста досліджуваного періоду робить неможливим припущення про торговельно-промислову демократію як основну силу міста. Навпаки, головною й вирішальною силою навіть у найстаріших і найбільших містах є феодальна знать, боярство, яке, крім сільських садиб, боярських дворів, володіло міськими домами, повними вільних і невільних слуг. Якщо міста є феодальні центри, то ще більше є ними пригороди, які здебільшого являють собою тільки укріплення без селища (посаду), типові бурги — замки 50*.

Як ми побачимо далі, наявними в нас даними не можна виправдати думки, що торговельно-промислова аристократія мала в своєму розпорядженні вирішальний орган влади — віче. Перегляд цих даних, як ми далі зможемо переконатись, показує, що або не можна говорити про віче як про постійний орган влади, або в історіографії перекручена класова суть віча там, де віче справді є постійним органом.

Тут вічем керувала не торговельно-промислова демократія, а феодальна знать. Як ми також побачимо, і найдавніша система управління, так звана чисельна (тисяцькі і соцькі), теж не є системою органів торговельно-промислової демократії. Нарешті, і військова сила тієї чи іншої землі організується не жителями міста, не міським колективом, а князівською владою й перебуває в розпорядженні князя.

Чи є все ж таки якісь дані, що дійсно говорили б про владу міського колективу над пригородами і волостями? Таких даних, що стосуються до досліджуваного періоду, немає. Навпаки, літописні тексти якраз вказують на залежність міст, а тим більше волостей від феодальної верхівки і князя. Найяскравіше розкривається суть відносин міста до пригородів з оповідання про боротьбу між Ростовом і його пригородом Владимиром. Це оповідання цікаве тим, що виявляє надзвичайну напруженість відносин між цими містами, а також тим, що під час боротьби були розкриті ті соціальні сили, які керували Ростовом, головним містом Ростовсько-Суздальської землі; Ростов і Владимир боролись не з ініціативи князів, а з ініціативи керівних верхівок цих міст.

В 1175 р. після смерті кн. Андрія постало питання про обрання князя.

"Уведавше же смерть княжю, Ростовци, и Суздальци, и Переяславци и вся дружина, от мала и до велика, и съехавшася к Володимерю и реша: "се ся уже тако створило, князь наш убьен, а детей у него нетуть, сынок его мал в Новегороде, а братья его в Руси; по кого хочемь послати в своих князех? Нам суть князи Муромьскыи и Рязаньскии в суседех, а боимся мьсти их, еда пойдуть внезапу ратью на нас, князю не сущу в нас. А послемь к Глебу (Рязанскому) рекуще: "князя нашего бог поял, а хочемь Ростиславичю, Мьстислава и Ярополка твоєю... шюрину".

Неважко бачити, хто з'їхався у Владимир. Літопис говорить, що з'їхалась уся дружина від малого до великого, а не представники торговельно-промислової демократії. Це був типовий феодальний з'їзд. Як відомо, постанова з'їзду була проведена в життя. Старший з Ростиславичів, Мстислав, сів у Ростові, а молодший, Ярополк, — у Владимирі. Вже дуже скоро між правлячою верхівкою Владимира і кн. Ярополком, яким керували бояри, тобто керуюча верхівка цієї землі, виникли непогодження. Бояри вчили Ярополка "на многое имание". Він, за словами літопису, обтяжував населення вирами і продажами і відібрав подароване кн. Андрієм церкві майно.

"И почата володимерци молвити: "Мы есмы волная князя прияли к собе и крест целовали... а си, яко не свою волость творита, яко не творящися сидети у нас, грабита не токмо волость всю, но и церкви — промышляйте, братия". И послашася к Ростовцем к Суздалцем, являюще им свою обиду. Они же словом суще по них, а делом далече. А боляре князю тою держахуся крепко. Володимерци же укрепившеся, послашася к Чернигову по Михалка и по брата его, Всеволода, рекуче: "Ты старей еси в братии своей, поиди Володимирю; аще что замыслять на нас Ростовци и Суждалци про тя, и како ны с ними бог дасть".

Літопис цілком певно вказує, на яку соціальну силу спирався Ярополк — це бояри, а не представники торговельно-промислової аристократії, не колектив м. Ростова.

Після смерті кн. Михалка знову почалась боротьба між керуючою феодальною верхівкою Владимира і ростовськими боярами: "Володимирци же помянувше бога и крестное целование к великому князю Гюргю, вышедше перед золотая ворота, целоваша крест ко Всеволоду князю, брату Михалкову и на детех его, посадиша и на отни и на дедни столе в Володимери. В тоже лето приведоша ростовци и бояре Мстислава Ростиславича из Новагорода, рекуще: "поиди княже к нам, Михалка бог понял на Волзе на Городци, а мы хочем тебе, а иного не хочем".

Князь Мстислав збирає і веде на Владимир "ростовци и бояре, гридьбу и пасынки и всю дружину".

Коли Всеволод довідався про виступ Мстислава проти Владимира, то він так характеризує ту силу, яка надихнула ростовців на похід: "Брате! Оже тя привели старейшая дружина и ты поеди к Ростову, а оттоле мир возмене".

В боротьбі з владимирцями брали участь і суздальці, причому літопис розшифровує, кого треба розуміти під останніми: "А зде город старый Ростов и Суждаль и вси боляре хотяще свою правду поставить, не хотяху створити правды божья".

Суздальці, знову-таки, виправдуючись перед Всеволодом, говорили: "Мы княжа на полку томь c Мстиславом не были, но были c ними бояре".

Loading...

 
 

Цікаве