WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Князь і ріст князівської влади - Реферат

Князь і ріст князівської влади - Реферат

Розширення і підсилення феодальної експлуатації робило необхідною організацію опорних пунктів для феодальної влади; ця епоха характеризується будуванням пригородів усередині окремих земель.

Велике значення в військово-організаційній діяльності князів мав добір найближчих князівських слуг-васалів, які поступово, внаслідок розкладу дружинної організації, осідають на місцях. Князі в цей період повинні були давати їм села, призначати їх на всілякі адміністративні посади. Надзвичайно ускладнилась діяльність князя в справах внутрішнього управління. Відносини між київським князем і його синами іноді бували напружені. В інтересах власної безпеки доводилось контролювати їх діяльність. Але особливо ускладнилась діяльність князя у власному домені, де йому доводилось призначати посадників, волостелів, тіунів та інших численних представників адміністрації. В міру того, як данина почала перетворюватись у феодальну ренту, встановлюються торговельні мита в містах, утворюється складна фінансово-адміністративна система.

В міру того, як почала розвиватись зовнішня і внутрішня торгівля, князеві доводилось організувати будівництво шляхів і мостів. Багато уваги треба було віддавати охороні торговельних шляхів, а особливо основного — шляху в Візантію.

Однією з особливо розвинутих функцій князя в досліджуваний період е організація судових органів і відправа суду. Як було вказано, князівській юрисдикції при перших Рюриковичах підлягали князівські дружинники, челядь, залежне селянство, вища князівська адміністрація. Тепер князь безпосередньо судить населення головного міста, а князівські судді — все населення.

Встановлення нових форм феодальної експлуатації, організація складної сіті фінансової й судової адміністрації, встановлення принципів феодального судового права — все це можна було провести в життя тільки шляхом законодавства. В цей період якраз почала розвиватись законодавча функція князя. Князі не тільки встановлюють "устави і уроки", а й зміняють, видаючи закони, принципи кримінального права і процесів. З'являється перший юридичний збірник — Руська Правда.

Видаючи закони, князі встановлюють розміри судових мит, а також винагороду адміністративним особам.

На цьому етапі князі після прийняття християнства всіляко сприяють упорядкуванню церкви, створюють міцну економічну базу для духівництва, встановивши церковну десятину.

Нарешті, князям треба було багато уваги віддавати налагодженню відносин з оточуючими країнами, зноситись з іноземною владою.

Таким чином, функції і обсяг влади князів на даному етапі виросли. Але князівський домен ще не остаточно оформився. Значні маси селян, особливо в далеких від Києва місцях, були ще данниками, а не феодально-залежним сільським населенням. Князівська влада ще не змогла підкорити їх своєму доменіальному управлінню і суду. Безперечно, ще не ліквідувались органи родової і навіть, як у вятичів, племінної влади. Отже, коло князівського суспільства було ще нешироке і не охопило всієї маси населення.

Процес дальшої феодалізації, остаточне оформлення князівського домену і розпад Київської держави на ряд земель — усе це зумовило появу нового типу князя, який найбільше відповідає типові феодального монарха.

Якраз у цей період політичний устрій набирає найхарактернішої феодальної риси, — поєднання політичної влади з землеволодінням.

Князь цієї епохи є князь місцевий або всіляко намагається стати таким. Він намагається пустити глибоке коріння в своїй вотчині. Якщо князь бере участь у якійсь складній політичній комбінації, мета якої — захоплення київського столу, то він звичайно черпає силу в цій вотчині. В неї він повертається, зазнавши невдачі. Бувши князем, міцно зв'язаним з землею-князівством, зі своєю вотчиною, князь змушений основну увагу звернути на безпосереднє управління його доменом. Коли данина перетворилась у ренту, а селянство, що платило данину, у феодально-залежне і кріпосне селянство, природно, що основним джерелом прибутків князя стають князівські села: "Еже было творити отроку моєму, — розповідає в своєму Поученні Володимир Мономах 21, — то сам есмь створил, дела на войне и на ловех, ночь и день, на зною и на зиме, не дая себе упокоя; на посадникы не зря, ни на биричи, сам творил, что бьтло надобе, весь наряд и в дому своемь то я творил есмь: и в ловчих ловчий наряд сам есмь держал, и в конюсех, и о соколех и о ястрябех".

Князі в значній мірі погоджують внутрішню й зовнішню політику з інтересами свого феодального господарства. Дуже характерно, що коли вирішувалось питання про похід на половців у 1103 р,, князі змушені були обмірковувати, доцільно чи недоцільно буде мобілізувати коней смердів. Під час міжусобиць ворогуючі князі намагаються розграбувати села своїх суперників і забрати робочу силу. Функції князя в цей леріод також ускладнюються, але це ускладнення зв'язане з розвитком князівського сільського господарства. Основна увага князів спрямована на розміщення сил у їхніх володіннях.

Багато уваги віддають князі охороні своїх княжих людей, організації суду, вірніше, встановленню вир і продаж, а також судових мит. В цей період вони підкоряють своїй юрисдикції все населення. Надзвичайно розширяється законодавча діяльність князів.

В умовах чимраз більших суперечностей князям доводилось багато уваги віддавати тому, щоб затушкувати класову суть влади: "и худаго смерда и убогые вдовице не дал есм силным обидети", говорив про себе Володимир Мономах.

В справі затвердження своєї влади князям доводилось удаватись до допомоги церкви: "И церковного наряда и службы сам есмь призирал", — продовжує Володимир Мономах.

Словом, князь поступово перетворюється в типового монарха з дуже різноманітними функціями, монарха, який намагається освоїти свою вотчину як феодальну власність.

Але в цей період у деяких частинах Київської держави намічаються особливості в становищі князя. Ці особливості значною мірою зумовлюються не тим, що тут слабо проходить феодалізація, а тим, що князь і його дружина, його боярство не зуміли пустити коріння в землі-князівстві, не зуміли організувати свого домену. Так було в Новгороді і до певної міри в Галицькій землі. Але й тут не може бути мови про князя як надкласову владу. Бувши "найманим військовим сторожем" у Новгороді, князь виконував волю новгородських феодалів.

У Галицькій землі князь, постійно борючись з галицьким боярством, усе-таки не переставав бути представником феодальної влади. В своїй боротьбі проти боярської знаті він спирався в основному на рядове боярство і на міщанство.

Loading...

 
 

Цікаве