WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Князь і ріст князівської влади - Реферат

Князь і ріст князівської влади - Реферат

Реферат на тему:

Князь і ріст князівської влади

З огляду літератури про політичний устрій Київської Русі ми бачимо, що найбільші вагання виявились у розв'язанні питання про князівську владу. Тут усе спірне, все було предметом жвавої дискусії. Одні, як Ключевський, називали князя найманим військовим сторожем, що приходив і скоро відходив, був політичною випадковістю для землі, блукаючою кометою. Другі, як Сергеєвич, визнавали князя народною владою, бо народ становив головну силу князів. Неважко бачити, що до питання про роль і значення князівської ; влади підходили догматично, не відзначаючи тих змін, які повинні були виявитись за більш ніж трьохсотлітній період історії Київської держави.

Характеристику князя, засновану на даних XII ст., автоматично переносили на князя X ст. Питання про обсяг і характер князівської влади дуже часто розв'язували на основі принципів буржуазного державного права.

З огляду літератури легко встановити, що питання про князя XI — XII ст. як про феодального монарха взагалі ніхто серйозно не ставив. Тільки М. М. Покровський зробив спробу розглядати князя як представника феодальної влади. Але, як ми вже згадували, прийнявши хибну думку Ключевського про характер городових волостей, він мусив допустити антиномію: найманий сторож у місті, князь був хазяїном-вотчинником на селі. А, головне, в пізніших своїх працях — "Очерки по истории русской культуры" і "Русская история в сжатом очерке" — M. M. Покровський не тільки не розвинув правильної думки про князя як представника феодальної влади, але, недооцінюючи глибини й широти феодального процесу, почав називати князів ватажками банд работорговців. Ряд неправильних поглядів висловив M. M. Покровський і в питанні про походження, обсяг і характер князівської влади.

В наше завдання не входить докладне дослідження князівської влади. Ми головним чином скажемо про князя XI — XII ст. як про феодального монарха, звернувши увагу: 1) на класову суть князівської влади, 2) на розвиток князівської влади як влади феодального монарха.

1. Зараз немає особливої потреби докладно обґрунтовувати твердження, що князівська влада почала перетворюватись у владу феодальну, що князь став представником і охоронцем феодальних груп, що князь був першим феодалом у своєму князівстві. Літопис високо цінує князів, які погоджують свою діяльність з дружиною. Ідеал феодального князя — Володимир Мономах, "думу" з дружиною вважає основним князівським обов'язком.

І навпаки, літопис засуджує князів, які не погоджують своєї діяльності з вказівками керівної верхівки феодального суспільства.

Про кн. Всеволода, до якого літопис 19 ставиться з певним пієтетом, він, проте, спеціально відзначає: "В сих печали всташа и недузи ему и приспеваше старость к сим; и нача любити смысл уных, свет творя c ними; си же начаша заводити и, негодовати дружины своея первыя и людем не доходити княже правды, начаша ти унии грабити, людий продавати, сему не ведущу в болезнех своих". Легковажну підступність Святополка Ізяславича до половців літописець пояснює тим, що він зробив це "не здумав c болшею дружиной отнею и стрыя своего, совет створи c пришедшими c ним".

Князі не тільки повинні були погоджувати свою діяльність з дружиною, але притягати й ті групи феодального суспільства, що не входили до складу дружинної організації. Як ми вже вказували, кн. Володимир запрошував на нараду старців градських, старійшин; а коли підсилилась роль церкви як феодальної організації, звичайними членами різних нарад стали митрополит, єпископи й ігумени. В міру ж того, як дружинна організація розкладалась і почав оформлюватись васалітет, князь змушений був організувати з'їзди, де розв'язувались основні питання зовнішньої і внутрішньої політики. В цих з'їздах брали участь або князі, або їх представники; прикладом такого з'їзду е нарада, на якій було прийнято "Устав о резах".

Ці з'їзди щодо своєї організації й компетенції тотожні з феодальними з'їздами раннього західноєвропейського середньовіччя.

Князь, не погоджуючи своєї діяльності з керівною верхівкою, рискував не тільки бути негативно оціненим громадською думкою, а й багато чим іншим, зокрема своїм столом, не говорячи вже про можливі невдачі в задуманих заходах. Дружина могла просто відмовитись, дезавуюватись від служби князеві. Прекрасний приклад масового відмовлення від допомоги й служби князеві є відмовлення бояр Володимира Мстиславича: "О собе еси князю замыслил; а не едем по тебе, мы того не ведали". Це означає, що наміри кн. Володимира не відповідали інтересам даної керівної верхівки. Літописець не пошкодував фарб для опису різних невдач цього князя, який вирішив замінити свою стару дружину дітськими.

Отже, немає ніяких підстав говорити про антиномію становища князів, про яку говорив M. M. Покровський: і в місті, і на селі князь однаково став феодальною владою. Неважко бачити, що погляд M. M. Покровського зумовлювався: 1) тим, що він перебільшував роль торговельного капіталу в Київській Русі; 2) тим, що він модернізував давньоруське місто, уявляючи його розвинутим торговельно-промисловим центром; 3) тим, що він перебільшував політичне значення міських купців і ремісників і 4) тим, що він неправильно, як ми побачимо далі, уявляв собі соціальну суть і значення віча.

2. Переходимо тепер до питання про розвиток функцій князівської влади і про перетворення дофеодального князя в феодального монарха. Тут насамперед треба відзначити, що князі почали перетворюватись у типових феодальних монархів у період розпаду Київської держави, тобто в часи синів і внуків кн. Ярослава 55*. Але само собою зрозуміло, процес перетворення феодальних князів у феодальних монархів був довгий. Можна встановити проміжний ступінь, який, на наш погляд, хронологічно припадає на час князювання Володимира і Ярослава, перший з яких, за словами Маркса, "знаменує собою кульмінаційний пункт", а другий — "початок занепаду готичної Росії" 20.

Уже в цей період функції князів починають значно ускладнюватись. Ускладнюються вони не тільки тому, що утворився князівський домен, де князі, подібно до рядового феодала, повинні були вести господарство, а й тому, що ускладнюються, тобто поглиблюються і розширяються форми експлуатації в межах усієї держави.

Князь в XI ст. є військовий вождь, що командує всіма збройними силами, але його військово-організаційна діяльність стає складніша через зміну самого складу військових сил. Як ми вказували, дружина, що становила основне ядро війська перших Рюриковичів, осідає на землю. Місце дружини починають займати феодальні ополчення, збройні загони, які приводили васали. Князь як власник домену знову-таки набирає ополчення з підвладної йому міської й сільської людності. Але дуже часто князям доводиться вдаватись до надзвичайних мобілізацій (так зробив кн. Ярослав під час боротьби з Святополком) або приймати іноземні війська (варягів — кн. Володимир і Ярослав, поляків — кн. Святополк, колбягів, торків та ін.).

Оскільки на Київську Русь починають підсилено тиснути сусідні держави і степові кочовики, ускладнюються заходи по охороні зовнішніх кордонів. Князям доводиться будувати укріплення (міста й вали) на найнебезпечніших місцях. Але будування міст на кордонах держави, звичайно, не могло виключити потреби укріплення головного міста. Саме в цей період і створюються якраз укріплення головних міст Київської Русі — Києва, Новгорода тощо.

Loading...

 
 

Цікаве