WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Віче - Реферат

Віче - Реферат

Розглянувши загальне свідчення літопису про повсюдне й споконвічне існування віча на всій Руській землі, Сергеєвич переходить до свідчень літопису про існування вічових зборів в окремих князівствах, почавши з Володимиро-Волинської землі. Він наводить три свідчення літопису, але перше стосується не до Володимира-Волинського, а до Києва (нарада кн. Святополка-Михайла з боярами й киянами 31). Звернемось до розгляду цих двох свідчень.

Василько і брат його Володар Перемиський вирішили будь-що-будь захопити кн. Давида. Для цього вони підступили до Володимира, де той зачинився. Раніш ніж обложити місто, вони звернулись до володимирців, пропонуючи їм видати Туряка, Лазаря й Василя, які настоювали на осліпленні Василька.

"Гражане же се слышав, созваша вече, и реша Давыдови людье: "выдай мужи сия, не бьемъся за сих, а за тя битися можем; аще ли, то створим врата граду, а сам промышляй о себе". И неволя бысть выдати я. И рече Давыд: "нету их зде", бе бо я послал Лучьску; онем же пошедшим Лучьску, Туряк бежа Кыеву, а Лазарь и Василь воротистася Турийску. И слышаша людье, яко Турийске суть, кликнуша людье на Давыда, и рекоша: "выдай, кого ти хотять; аще ли, то предаемыся" 32.

Кн. Давид змушений був видати Василя і Лазаря, яких Васильковичі вбили.

Літопис справді говорить тут про віче. Можна з цілковитою певністю думати, що всі жителі обложеного міста чи значна їх частина зібрались для обміркування поставленого Володарем і Васильком питання. Але чи можна, грунтуючись на цьому свідченні, вважати, що це віче було постійним органом державної влади? Це — сходка, революційний мітинг жителів, яким загрожувала загибель через князівські усобиці. Це — надзвичайні збори громадян, скликані з надзвичайного приводу.

Друге свідчення літопису про віче в Володимирі Волинському стосується облоги Володимира кн. Давидом. При першому приступі було вбито кн. Мстислава, залишеного в обложеному місті його батьком кн. Святополком. Таким чином обложене місто лишилось без ватажка. Воїни аж три дні крились від громадян з смертю кн. Мстислава.

"И в четвертый день поведаша на вечи. И реша людье: "се князь убьен; да аще ся вдамы, Святополк погубить ны вся" 33. И послаша к Святополку, глаголюще: "се сын твой убьен, a мы изнемогаем гладом; да аще не придеши, хотят ся людье предати, не могуще глада терпети" 33.

І знову немає ніяких підстав сумніватись, що ми маємо тут справу з вічем — сходом усіх громадян. Знову, як і в першому випадку, це віче зібралось при виняткових обставинах, ще більш виняткових, ніж тоді, коли місто було обложене Володарем і Васильком: було вбито голову міста, командувача війська; могла початись анархія; здати місто Давидові — значить бути пограбованими його військом, а далі вдруге зазнати кари від кн. Святополка. Цілком природно було з боку воїнів звернутись до городян.

Інших свідчень про існування віча в Володимирі Волинському Сергеевич не знаходить. Та їх і немає. Чи можна з двох фактів скликання віча при виняткових обставинах, коли жителям загрожувала загибель і, в усякому разі, пограбування, до того, скликання віча в тому самому році (10.97), вважати доведеним споконвічне існування постійного органу державної влади, який розв'язує всі найважливіші питання державного управління — видає закони, судить тощо? Нам здається, що ні.

Переходимо тепер до розгляду наведених Сергеєвичем літописних свідчень про існування віча в Києві. Він наводить їх дев'ять.

В 1097 р. князі Володимир Мономах, Давид і Олег Святославичі прийшли покарати Святополка, замішаного в справі осліплення Василька.

"Святополк же хоте побегнути ис Києва. Не даша ему Кыяне, но послаша Всеволожюю и митрополита Николу к Володимеру, глаголюще: "молимся, княже, тобе и братома твоима, не мозете погубити Русьскые земли; аще бо възмете рать межю собою, поганий имуть радоватися и возмуть землю нашю, иже беша стяжали отци ваши и деди ваши, трудом великим и храбрьствомь, побарающе по Русьскей земли, ины земли приискаваху; a вы хочете погубити землю Русьскую" 34.

Але тут зовсім нічого не говориться про віче; навіть більше: не згадується ні про які інші збори чи нараду. Під киянами, безперечно, треба розуміти не все київське населення, а правлячу верхівку, яка могла потерпіти в результаті боротьби князівської коаліції з Святополком, Ця верхівка була зв'язана з князівським домом (пропозиція послати до князів кн. Всеволода) і з церквою (пропозиція послати митрополита).

Друге свідчення про існування віча Сергеєвич бачить у повідомленні літопису про події 1113 р. Ми вже розглянули це літописне оповідання і визнаємо, що було скликане віче, але віче феодальної верхівки Києва.

Третім свідченням про існування віча є оповідання літопису про смерть кн. Всеволода в 1146 р. і про події, що сталися після цієї смерті. Наводимо це оповідання в уривках:

"Всеволод же пришед в Киев разболися; и посла по брата своего по Игоря и по Святослава... И Всеволод... призва... Кияне и нача молвити: "аз есмь велми болен, а се вы брат мой Игорь, йметесь по нь". Они же рекоша: "княже, ради ся имемь". И пояша Игоря в Киев; иде c ними под Угорьский и созва Кияне вси. Они же вси целоваше к нему крест, рекуче: "ты нам князь", и яшася по нь лестью. Заутрии же день еха Игорь Вышегороду и целоваша к нему хрест вышегородьце...

Игорь же еха Киеву и созва кияне вси на гору, на Ярославль двор и целовавше к нему хрест. И пакы скупишася вси кияне у Туровы божьнице и послаша по Игоря рекуче: "княже, поеди к нам". Игорь же, поем брата своего Святослава... посла к ним у вече. И почата кияне складывати вину на тиуна на Всеволожа, на Ратьшу, и на другого тивуна. Вышегородьского на Тудора, рекуче: "Ратша ны погуби Киев, а Тудор — Вышегород, а ныне, княже Святославе, целуй нам хрест и з братом своим: аще кому нас будеть обида, то ты прави". Святослав же рече им: "яз целую крест за братом своим, яко не будеть вы насилья никоторого же, а се вам и тивун, а по вашей воли". Святослав же съсед c коня и на том целова хрест к ним у вечи. Кияне же вси, съседше c конь, и начаша молвити: "брат твой князь и ты", и на том целоваше вси кияне хрест и c детми, оже под Игоремь не льстити и под Святославом" 35.

Сергеєвич, грунтуючись на цій звістці, вважає, що було скликано чотири віча, але ми можемо говорити тільки про одно, а саме про те, що зібралось коло Турової Божниці.

Не можна вважати вічем запрошення вмираючим Всеволодом киян для вислухання посмертного розпорядження (передача князювання Ігореві); не можна назвати вічем зборів під Угорським, бо це був обряд присяги ("они же вси целоваша к нему хрест"); не можна також назвати вічем зборів у Вишгороді, бо й тут відбувався обряд присяги ("и целоваша к нему хрест вышегородьце"). Нарешті, не можна назвати вічем і скликаних Ігорем зборів усіх киян на Ярославів двір, бо тут також відбувався обряд присяги ("целоваша к нему хрест"). Таке багаторазове присягання було, очевидно, зумовлене непевним настроєм киян, яким тяжка була затверджена над ними влада Ольговичів. Дальші події довели це. Після останньої присяги кияни вдруге зібрались уже самостійно, без князя коло Турової Божниці. І ці збори дійсно були багатолюдні ("все кыяне"), отже зовнішньо відповідали новгородському вічу. Літописець їх і називає вічем. І в нас немає ніяких підстав заперечувати цей факт. Але ми не можемо не підкреслити, що це віче було революційними зборами, які зібрались без відома князя. Вічовики були на конях, тобто в військовій похідній формі; князь Ігор знав, що це — не мирні збори, і тому послав свого брата, а сам став із своєю дружиною і чекав результатів переговорів.

Четвертим свідченням літопису про існування віча в Києві є оповідання про вигнання кн. Ігоря і запрошення кн. Ізяслава.

"И не угоден бысть Кияном Игорь и послашася к Переяславлю к Изяславу, рекуче: "поиди, княже, к нам, хочем тебе". Изяслав же, се слышав, съвокупи воя своя, поиде на нь ис Переяславля, взем молитву у святого Михайла, у єпископа у Ефимья... И поиде Изяслав к Дерновуму и ту... прислашась к нему Белогородьчи и Василевцы такоже рекуче: "поиди, ты наш князь, а Олговичевь не хочем". Том месте приехаша от Киян мужи, нарекучи: "ты нашь князь, поеди, Олговичев не хочем быти аки в задничи, кде узрим стяг твой, ту и мы c тобою готови есмь" 36.

Але й у цьому оповіданні немає навіть і натяку на скликання віча в Києві: тут говориться про організацію таємної змови проти Ігоря.

Наводячи докази на користь існування віча в Києві, Сергеєвич побіжно говорить і про Путивль. Він наводить літописне оповідання про облогу Путивля союзниками кн. Ізяслава — Ізяславом і Володимиром Давидовичами. "И тако приступиша к граду и не вдашася им Путивлечи дондеже приде Изяслав c силою Киевьскою. Онем же крепко бьющимся c града, поехаста Давыдовича и рекоста им: "не бейтеся, целуимы на том Святою Богородицю, оже не дати вас на полон". Они же не дашась им. И приде Изяслав Мьстиславличь c полкы своими к ним; они же выслашась к Изяславу Мьстиславличю и поклонишася ему и тако рекоша: "тебе есмы ждали, княже, а челуй к нам хрест". Изяслав же целова к ним хрест и посадника их выведе, а своего посади 37.

Loading...

 
 

Цікаве