WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Організація управління дофеодальний період - Реферат

Організація управління дофеодальний період - Реферат

Нарешті, поступово виникають двірські чини, що стояли на чолі певних галузей князівського управління, причому ці галузі визначались потребами князя і його двору.

Так поступово виникає двірсько-вотчинна система, характерна для ранньофеодальної держави.

2. Двірські чини і їх функції

Найдавніша згадка про один з найважливіших двірських чинів — двірського, дворецького (в Західній Європі — мажордоми) належить до 1171 р.

Літопис (Іпатіївський) розповідає: "И поможе бог Андреевичю Мьстиславу c братьею, и взяша Киев. Мьстислав же Изяславич бежа ис Києва на Василев. И постигше и Бастеева чадь, начаша стреляти в плечи ему, и много изоимшаша дружины около его: яша Дмитра Хороброго и Олексу дворьского".

З цього оповідання видно, що Олексій не був двірським тіуном давнішого часу (XI ст.) — рядовим слугою князівського двору. Тепер двірський бере участь у воєнних діях і є однією з визначних осіб князівської дружини, тобто найближчого князівського оточення. Захоплення його в полон справляє на сучасників таке враження, що літописець поспішає спеціально про це повідомити. І це не дивно: перебуваючи безпосередньо при князі, двірський відав усім князівським господарством.

Літопис дає нам і безпосередні свідчення про виключне значення двірського. Так, літопис розповідає про дворецького (ключника) кн. Андрія Боголюбського: "тот бо ключь держашеть у всего дому княжа и надо всеми волю ему дая бяшешь" (князь).

В XIII ст. становище цих двірських стало ще значніше. Двірський, наприклад, Андрій у Галицькому князівстві, належав до числа найважливіших осіб у державі: він безпосередньо йшов після єпископа. Зокрема цей двірський "возбраняв" Данилові займати Галич. Він же виконував дуже відповідальні доручення: наприклад, був посланий з військом на Перемишль з дорученням вигнати перебуваючого там кн. Константина Рязанського, ворога кн. Данила.

Одним з важливих двірських чинів був воєвода, посада якого, як ми вже вказували, виникла з посади тисяцького. Воєвода тепер стоїть на чолі не тільки збройних сил тисячі,

тобто певної округи, а й взагалі всіх збройних сил князівства.

Остаточно оформлюється другий дуже важливий двірський чин, саме конюшого. Про конюшого (а не про тіуна конюшого) літопис (Іпатіївський) уперше говорить під 1185 р.: разом з кн. Ігорем попав у полон, між іншим, і його конюший. "С ним бо бяшеть тысячкого сын и конюший его, и та нудяста и, глаголюща: "пойди, княже, в землю Рускую, аще восхощеть бог избавить тя".

Відомство конюшого мало велике значення в феодальній адміністративній системі. В обов'язки конюшого входило забезпечення князівського війська кінським складом. Від його діяльності залежала сила найголовнішої частини князівського війська, саме кінноти.

Виділяється і третій двірський чин — мечоноша, посада якого утворилась з посади мечника. Мечоноша звичайно тепер не носив за князем меча — це була справа інших дрібних князівських слуг. За аналогією з функціями московських "оружничих", можна думати, що він завідував князівським арсеналом, палатою зброї. Першу звістку про мечонош літопис (Лаврентіївський) Наводить під 1210 р. "Великый князь Всеволод посла c полком Кузьму Ратьшича, меченошю своего, й взя Тепру й възвратися co многым полоном в Володимерь".

В 1225 р. літопис (Новгородський IV) розповідає про похід кн. Ярослава і Володимира на Литву; похід був удалий, але "убиша литва торопецкого князя Давыда и Василья, меченошю Ярославля".

Визначився чин і печатника, принаймні в Галицькій землі. В його обов'язки, мабуть, входило не тільки прикладати печать, а й оформлювати і переховувати найважливіші документи.

Але в XIII ст. печатники є двірськими чинами, які виконують і інші дуже важливі доручення. Так, в 1241 р. кн. Данило Романович послав свого печатника Кирила в Бакоту "исписати грабительства нечистивых бояр, и утиши землю". Він же був посланий воєводою в Болоховську землю 68.

Нарешті, останній придворний чин, що оформився в дотатарський період, — це був чин стольника. Початкове призначення стольників — прислужувати за столом князеві, подавати йому страви. Але, мабуть, вони вже дуже рано почали відати взагалі князівським столом, а далі вже як придворні чини виконували численні, часто дуже важливі доручення. Так, у 1230 р. стольник київського князя Володимира Рюриковича бере участь у посольстві до кн. Юрія разом з митрополитом усієї Русі Кирилом, єпископом Порфірієм і ігуменом Київського монастиря св. Спаса. Галицький князь Данило проводить у 1241 р. переговори з галицькими боярами через стольника свого Якова.

Мабуть, крім цих придворних чинів, були інші, наприклад, скарбник, чашник, ловчі тощо.

Таким чином, так звана двірсько-вотчинна система, типова для раннього феодалізму і яку в історичній літературі звичайно приписують тільки Московській державі, склалась у нас у домонгольський період.

3. Місцеві органи

Місцевими органами двірсько-вотчинної системи є посадники в містах і волостелі в волостях. Посадник у місті є повноважний представник князівської влади.

Приєднання до князівства якоїсь території супроводилось призначенням туди князівського посадника. Взяти посадника від якого-небудь князя значило визнати добровільно його владу над собою.

Функції посадника були універсального характеру. Бувши представником князя в місті, посадник виконував функції, які виконував би сам князь — він був суддею, збирав данину і різні мита, відав поліційними справами. Одночасно він керував і військовими силами міста. Частину зібраних з населення данини й мит він лишав на свою користь, причому, очевидно, діставав ще корми від населення.

Волостель був таким же повноважним представником князівської влади в волостях і виконував, так само, як посадник, усі функції. Утримання його також складалось з відрахування з князівських доходів і з корму 59*.

Посадники і волостелі мали своїх помічників в особі тіунів і рядовичів, які, мабуть, призначались з належних їм рабів. Вони також утримувались коштом кормів з населення і різних поборів. Були в них помічники і по спеціальних галузях управління — вирники для збирання вира, мостовики тощо.

Як сказано, посадники і волостелі, безперечно, виявляли тенденцію перетворити свою посаду в спадкову і стати типовими феодалами, закабаляючи підвладне їм населення і перетворюючи данину в феодальну ренту.

Волості існували на півдні. На півночі замість волостей були погости 60*. У нас немає відомостей про те, як і хто управляв у давні часи погостами. Але за аналогією з пізнішим часом можна припускати, що на чолі погостів стояли старости. Думати, як то спостерігалось у домарксистській історіографії, що старост обирало місцеве населення, це значить не розуміти феодального, класового характеру давньоруської адміністративної системи. Безперечно, старости — це органи або князя (в Суздалі чи Смоленську), або Новгородської волості. Досить вказати, що коли Ярослав збирав військо проти Святополка, то він збирав "от мужа по 4 куны, а от старост по 10 гривен". Після своєї перемоги він почав наділяти "старост по 10 гривен, смердов по гривне, новгородцем по 10 всем".

Таким чином, як при збиранні грошей, так і при дальшій дільбі старости повинні і платити, і одержувати в 10 разів більше, ніж смерди, і стільки ж, скільки новгородці. Існування двох систем феодального панування не припиняло діяльності общин, які далі лишались певними адміністративними одиницями. Можна думати, що вони управлялись виборними органами і що в їх функції входили, крім земельних справ (розподіл наділів), розкладка і збирання данини й оброків, а також дрібні поліційні справи.

Мабуть, ці общини як адміністративні одиниці щодо своєї організаційної структури на всьому просторі Русі були не однорідні, залежно від того, як проходив процес розкладу родової організації.

Loading...

 
 

Цікаве