WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Виникнення і розвиток імунітету - Реферат

Виникнення і розвиток імунітету - Реферат

Найяскравіше підтверджує цей факт грамота великого князя Мстислава Володимировича і сина його Всеволода Юр'євому монастиреві, за якою останньому передаються "Буицы c данью, вирами и продажами".

В цій грамоті зовсім не встановлюється імунітет у тісному розумінні цього слова, тобто в ній немає заборони князівським агентам чинити суд і виконувати фінансово-адміністративні функції на наданій території. Так само право на данину, вири, продажі (тобто на суд) формульоване і в уставній грамоті Ростислава Смоленського, але не відносно якогось земельного володіння, а відносно однієї тільки категорії осіб, а саме прощеників ("А се даю святей богородици и єпископу прощеники, c медом, и c купами, и c вирою и c продажами"); але тут є вже додаток: "и ни надобе их судити никакому же человеку".

Неважко уявити, що з цієї короткої і спеціально не спрямованої на адресу князівських агентів заборони пізніше виробилась та широка й розвинута форма імунітетного надання, що дійшла до нас у зразках XIV — XVI ст.

Через те, що даних тільки церковним установам імунітетних надань і грамот світським феодалам, які стосуються до дотатарського періоду, зовсім немає, то виникає питання: чи одержували світські володільці в цей період імунітетні дипломи? Нам здається, що відсутність грамот ще не свідчить про те, що вони не існували. Загальні передумови і умови появи імунітетних надань взагалі стосуються як до церковних феодалів, так і до світських. Здається, якраз навпаки: оскільки головне вогнище процесу феодалізації становила князівська дружина, то можна навіть припускати, що імунітетні надання світським феодалам хронологічно передували церковним.

Звернемось до питання про обсяг тих прав, які забезпечувались імунітетом: ширшим чи вужчим порівняно з імунітетом у добу найбільшого його розвитку був імунітет при своєму виникненні? На перший погляд може здатись, що це питання треба розв'язати в останньому розумінні, тобто що спочатку імунітет був вужчий, ніж у XIV — XVI ст. До такого висновку ніби схиляють такі загальні міркування: процес феодалізації в XIV — XVI ст. остаточно оформився, а в XI — XIII ст. він ще не був цілком і остаточно завершений. Грунтуючись на цьому, можна думати, що імунітет, як і інші інститути в XI — XII ст., матиме слабо виражений і нерозвинутий характер, отже що обсяг прав, які захищає він, повинен бути не такий широкий, як пізніше. Ці загальні міркування можна підкріпити посиланням і на деякі наявні в нас дані, зокрема на не раз уже цитоване нами місце з Лаврентіївського літопису про міста і куплені слободи й села, надані Володимирській церкві кн. Андрієм Боголюбським і пізніше захоплені Ростиславичами. Саме там згадується, що Володимирська церква мала право на саму тільки данину, а не на суд ("свободи купленные и c даньми и села летния"). Отже, Володимирська церква мала тільки одне право, яке забезпечувалось імунітетом, а не два (право на суд), це значить, що імунітет її був обмежений.

Тому природно припускати, що такі обмеження були звичайні щодо менш значних порівняно з Володимирською церквою церковних установ і особливо щодо світських володільців.

Але значність і переконливість цих доводів зійде до мінімуму, якщо мати на увазі, що публічні права, які здійснювались державною владою в XI — XIII ст., були взагалі не такі складні і виявлялись тільки в суді й данині. Нескладність цих справ відповідала простоті і нескладності адміністративної системи. Тим часом обсяг публічних прав в XIV і особливо в XVI ст. все більше зростав унаслідок розвитку фінансової системи, а також ускладнення і розширення судового й адміністративного апарату. Крім того, населення мусило платити ряд нових безпосередніх і посередніх податків, ямські гроші, оброки тощо, а також відбувати різні повинності. Крім волостелів і тіунів, з'явилась ціла ієрархія урядових осіб.

Тому ті обмеження, які ми спостерігаємо в імунітетних наданнях XIV — XVI ст., почасти зумовлені не стільки намаганням князів обмежити імунітет, скільки розширенням публічних прав і встановленням нових публічно-правових обов'язків внаслідок нових економічних умов і соціально-економічних перебудов. Отже, коли в XIV — XVI ст. імунітет обмежували, то це ще не значить, що його повинні були обмежувати в XI — XIII ст. Тому нескладність і нечисленність сеньйоральних прав, які могли забезпечуватись імунітетом у цей період, спонукає думати, що вони забезпечувались ним цілком, без тих обмежень, які ми бачимо звичайно в XIV — XVI ст.

Що ж до того факту, що Володимирська церква здійснювала одне тільки право, яке звичайно охороняється імунітетом (право на данину), то, грунтуючись на даних історії розвитку церковного імунітету, можна припускати, що церква здійснювала право на суд без спеціального надання князя і що це право грунтувалось на загальних постановах про церковний суд, виражених у князівських уставах, і тому про нього не згадується.

Таким чином, усі ці спостереження дозволяють нам, навіть при надзвичайній бідності даних, встановити, що імунітет у давній Русі, так само як і в інших країнах, виник і розвивався паралельно з феодальною рентою, бувши її юридичним виразом, що приблизно в XI ст., коли почало поширюватись коло феодально-залежного селянства і коли звичайним стало роздавання вільного селянства дружинникам і церковним установам, для забезпечення і закріплення за ним прав почали видавати грамоти, які являють собою першу форму імунітетних дипломів.

Підсумуємо наші дослідження про походження феодальної держави, феодальної монархії в епоху Київської Русі. Примітивні територіальні відносини в дофеодальний період починають в XI ст. ускладнюватись. Насамперед до складу Київської Русі входять вже не території племен, а землі-князівства, що виникли на уламках племінних князівств. Ці землі поступово перетворюються в феодальні сеньйорії, оскільки виростає князівський домен і оскільки цей останній втягає в свою сферу земельні володіння, що виникли всередині сільських общин. Змінюються відносини між великим князем і місцевими князями; примітившій васалітет переходить у васалітет розвинутого феодального типу. Відносини між великим князем і місцевими князями визначаються феодальними договорами. Ростуть функції великого ~ князя. Дедалі більше князі перетворюються в типових феодалів. Діяльність князів спрямовується феодалами, що з'являються в цей період. Але це керівництво відбувається без ніяких встановлених організаційних форм, без ніяких установ. Князі іноді скликають віче, але віче з органу первісної демократії поступово перетворюється в феодальний орган. В міру того, як князі перетворюються в найбільших місцевих феодалів, вони перестають скликати віче. Лише в Новгороді воно не тільки збереглось, але й набуло великого політичного значення. З кінця XI ст. набирають особливого значення феодальні з'їзди.

Розвиток феодальних відносин тягне за собою перебудову старого і організацію нового феодального апарату. Так звана десяткова система перетворюється в систему органів феодальної влади, а далі поступово зливається з новою, вже феодальною адміністративною системою, що являє собою поєднання двірсько-вотчинної системи і системи кормління на місцях.

В міру виникнення і розвитку феодальних сеньйорій і феодальної ренти розвивається імунітет.

Loading...

 
 

Цікаве