WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Виникнення і розвиток імунітету - Реферат

Виникнення і розвиток імунітету - Реферат

У кого ж судились і кому платили данину ці великі землевласники? Нам здається, що їх або притягали до суду князя, або, якщо процес феодалізації був уже досить глибокий, — до суду значніших сеньйорів (можна думати, що до числа їх належали "старці градські", "старійшини", "нарочиті люди"). Але в тому, що вони не підлягали ні общинній владі, ні загальній феодальній владі на місцях — у цьому, на наш погляд, не можна сумніватись. Яскравий приклад такого особистого імунітету феодалів, що не ввійшли в дружинну організацію, а також у васалітет, був імунітет новгородських бояр, які не тільки користувались особистим імунітетом, а й самі надавали його підвладним особам і церковним установам.

Питання про особистий імунітет дружинників, тих феодальних груп, що згодом почали входити до складу васалітету й міністеріалітету, нам здається, цілком просте і ясне. Споконвічність цього особистого імунітету не може викликати найменшого сумніву. Вона підтверджується не тільки самою суттю дружинних інститутів, а й тими інститутами, що зв'язані з так званою князівською охороною. Князь не тільки сам судив дружинників, а й судив усіх тих, хто порушував їх права і чинив замах на їх особу. Особистий імунітет дружинників і княжих мужів, крім цих міркувань, прекрасно підтверджується і Руською Правдою. Ще в Правді Ярославичів говориться про суд князя над дорогобужцями, що вбили старого конюха; е спеціальна постанова про заборону "мучити", карати без княжого слова вогнищанина. Словом, на основі всіх даних треба прийти до висновку, що дружинник, а далі князівський васал чи міністеріал мав право безпосередньо підлягати князівському судові. Він не підлягав судові місцевих князівських агентів.

Перейдемо тепер до питання про виникнення імунітету відносно всього феодального комплексу, що належав великому землевласникові.

При розв'язанні цього питання особливе значення мають якраз ті загальні міркування про імунітет, які ми формулювали вище, а саме те, що імунітет своєю суттю є юридичний вираз форми феодального панування і що історія імунітету органічно зв'язана з історією феодальної ренти. Тому історія виникнення і початкового розвитку імунітету в історія поступового набування і росту прав великих землевласників над залежним і кріпосним селянством щодо суду й данини. Імунітет не зразу виявляється як завершений інститут, так само, як не одразу виникає і оформлюється феодальна рента. Насамперед великий землевласник має право суду і право експлуатації, в тому числі різних данин і поборів, відносно холопів. Повний холоп був ще більше об'єктом прав, ніж до розвитку процесу феодалізації. Але і в цей період, як ми знаємо, необмеженим суддею холопа е пан. Він не відповідає навіть за його вбивство. Разом з тим пан притягає до відповідальності за своїх рабів третіх осіб і відповідає за них перед цими особами.

Другою групою, над якою великий землевласник мав право суду й данини, є група закупів. Обмірковуючи питання про правове становище закупів, ми відзначали, що закуп підлягав повній юрисдикції пана. Виявлене в законодавстві деяке намагання обмежити цю владу пана над закупом навряд чи могло мати якесь реальне значення.

В міру того, як данина перетворювалась у феодальну ренту, а смерди — в данників, у феодально-залежну групу, право суду і право збирати данину поступово переходило до їх володільців.

Особливо велике значення в справі розвитку імунітету мав патронат. Завдяки патронатові удалось забезпечити право суду над різноманітними групами — закладниками, прикладниками, задушними людьми, жебраками та іншими вибитими з колії елементами, а також стягання з них данини. Нарешті, імунітет був поширений на ту групу залежного населення, що ввійшла до складу неповного холопства.

Словом, імунітет охоплював поступово ті елементи населення, які входили до складу робочої сили сеньйорії.

Ці загальні моменти, що визначили виникнення імунітету відносно залежного кріпосного селянства, дозволяють встановити, що право самосуду і стягання на свою користь різних фінансових зборів встановлювалось, само собою, для обох груп, які входили до складу феодалів — як тих, що належали до дружинної організації, так і вільних великих землевласників. Адже право суду пана над холопом, закупом, смердом та ін. випливало з суті його прав над цими підвладними і залежними людьми, а не визначалось становищем володільців. А з цього випливає, що спочатку імунітет не міг фіксуватись у будь-яких грамотах.

Але з часом це становище імунітетного права почало змінятись. Справа в тому, що в міру поглиблення й розширення процесу феодалізації, в міру того, як феодальна експлуатація охоплювала масу сільського населення, князі починають передавати своїм дружинникам землю з населюючим її вільним селянством. Оскільки селянство є цілком вільне і належить щодо суду й данини до певного адміністративного центру на чолі з князівським агентом — волостелем чи тіуном, то просте надання території без зазначення прав нового володільця не могло забезпечити імунітету його володільцеві: з одного боку, волостель чи тіун, які користувались поборами і певною часткою данини й судових мит, будуть заперечувати права володільця і, звичайно, в ще більшій мірі це буде робити саме селянство, розуміючи, що передача їх під владу феодала означає підсилення їх експлуатації. Таким чином, князі змушені були, щоб уникнути всіляких суперечок і претензій, фіксувати свої надання в особливих грамотах, де вказується передавана земля і встановлюються права нового володільця.

А що передача території без прав над населенням була пустим звуком — селянство, змушене відбувати всі і попередні данини й повинності, і повинності новому володільцеві, звичайно, розбіжиться, — то в цих грамотах почали відзначати, які сеньйоральні права передаються новому володільцеві. З другого боку, через те, що населення було вільне, не прикріплене і разом з тим не було залежне на інших підставах, то треба було закріпити це надання особливим зверненням до князівських агентів, а часто й до наступників князя. Щоб підсилити дію цього звернення, до нього додається прокляття його порушникам, або санкція.

Таким чином, імунітет спочатку встановлюється не шляхом видання князівською владою якогось акту, де основний зміст визначався забороною агентам державної влади чинити правосуддя або збирати данину в межах даного володіння, а підтвердженням того, що володільцеві передається данина, вири, продажі, тобто ті права, які пізніше охороняє імунітетна грамота. Таким чином, імунітетові і імунітетній грамоті в тісному значенні цього слова, тобто заборонному актові, передував імунітет у широкому значенні, тобто передача прав, які охороняються імунітетом. Імунітет позитивний ніби передував імунітетові негативному. Отже особлива грамота, що встановлює імунітет у тісному розумінні слова і звільняє володільця від загальної підсудності і фінансовоадміністративного підлягання агентам князівської влади, є пізніша форма імунітетного надання і з'явилась як результат з наданих прав, які захищаються імунітетом.

Loading...

 
 

Цікаве