WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Виникнення і розвиток імунітету - Реферат

Виникнення і розвиток імунітету - Реферат

Реферат на тему:

Виникнення і розвиток імунітету

Питання про виникнення імунітету є одне з найскладніших питань історії феодалізму в Західній Європі. Про походження його було багато теорій. Так, одні дослідники вважали, що імунітет є витвір державної влади, є надання державної влади. На думку інших, він був підтвердженням давно встановленої практики. Одні гадали, що право на імунітет є споконвічним правом великих землевласників і дружинників. Другі пов'язували походження імунітету зі споконвічним звільненням від общинних пут великого землеволодіння і вважали його наслідком виходу з общини.

Нарешті, багато дослідників шукали коріння імунітету в системах того чи іншого національного права — римського чи германського. Суперечки про імунітет так стомили дослідників, що такий великий знавець раннього середньовіччя, як Фюстель де-Куланж відмовився шукати коріння його в інститутах раннього середньовіччя і обмежився вказівкою на загальні побутові моменти, що зумовили виникнення цієї неодмінної ознаки феодального ладу.

Питання про виникнення імунітету в Росії було порівняно давно поставлене і в російській домарксистській історіографії. Справа в тому, що всіляко заперечуючи існування феодалізму в Росії, значна більшість істориків змушені були визнати наявність так званих "несудимих грамот", які змістом своїм майже цілком відповідали змістові західноєвропейських імунітетних дипломів.

Тому не дивно, що питанням про походження цих несудимих грамот зайнявся ще Нєволін, а згодом чимало уваги віддав йому Сергеевич. Основні думки Нєволіна і Сергеєвича розвинув Павлов-Сільванський. Порівняно недавно з повним переглядом цього питання виступив С. Б. Веселовський. Але треба сказати, що всі ці дослідники, розв'язуючи питання про виникнення імунітету, цікавились не змістом його, а формою. Інакше кажучи, вони найбільше цікавились походженням імунітетних дипломів. Само собою зрозуміло, погляди російських істориків на походження імунітету не були оригінальні, а так чи інакше відбивали погляди західноєвропейських дослідників цього інституту. Звернемось до огляду їх.

Нєволін 69 насамперед вказує, що судова і адміністративна незалежність вотчин від князівських чиновників існувала сама по собі і за загальним правом. "З князівською владою, що затвердилась і поширилась, такий порядок не міг бути сумісний. Але він не міг одразу бути знищений. Перехід до знищення його являють несудимі грамоти. Те, що раніш належало вотчинникові за вотчинним правом, те тепер забезпечували найзнатнішим вотчинникам дарчими грамотами, як особливий привілей". Таким чином, за Нєволіним, імунітет існував разом з вотчинами, але імунітетні грамоти е наслідок не дальшого поширення інституту, а його обмеження.

Сергеєвич трохи інакше розв'язує питання про походження руського імунітету, вірніше, імунітетних дарчих грамот. Він вважає, що виникнення зазначених привілеїв і пільг належить, звичайно, до найдавніших часів. Але за пам'ятниками існування цих привілеїв можна простежити не далі першої половини XIV ст. Отже, можна думати, що джерелом імунітетних прав, за Сергеєвичем, є дарчі грамоти. Але він відзначає, що й такі надання становили загальне правило, а не виняток. "Думаємо так тому, що в числі надань зустрічаються Івашки і Федьки. Чи можна припустити, що великі люди, імена яких писались з "вичем", мали менше прав і привілеїв, ніж ці Івашки, дарчі грамоти яких випадково збереглись до наших днів" 70.

Після Нєволіна й Сергеєвича питання про походження імунітету вивчав Павлов-Сільванський 71, який в основному прийняв настанови Нєволіна. "Я гадаю, — каже він, — разом з Нєволіним, що дарчі грамоти тільки підтверджували той порядок речей, який у найдавніші часи існував сам по собі і за загальним правилом". Крім того, Павлов-Сільванський виходив з твердження формульованого однією з тодішніх груп дослідників західноєвропейського імунітету, які визнавали імунітети споконвічним звичаєвим правом великих землевласників.

С. Б. Веселовський 72, переглянувши питання про імунітет, дав дуже багато нового матеріалу, особливо з історії імунітету в Московській державі. Але висловити загальні погляди про виникнення і початковий розвиток його він відмовився. Він обмежився зауваженням, що імунітет "треба дослідити раніш, ніж давати загальні характеристики і порівнювати руський імунітет з імунітетом західноєвропейських народів" 73.

Оскільки він присвячує імунітетові епохи Руської Правди всього кілька сторінок, його дослідження майже випадає з кола нашої уваги. Та й взагалі дослідники займались історією руського імунітету на основі матеріалів Московської і почасти Новгородської Русі XIV — XVI ст., і до наших праць ("Феодальные отношения и Киевская Русь", "Устав кн. Владимира", "Устав кн. Всеволода") ніхто походження імунітету в Київській Русі не вивчав. Навряд чи я помилюсь, сказавши, що дослідники, як загальне правило, взагалі не визнавали існування імунітету в цю епоху.

Переходячи до питання про виникнення і початковий розвиток імунітету в давній Русі, треба передусім відзначити взагалі особливу складність питання про виникнення імунітету, якої більшість дослідників не усвідомлюють. Справа в тому, що коли при дослідженні походження імунітету не обмежувати його вивченням імунітетних надань — імунітетних дипломів, то загальне питання про походження імунітету треба поділити на ряд питань: 1) коли, як і в якому обсязі виникає імунітет найбільших володільців-феодалів; 2) коли, як і в якому обсязі виникає імунітет щодо слуг і феодально-залежного сільського населення; 3) коли і при яких умовах виникають імунітетні надання — імунітетні дипломи.

Перше питання, знову-таки, доводиться поділити на два: 1) як і коли виникає імунітет великих землевласників, що не ввійшли до складу дружинної організації і 2) як і коли виникає імунітет князівських людей.

Перш ніж перейти до розв'язання цих питань, треба висловити ряд загальних міркувань про імунітет. На нашу думку, імунітет є значною мірою юридичною стороною форми феодального панування. Імунітет оформлює і разом з тим забезпечує феодальну експлуатацію великими землевласниками підвладного їм сільського населення. Виникнення імунітету є наслідком виникнення (юридичним виразом) феодальної ренти. Час народження феодальної ренти е часом і зародження імунітету. Історія імунітету — це, по суті, історія розвитку форм феодального панування. Оскільки: розвивалися ці форми, розвивається й імунітет. Оскільки складним е виникнення феодальної ренти, бо вона розвивається різноманітними шляхами й способами, остільки складним і багатогранним є й розвиток імунітету. Історію імунітету треба вивчати в найтіснішому зв'язку з історією феодальної ренти. Нам здається, що невдачі західноєвропейських дослідників якраз пояснюються тим, що вони вивчали імунітет відірвано від форм феодального панування. Якщо ми прикладемо ці загальні міркування до історії виникнення й початкового розвитку імунітету, то нам далеко легше буде розібратись у цій складній проблемі.

Переходимо тепер до з'ясування першого питання — про виникнення імунітету самих землевласників, що не входили в склад дружинної організації. Передусім з'ясуємо, чи мали вони особистий імунітет. Нам здається, що вони, безперечно, почали його мати, як тільки їх землеволодіння виросло і як тільки вони вийшли, виділились як самостійний економічний комплекс з общини. Утворивши самостійну економічну одиницю — першу форму первісної сеньйорії, великі землевласники тим самим виходили з общинної організації, переставали належати до неї щодо суду й данини. Ще перед тим, як увійти в дружинну організацію, вони почали перетворюватись у представників феодальної влади на місцях, і в міру росту свого землеволодіння, свого економічного впливу, в міру росту сільського населення, яке перебувало під їх владою, вони самі захоплювали в свої руки суд над общиною і данину. Коли ж князівська влада почала організувати свої центри панування на місцях, вона знайшла ці вирослі феодальні групи, увійшла з ними в зв'язок і змушена була закріпити за ними набуті ними права як особистого імунітету, так і імунітету всієї феодальної сеньйорії. Коли великі землевласники входили в васалітет, імунітет за ними не тільки мовчазно визнавався, а його, очевидно, почали певним способом фіксувати, мабуть, у перших грамотах, що передували, як ми побачимо, імунітетним дипломам. Дослідники, що сумнівались у споконвічному існуванні особистого імунітету у великих землевласників, які (землевласники) потім увійдуть у феодальну групу, не враховували того, що виникнення сеньйорії неодмінно припускає вихід сеньйора з общини (вихід з общинного суду і взагалі з общинної організації), що ці великі землевласники були опорою центральної феодальної влади.

Loading...

 
 

Цікаве