WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Виникнення і оформлення класу феодалів і феодально-залежного селянства - Реферат

Виникнення і оформлення класу феодалів і феодально-залежного селянства - Реферат

Боярство, вийшовши з дружини, почало поступово асимілюватись з тим боярством, тобто з тими великими землевласниками-феодалами, які стояли поза дружинною організацією. Якщо раніш, коли дружинний союз ще не існував у своїй організаційній чистоті, між боярством князя і місцевими феодалами було багато відмінностей як в економічному, так і в правовому відношенні, то тепер ці відмінності поступового стираються. Уже в самий ранній момент розкладу дружинного ладу, тобто самий ранній період розвитку феодального процесу, місцеве боярство не могло не втягтись в управління тим чи іншим краєм чи землею, не могло не брати участі в організації влади. З другого боку, княжі мужі, одержуючи в управління міста, повинні були спиратись на місцях якраз на невеликих землевласників, на місцеву феодальну знать. Тому неправильно було б дивитись на місцевих бояр, що стояли поза дружинним союзом, як на групу, відірвану від свого класового політичного апарату.

Навпаки, укріплення влади на місцях припускало якраз особливе значення місцевих феодальних сил. Особливо яскраво це підтверджується даними з історії Галицької і Новгородської земель. Тут боярство, що якраз стояло поза дружинною організацією, повинне було брати участь в організації військових сил, в управлінні тощо.

Коли боярин, що вийшов з дружини, осідав на землі, зберігаючи службові відносини до князя, ніякої істотної різниці між ним і всяким місцевим боярином ні в економічному, ні в службово-адміністративному відношенні майже не було. Але, поступово пускаючи коріння на місцях, чимраз глибше входячи в місцеві інтереси, все більше й більше відриваючись від князівського двору, бояри з дружинників дуже скоро асимілювались з попереднім боярством, особливо після того, як тим і другим довелось зазнати нівелюючого впливу нових службових відносин — васалітету.

3. Розвиток боярського васалітету і підвасалітету

Питанню про розвиток васалітету між князями ми присвячуємо спеціальний розділ, а тут скажемо тільки про розвиток боярського васалітету і підвасалітету.

Раніш, говорячи про виникнення васалітету, ми вказували, що в васальні відносини входили порівняно нечисленні елементи дофеодального суспільства, бо небагато князівських слуг у дофеодальний період могли дістати господарську самостійність і відірватись від князівського двору й дружини. Як ми вказували, такими васалами були князінамісники, племінні князі і дуже незначна частина найближчих до князя людей, як, наприклад, Свенельд.

Але в міру розвитку процесу феодалізації розвиток васалітету підсилюється, і на XII ст. дружинні відносини в основному переросли вже в васальні. З другого боку, міняється і характер васальних відносин: вони починають набувати всіх рис розвинутого феодального васалітету.

Перейдемо до аналізу якраз цих встановлених відносин, які, на наш погляд, цілком відповідають ранньому васалітетові західноєвропейських країн. Уже в цей період боярин і ті елементи, що вступили в васальні відносини, є вільні люди, вони не є ні холопи, ні піддані. Вони служать князеві за договором чи за умовою. Джерела дозволяють нам установити вільний договірний характер служби. "Приказавшись" до одного князя, вони могли відмовитись від служби і перейти до князя іншого. Багато бояр, відомих нам з літератури своєю видатною діяльністю, не раз міняли і князів, і навіть князівства. Як приклад можна навести послужнйй список одного з найвідоміших бояр XII ст., діяльність якого можна простежити за ЗО років, — саме боярина Жирослава. Насамперед літопис говорить нам про початок діяльності Жирослава як посадника кн. Вячеслава в Турові; від цього посадництва його усунув князь Ізяслав Мстиславич. В 1147 р: він давав поради кн. Глібу Юрійовичу, в 1149 р. був виряджений з Вячеславом і Юрієм до Володимира проти Ізяслава Мстиславича як голова загону, утвореного проти половців. В 1159 р. він їздив як посол від Святослава Ольговича до Ізяслава Давидовича вимагати видачі Берладника Ярославові Галицькому. В 1171 р. його усунув з посадництва в Новгороді Рюрик і воно було знову доручене йому кн. Андрієм 6. Таким чином Ярослав, міняючи князів, об'їздив майже всю Русь. Можна було б навести дуже багато прикладів такого цілком вільного переходу бояр від одного князя до другого. Відмовлення від служби, отже й перехід на нову службу ніколи не вважався зрадою своєму сюзеренові.

Класичним прикладом такого відмовлення, і притому відмовлення колективного, давньоруських васалів від служби є відмовлення бояр кн. Володимира Мстиславича в 1169 р., який задумав напад проти київського кн. Мстислава всупереч їх пораді. "И рекоша к нему дружина его: o собе еси, княже, замыслил, а не едем по тобе". З літописного оповідання (Іпатіївський літопис) цілком ясно, що Володимир Мстиславич не вбачав у цьому відмовленні порушення основних принципів тодішнього службового права. Літопис говорить, що Володимир Мстиславич після відмовлення бояр не просив їх і не докоряв їм; він обмежився тільки тим, що сказав: "возрех детскы, а се будут мои бояре". Літописець, який добре відбивав погляди тодішнього феодального суспільства, рішуче стоїть на стороні бояр, а не князя; навіть більше: розповівши про дальшу дію після відмовлення бояр, він ніби хотів показати, наскільки необхідні для благополуччя князя створені службові відносини. Галицька історія XII — XIII ст. може дати силу [прикладів] окремих і колективних відмовлень від служби.

Якщо боярин може вільно покинути князя, то й князь має право відпустити його. За встановленими в тодішньому феодальному суспільстві поглядами, васали після того, як вони були звільнені, не повинні були виявляти ніякого незадоволення. Літописець під 1170 р. повчально розказує: "Искони же вселукавый дьявол, не хотяй добра всякому хрестьяну и любви межи братьею, начаста молвити Бориславича, Петр и Нестер, зле речи на Мьстислава к Давыдови, лжюча: занеже бяша Мьстислав озлобив я отпустил от себя, про ту вину, оже бяху холопи ею покрале коне Мьстиславли у стаде, и пятны свое въсклале, рознаменываюче" 7.

Але під час своєї служби боярин мусить бути вірним своєму князеві. Літописець ганьбить тих бояр, які зраджують князя, перебуваючи на його службі. Коли Блуд, близький боярин Ярополка, допоміг Володимирові погубити свого сюзерена, літописець 8 вибухає цілою тирадою: "Се есть совет зол, иже свещевають на кровопролитье; то суть неистовии, иже приемше от князя или от господина своего честь ли дары, ти мыслять о главе князя своего на пагубленье, горьше суть бесов таковии: якоже Блуд преда князя своего, и приим от него чьти многи"...

За літописцем, що розповідає про змову Улеба тисяцького і Івана Вийтишича проти Ігоря Ольговича, тільки "всекозненный дьявол" міг "вложить совет зол c Кияны на князя своего".

Угода про службу, очевидно, супроводилась цілим рядом юридичних і побутових обрядностей. Мабуть, ще в Київській Русі виробився звичай "бити чолом" про службу, що було необхідною обрядністю в Північно-Східній Русі — наш homagium 44*. А що в Москві "бити чолом" було вже скоріше зворотом мови, ніж реальною дією, то наше припущення про старовинність цього звичаю природне. Але, мабуть, можна вважати більш-менш доведеним, що васали повинні були присягати своєму сюзеренові. В 1164 р. після смерті чернігівського кн. Святослава вдова його хотіла передати чернігівський стол синові своєму Олегові: "сгадавши c пискупом и c мужи князя своего c передними, и целоваша св. спаса на том... первое целова пискуп Антон св, спаса и потом дружина целоваша", тобто боярство. Немає ніякого сумніву, що цю присягу приймали не на підданство, а на службу. Присягу на підданство, очевидно, повинні були приносити не тільки єпископ і боярство. Проте добровільний характер служби боярської не є ще специфічною рисою васалітету — він спостерігався і в дружинній організації. Для того, щоб констатувати утворення васалітету, треба спинитись і на інших ознаках.

Однією з характерних ознак васалітету е спеціалізація служби. Васал — насамперед військовий слуга свого князя. Найглибший дослідник західноєвропейського раннього васалітету [Генріх] Бруннер 9 відзначає, що центр ваги васалітету лежить саме в військовій службі васала, причому ця військова служба різко відмінна від військової служби князевих підданих. В той час, як служба васала заснована на вільному договорі, служба решти населення заснована на обов'язку і притому обов'язку чисто територіальної підлеглості. Але поруч з військовою службою васал повинен брати участь у раді князя.

Чи є різниця між васалітетом і дружинною службою в цьому відношенні? Павлов-Сільванський не схильний бачити цієї різниці, бо під дружиною він, очевидно, розумів верхівку дружини, тобто якраз ті елементи, що вже почали виходити з дружинного союзу. Але якщо взяти всю дружину в цілому, яка складалась з усіх трьох груп, то ця різниця виявляється в чималій мірі.

Loading...

 
 

Цікаве