WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Виникнення і початковий розвиток бенефіціальної і ленної системи - Реферат

Виникнення і початковий розвиток бенефіціальної і ленної системи - Реферат

Але нам здається, що найтиповішою формою поземельних відносин при дружинних відносинах і васалітеті в пізніший час було спадкове землеволодіння, тобто феоди-вотчини. Руська Правда, як ми вже відзначали, вичерпно говорить,. що бояри і боярські дружинники, відмінно від смердів, могли лишати спадщину своїм дочкам. Текст статті не дає приводу тлумачити її обмежено, зокрема припускати, що стаття говорить тільки про домашнє майно померлого боярина, а не про землю. Але в Руській Правді немає жодної статті, яка регулювала б земельні держання, що мали тимчасовий характер.

На чому грунтується наша думка про перевагу спадкових службово-поземельних відносин, тобто, іншими словами, переважання "служби з вотчини" над "службою з маєтку", переважання феодів над бенефіціями на Русі X — XII ст.?

Тут насамперед треба вказати, що з вотчин служила маса бояр, утворених з великих землевласників, які не входили в склад дружини. Перетворюючись у князівських васалів, вони діставали деякі додаткові блага, зокрема визнання і регламентацію імунітету, додаткове надання служби, не говорячи про їх частку в воєнній здобичі.

Крім того, князі могли надавати землі своїм найближчим дружинникам і васалам просто в спадкове держання, тобто в вотчину, подібно до того, як це робили Меровінги у Франції.

Нарешті, безперечно, що у феодалів дуже рано почала виявлятись тенденція закріпляти за своїм потомством володіння, одержані ними на тимчасове держання, як то ми бачимо у Франції, Німеччині та інших країнах в епоху раннього середньовіччя. Цей процес перетворення тимчасових, зокрема довічних держань у спадкові вотчини, особливо інтенсивно проходив у Галицько-Волинській землі і, зокрема, в Новгороді.

Як би там не було, але в основному володіння землею боярами і князівськими слугами так чи інакше почало зв'язуватись зі службою, з васалітетом приблизно з XI — XII ст.

Ми говоримо "почало зв'язуватись" тому, що в нас, так само як і в Західній Європі, васалітет спочатку не був зв'язаний з володінням землею. Наш дружинник, перетворюючись у васала, міг спершу добути свої села різними шляхами, зокрема купуючи, заселюючи пусті землі своїми рабами, дістаючи спадщину, придане або насильницьки захоплюючи їх. Маркс особливо підкреслює відсутність зв'язку між давньоруським васалітетом і володінням землею в період утворення Київської держави 48*.

Але, повторюємо, в XI і особливо в XII і XIII ст. цей зв'язок установлюється скрізь, крім Новгорода. Про це вичерпно, на наш погляд, свідчать численні повідомлення літописів про те, що боярське землеволодіння загалом поділяє долю землеволодіння князівського при різних перипетіях міжусобної князівської боротьби. Як загальне правило, боярство, вірне своєму князеві, втрачає свої села, коли князь втрачає своє князівство. Так, під 1146 р. Іпатіївський літопис розповідає, що після вигнання кн. Ігоря з Києва "разграбиша Кияне c Изяславом домы дружины Игоревы и Всеволоже и села и скоты". Між іншим, літописець (Іпат., 1150 р.) вкладає в уста вигнаному з Києва кн. Ізяславу слова, сказані ним своїй дружині: "Вы есте по мне из Русскые земли вышли своих сел и своих жизний лишився". Можна було б навести чимало таких звісток, але нам здається, що досить і цих, щоб констатувати майже закономірну послідовність грабування боярських сіл і, очевидно, забирання їх після того, як князь виходив за межі князівства. Все це, звичайно, на перший погляд можпа пояснити тим, що майно князя і його оточення природно повинні були б бути звичайною здобиччю переможця. Але ближче й пильніше аналізуючи всі відомості, що дійшли до нас, неважко встановити, що боярські села грабували не тому, що вони були взагалі боярськими, а тому, що вони належали боярству і дружині даного князя: наприклад, літопис спеціально відзначає: "домы дружины Игоревы и Всеволоже и села и скоты". Все це переконливо доводить, що втрата боярських сіл при втраті князівства є наслідок того, що володіння цими селами зв'язане з особою князя, що боярські села входять у князеву земельну систему.

Отже є всі дані припускати, що всі основні форми службово-поземельних відносин раннього західноєвропейського середньовіччя — і феоди-лени, і бенефіції, і феоди існували в нас на Русі в XI — XII ст.

Але неправильно було б думати, що всі великі земельні володіння були зв'язані з службовими відносинами. Як у Західній Європі, так і в нас у досліджувану епоху було багато земельних володінь, які перебували в повній власності володільців. Таким володінням у Західній Європі була присвоєна назва алодів.

Процес дальшої феодалізації Русі, між іншим, виявлявся в поступовому охопленні відносинами на основі бенефіцій і феодів алодіальних земельних володінь.

Таким чином процес виникнення класу феодалів у XII — XIII ст., можна сказати, закінчився. Давня дружина розпалась на дві групи — бояр-васалів і дворян-міністеріалів. Виникла справжня феодальна драбина: великий князь, місцеві князі, бояри, боярські вільні слуги. Бояри остаточно стали великими землевласниками, що експлуатували різноманітні групи сільського населення на основі різних титулів. Природно, що бояри — верхівка класу феодалів почали намагатись оформити своє правове становище, забезпечивши за собою цілий ряд привілеїв.

Наші джерела дають дуже мало матеріалу, який дозволив би нам докладно вивчити процес правового оформлення боярства. Руська Правда говорить лише про деякі моменти розвитку цього процесу, лише про деякі норми боярського права.

Постараємось, проте, звести в єдине всі дані, що є в цьому питанні. Нам здається, що основним привілеєм боярства було закріплення за ним права володіти землею на особливому, як ми вказували, "сеньйоральному" праві, тобто праві користування імунітетом, що знову-таки давало боярам право суду й управління над феодально-залежним населенням. Ми свого часу вже говорили про особливі риси феодального і зокрема боярського землеволодіння. Вивченню імунітету в Київській Русі ми присвячуємо цілий розділ, а тому на цьому моменті правового становища бояр тут спинятись не будемо.

Другим досягненням бояр як класу феодалів є підсилення охорони їх життя, здоров'я і особи.

Уже за Правдою Ярославичів, життя вогнищанина, князівського тіуна і старого конюха оцінювалось у 80 гривень, вдвоє більше, ніж життя кожної вільної людини, і в 15 разів більше, ніж життя холопа і смерда. За Пространною Правдою, що більше відбила глибину й широту феодального процесу, подвійна вира була встановлена для княжого мужа, тобто вільного князівського слуги — васала.

Але привертає увагу, що в Пространній Правді нічого не говориться про виру за боярина, хоч говориться про боярського тіуна; звичайно, це можна пояснити тим, що поняття "князь мужь" є настільки широке, що охоплює й бояр, але все-таки в XII ст., коли оформилась Пространна Правда, боярство виступає як окрема група. Нерозуміння викликає також і те, що за вбивство боярського тіуна належить 40 гривень, тобто в два рази менше, ніж за боярина, коли вважати, що під княжими мужами слід розуміти й бояр.

Нам здається, що за вбивство боярина, який належав до верхівки феодального суспільства, насправді накладалась вища кара, мабуть, кара смертна. Адже в Руській Правді нічого не говориться про вбивство князів і членів князівської родини, про вбивство духівництва — єпископів і ігуменів; навряд чи князі застосовували до себе і до членів своєї родини виру, встановлену для їх мужів.

Підсилено охороняється честь боярина-феодала. Про це свідчить Устав кн. Ярослава. За крадіжку чи зґвалтування боярської дочки або жінки, якщо боярин належав до групи великих бояр, платили 5 гривень золота: коли ж він належав до групи бояр менших, то гривну золота; за зґвалтування ж дочки інших "добрих людей" — 5 гривень срібла чи навіть менше. Очевидно, що взагалі охорона особи і честі бояр забезпечувалась карами більшими, ніж кари за Пространною Правдою. Мабуть, кари ці не були зафіксовані законом, а встановлювались князем у кожному окремому ви-, падку. "Правосудне Митрополичье" цілком певно говорить про це: "Князю... за бесчестье главу сняти, а меншему князю, ли сельськомоу ли тысячником, ли околичником, ли боярину, ли слузе, ли игумену, ли попу, ли дьякону, по житию... бесчестье соудят".

Дальшим моментом, що визначав правове становище бояр і боярських васалів (дружини), були особливі привілеї в спадковому праві. В той час, як дочки смердів у спадщині батька участі не беруть, а одержують тільки частину її, а майно смердів, якщо після них не лишилося синів, переходить до князя, — дочки бояр і боярських дружинників одержують майно своїх батьків так само, як і сини. Ось ті норми, які зафіксовані в наших юридичних пам'ятках і які визначають правове становище феодалів. Ясно, що в житті й побуті склалось багато інших форм, які лишились нам невідомі. Бояри, безперечно, діставали силу привілеїв і різко виділялись з інших груп суспільства.

Наші джерела нічого не говорять також про спадковість норм боярського права. Але так само очевидно, що багато привілеїв були спадковими, отже що клас феодалів поступово почав перетворюватись у стан.

Loading...

 
 

Цікаве