WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Закабалення сільського населення - Реферат

Закабалення сільського населення - Реферат

Реферат на тему:

Закабалення сільського населення

Одним із способів перетворення вільного населення у феодально-залежне селянство е його закабалення, і при тому в таких формах, які майже виключають можливість для закабаленого знову дістати волю.

Форма експлуатації закабаленого поступово перетворюється в типову феодальну ренту і, відповідно до цього, кредитор перетворюється в феодала, а закабалений — у кріпосного. Якщо закабалений повинен був відробляти своє боргове зобов'язання на полі кредитора, то він, перетворившись у залежну до кінця своїх днів людину, повинен був нести відробітку ренту; якщо ж закабалений повинен платити кредиторові натурою і грішми, то ця виплата перетворювалась у натуральну або грошову форму ренти — оброк.

У [старо] давній Русі існував інститут, що, на нашу думку, був одним з найголовніших джерел феодальної залежності в найжорстокішій її формі, в формі кріпосництва, а саме — інститут закупництва.

Питання про закупів — одне з найскладніших питань історії сільського населення в [старо] давній Русі. Складність його зумовлюється тим, що майже єдиним джерелом для вивчення становища закупів є кілька статей Руської Правди. Руська Правда не дає вичерпного систематичного визначення цього інституту, а вирішує лише окремі питання, які ставились судовою практикою і життям; тому статті її мають казуїстичний характер. Очевидно, ці статті дуже рано стали незрозумілими для переписувачів і вони пробували дещо осмислити їх, внаслідок чого з'явилась сила схолій і варіантів. Варіанти наростали один на одного при дальшому переписуванні, і поступово зміст статей став незрозумілий навіть і для глибоких дослідників.

Оскільки Руська Правда досі не була видана в усіх списках, що дійшли до нас, і оскільки не було проведено роботи по встановленню початкового тексту, дослідники довільно вибирали те чи інше різночитання і залежно від цього вибору давали різну конструкцію інституту закупництва.

Інших даних про давньоруських закупів ми майже не маємо. Не згадують про закупів ні літописи, ні канонічні пам'ятки. Правда, про них досить багато говориться в пам'ятках західноруського права пізнішого періоду — XIV — XVI ст., але в літературі справедливо ставиться питання: чи можна вважати тотожним закупництво X — XI ст. — інститут епохи становлення феодалізму, з закупництвом XIV — XVI ст. — інститутом епохи розвинутого феодалізму. Тотожний своєю назвою інститут може різко змінитись за два-три століття. Зокрема, кабала XV ст., особливо кабала рязанська, не тотожна з кабалою кінця XVII ст. в Московській державі. Нарівні з малочисленністю джерел, вивченню питання про закупів пошкодило також і те, що його обмірковували головним чином історики-юристи, які часто підходили до нього надто догматично, застосовуючи при розв'язанні його принципи або римського, або сучасного цивільного права. "Загальні" ж історики звичайно в дискусіях про закупів не брали участі і ставали на бік того, чи іншого історика-юриста. Питання про правове становище закупа розбирали надзвичайно докладно, але економічного становища й характеру експлуатації їх майже ніхто не зачіпав.

Тому не дивно, що питання про закупів досі не було розв'язане. Навіть тоді, коли до тієї чи іншої думки приєднувалась більшість дослідників, з'являлась робота, яка примушувала переглядати питання або вносити в розв'язання його ті чи інші окремі поправки. Тепер питання про закупів треба знову переглянути, бо 1) нам треба вивчити не тільки походження і юридичне становище закупів, а й форму їх експлуатації паном, бо цим розв'язується питання про форму експлуатації їх після перетворення в феодально-залежне селянство; 2) ми маємо тепер новий матеріал про закупів у виданому нами пам'ятнику "Правосудие митрополичье"; 3) в нашому розпорядженні є наше нове видання Руської Правди за всіма списками, що дійшли до нас, через що можна легше встановити початковий текст її трактуючих про закупів статей.

Але повного перегляду питання ми все-таки не даємо, бо нас цікавить поки що закупництво як один із способів перетворення закабаленого населення в феодально-залежне селянство. Відповідно до цього, багатьох другорядних деталей, які мають лише спеціальний, чисто історико-юридичний інтерес, ми не розглядаємо.

Нам здається, що питання про закупів у відзначеному нами розрізі буде розв'язане, якщо ми з'ясуємо походження і суть закупництва, форму експлуатації закупів у господарстві пана і їх правове становище.

Питання про походження закупів, отже й про суть закупництва є основним, і якраз з приводу нього було висловлено дуже багато найрізноманітніших думок. Найбільша група дослідників — [М. М.] Карамзін 8, [Д. І.] Майєр 9, [М. М.] Ясінський 10, [І. І.] Яковкін 11 і цілий ряд авторів підручників і загальних оглядів вважають, що в основі закупництва лежить договір позики, забезпечений заставою особи боржника, тобто позика, сполучена з самозаставою.

Друга група дослідників, з яких найвидатніші [О. М.] Рейц 12 і [В. І.] Сергеєвич 13, вважають закупів найманими робітниками.

Третя група намагається примирити обидва попередні погляди. Найвидатніший її представник — [Г. В.] Чичерін вважає, що закупництво було родом особистого найму з приєднанням до нього позичкового зобов'язання. Модифікацією цього погляду є погляд [В. Й.] Ключевського, за яким закупи є сільські робітники, що оселювались на землях приватних власників і були залежні від пана.

Четверту групу становить погляд [І. Д.] Беляєва, за яким закупи — це селяни, що живуть на чужих землях і зобов'язані платити за землю роботою. Модифікацією цього погляду є погляд [П. А.] Аргунова, який, рішуче критикуючи теорію самозастави, відмовився висловити свою думку про суть закупництва, але все-таки він це зробив: закуп за Аргуновим — це селянин, що платив своєму панові натуральну данину (купу), іздольщину 14.

Є дослідники, які намагаються примирити погляди першої і останньої груп. Одним з них є Б. Д. Греков, який, визнаючи (в давніших своїх працях), що в основі закупництва лежить боргове зобов'язання, вважає, проте, що закупи платять панові купу-ренту 15.

Переходячи до перегляду всіх цих думок про походження й суть закупництва, треба передусім з'ясувати, звідки походить назва інституту закупів. Нам здається, що Руська Правда дає достатній матеріал для розв'язання цього попереднього питання. Саме в двох її статтях згадується якраз те, що лежить в основі закупництва — купа. В цьому питанні наче сходяться всі дослідники: всі визнають, що закуп походить від слова купа, що купа робить людину закупом. Залежно від того, як дослідники розуміють термін купа, вони звичайно розв'язують питання про походження і суть закупництва, і це, на нашу думку, цілком правильно. Отже що являє собою купа? На думку більшості дослідників — це взята від пана сума, борг. На думку інших, купа — взята вперед заробітна плата. На думку третіх, не закуп бере купу від пана, а, навпаки, пан бере її від закупа, причому є два варіанти цього погляду: за одним ([П. А.] Аргунов), купа — "натуральна данина", іздольщина, яку закуп платить панові, а за другим (Б. Д. Греков) — купа є феодальна рента.

Звернемось до розгляду останнього погляду. Б. Д. Греков, висловивши думку, що купа є рента, не обгрунтував її. Характерно, що думка ця не випливає навіть з його загальних поглядів на походження закупництва. Цим значною мірою й пояснюється, що він незабаром відмовився від неї. Щодо погляду Аргунова, то автор наводить різні міркування на користь своєї думки, що закуп давав панові купу і що купа — це натуральна данина панові від закупа.

Насамперед він вказує 16, що при тлумаченні статті, де згадується про купу — "Но еже дал ему господин плуг и борону, от него же купу ємлеть, то то погубивше платити", — фраза "от него же купу ємлеть" у розумінні взяття купи закупом збуджує сумнів щодо граматичних форм. Зокрема, слово "ємлеть" не можна, на його думку, передати словом "узяв", тобто однократним видом; його треба передати видом багатократним, як то робить при тлумаченні цієї статті Дебольський і як перекладає Goetz — "bekommt".

Сенс цього заперечення Аргунова полягає в тому, що коли "ємлеть" не можна розуміти як однократну дію, то тим самим підривається думка більшості про те, що купупозику закуп бере від пана одразу і один раз.

Аргунов наводить цілий ряд статтей Руської Правди, де "ємлеть" треба розуміти в значенні багатократної дії і в розумінні стягання за нормою. Але наведені ним приклади якраз спростовують його тлумачення слова "ємлеть": цитата, яку наводить Аргунов скорочено, в повному вигляді дуже добре показує, що слово "ємлеть" можна розуміти в значенні однократної дії: "Ты тяже вси судять послухи свободными; будеть ли послух холоп, то холопу на правду не вылазити; но еже хощеть истець или иметь и, а река тако: "по сего речи емлю тя, но аз емлю тя, а не холоп и емети и на железо; аже обинити и, то ємлеть на немь свое". Ясно, що "емети на железо" можна розуміти тільки в значенні однократної дії; "емлеть на нем свое" так само можна розуміти як остаточне одержання позову. Адже не на виплат суд визнавав цей позов? Що ж до спроби розуміти "ємлеть" у значенні стягання за нормою, то це значить вводити в мовну науку ще особливу форму дієслова, яка виявляє дію за нормою. Нам здається, що таких дієслівних форм наука не знає і їх, звичайно, не було; "ємлеть" може означати і багатократне стягнення, і однократне. Отже цей довід відпадає.

Другий висновок Аргунова теж від граматики. На його думку, фразу "от него же купу ємлеть" граматично правильніше відносити до пана, а не до закупа. Але цей довід Аргунова йде від сучасної літературної мови, від сучасної граматики. Він не е взагалі вирішальним і, як ми побачимо далі, тлумачення Аргуновим купи як предмету, стягуваного паном, е в нерозв'язній суперечності з другою трактуючою про купу статтею.

Loading...

 
 

Цікаве