WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Форми експлуатації закупів - Реферат

Форми експлуатації закупів - Реферат

Безпосередньої вказівки на це Руська Правда не дає, але загальний зміст усіх її статей приводить нас до цього висновку. Справа в тому, що в усіх статтях, де закуп так чи інакше згадується в зв'язку з холопами, скрізь підкреслюється "обельне" холопство, а не холопство взагалі. Це значить, що закуп і просто холоп не протиставляються один одному, що ці два поняття не виключають одне одного.

Візьмемо статтю: "Аже закуп бежить от господы, то обель", — тут чомусь не сказано: "Аже закуп бежить от господьі, то холоп". Або: "продасть ли господин закупа обель, то наймиту свобода во всех кунах", — чомусь не сказано: "продасть ли господин закупа в холопы".

Далі: "преди заплатить... его конь или что будеть ино взял, ему холоп обельный".

Якщо вдуматись у зміст статті, на основі якої закупів звичайно відносять до вільних — "биеть ли не смысля, пьян, а без вины, то якоже в свободнем платежь, такоже и в закупе", — то вона якраз доводить неможливість такого віднесення, бо говорить тільки про прирівняння закупів до вільних в одному відношенні, а саме в відношенні кари за побиття їх у п'яному вигляді і без достатніх підстав. Якби закуп був дійсно вільним, то не було б рації робити таке застереження.

Закупництво як вид повного холопства виявляється і в статті про послушенство. В цій статті встановлюється загальна норма: "А послушество на холопа не вскладают", причому не сказано, що це — холопи "обельні", а говориться про холопів взагалі. Але з цього загального правила роблять виняток: у разі відсутності послухів з вільних, "по нуже", можна притягати як послуха боярського дворового тіуна, і в незначних справах, а "также по нуже" можна притягати й закупів. Отже за змістом цієї статті закупи, так само як боярські дворові тіуни, є холопи, яким у деяких випадках дається право бути послухами. Дуже характерна, що закуп поставлений при цьому в гірше становище, ніж повний холоп — боярський дворовий тіун. Його притягають просто "по нуже", а закупа також "по нуже", але в "мале тяже".

Характерно також, що статті Руської Правди про закупів переплітаються з статтями про холопів. У дуже багатьох списках під загальним заголовком "О холопе" даються норми про холопа "обельного" і закупа. В статті про послушенство говориться і про холопів, і про закупів.

Отже закуп не може бути визнаний вільною людиною, так само як і рабом ("обельным" холопом). Він разом з іншими групами входить у склад неповних холопів. Очевидно, це добре розуміли сучасники, і грецьке слово ήμιδουλος, напівраб, вони переклали словом закуп.

Ми з'ясували інститут закупництва на основі кількох статей Руської Правди. На загальну думку, ці статті належать Володимирові Мономаху, який після київського повстання 1113 р. змушений був шляхом законодавства пом'якшити відносини між боржниками і позикодавцями. Природно, що на практиці становище закупів було далеко тяжче. Окремі норми законодавства про закупів зредаговані так, що легко встановити практику, проти якої бореться законодавство Володимира Мономаха. Цілком ясно, що на практиці закуп поневолювався, коли він ішов шукати грошей для виплати боргового зобов'язання або йшов скаржитись на свого пана. Очевидно, закуп змушений був відповідати за загублення коня і на війні, і вдома, коли кінь був украдений, хоч закуп загнав його в стайню і зачинив. На практиці пани закупа "вередили" його купу і завдавали шкоди його майну, вимагали вдруге виплачувати боргове зобов'язання, продавали його в повні холопи, били без ніяких підстав і навіть безкарно вбивали, так само, як і холопів.

Але законодавству навряд чи вдалось пом'якшити цю практику, навіть коли воно справді хотіло цього. Оскільки закуп лишався під юрисдикцією пана, останньому належало вирішальне слово. Від пана залежало встановити недбалість і неохайність закупа і тим самим примусити його платити за крадіжку худоби чи коня. Від нього ж залежало пояснити побиття закупа недбальством і неохайністю останнього. Але коли законодавство ставило певну межу існуючій на практиці тенденції прирівнювати закупів до повних холопів, то воно, звичайно, не могло й не хотіло забезпечити закупам можливості виходити з закупницьких відносин. Закуп — перший кандидат у повні холопи був разом з тим першим кандидатом у кріпосні. Не маючи свого живого інвентаря, зазнаючи лютої експлуатації, бувши залежною людиною, холопом, хоч і неповним, закуп, мабуть, тільки в виняткових випадках міг погасити своє боргове зобов'язання. Звичайно на практиці йому вдавалось тільки змінити свого хазяїна, встановивши нові закупницькі відносини з іншим землевласником, який згоджувався його викупити.

З'ясування становища закупів дозволяє нам встановити, з яких груп сільського населення закупи походили. Сільські люди, перетворюючись у закупів, виходили з підлеглості загальним органам влади, підкоряючись юрисдикції пана. Очевидно, вони не платили данини, не несли оброків тощо.

Цілком природно припускати, що в закупи могли йти тільки ті елементи, які досі ще не входили до складу залежного селянства. Нам здається, що, наприклад, смерди не могли бути закупами в інших, не своїх панів.

Таким чином, ми спробували переглянути інститут закупництва, оскільки це визначалось темою нашої роботи. В результаті ми приходимо до висновку про правильність поглядів на закупництво як на інститут, в основі якого лежать боргові відносини. Але суть інституту закунництва розкривається не тільки пильним аналізом усього матеріалу про закупів, але й порівнянням його з близькими інститутами. Закупництву в цьому випадку пощастило. Справа в тому, що закупи існували не тільки в Київській Русі, а й у Литовсько-Руській державі. [M. H.] Ясінський порівняв давньоруське закупництво з закупництвом у Південно-Західній Русі XIV — XV ст. і переконливо довів, що в основі й цього закупництва лежать боргові відносини.

Поруч з закупами були елементи, які позичали гроші і хліб, очевидно, за проценти, але не перетворювали цих боргових зобов'язань у купу. Та й ті, що давали в борг, очевидно, не настоювали на забезпеченні їх боргу прийняттям закупництва. Ці елементи в одному з списків названі вдачами ("вдачь"). Але в початковому тексті, що відбився в давніших списках, про "вдачів" не говориться, а стаття читається так: "А въдаче не холоп, ни по хлебе работять, ни по придатце; но еже не доходить года, то ворочати ему милость; отходить ли, то не виноват есть".

В літературі — правда, трохи штучно — елементи, які брали в позику хліб чи гроші, почали називатись вдачами на відміну від закупів, бо доведено, що цитована щойно стаття не стосується до закупництва. Процес поступового перетворення різноманітних, вибитих з колії груп сільського населення, звичайно, повинен був зачепити і їх. Про цей процес говорить видання особливої норми, де відкидається практика перетворення в холопи тих, що взяли позику хлібом чи грішми: законодавство дає їм змогу виплатити або відробити позику.

Існування такої практики доводиться текстом даної статті в пізніших списках: "Вдач не холоп, а инии по хлебе робять". В початковому ж списку стояло не "инии", а "ни" або "и ни". Але коли законодавство поклало певну межу перетворенню "вдачів" у повні холопи, то само собою зрозуміло, в умовах загального закабалення й закріпачення знаходили тисячі приводів для перетворення вдачів у феодально-залежне селянство. Вдач за зроблену йому милість повинен був працювати протягом року на свого кредитора і, звичайно, не міг поставити належно своє господарство і добути засоби існування на другий рік. Лишався тільки один шлях — знову звернутись до свого хазяїна по милість чи навіть перетворитись у закупа — словом, шлях перетворення вдачів у постійну робочу силу феодальної сеньйорії.

Loading...

 
 

Цікаве