WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Форми експлуатації закупів - Реферат

Форми експлуатації закупів - Реферат

Деякі дослідники визнавали перевагу читання "войский конь", наприклад [M. І.] Ланге, який під "войским" конем розумів кавалерійського. Але з легкої руки [В. І.] Сергеєвича, який відзначив малу ймовірність відокремлення в нас у XIII ст. кавалерійських коней від запряжних і висловив нерозуміння, чому закуп, загубивши його через своє недбальство, не платить збитків, — дослідники від читання "войский конь" відмовились. Але тепер нас примушує повернутись до цього самий текст Руської Правди.

Почнемо з тлумачення цієї статті при читанні "войский конь" замість "свойский". Коли в пана буде ролейний закуп і він загубить "войского" коня, то йому не треба за нього платити; але, коли пан, у якого закуп бере купу, дав йому плуг і борону, і він загубить коня, даного для орання, то він мусить платити. Коли ж пан пошле закупа в своїй, панській справі, і робочий кінь загине під час його відсутності, то закуп не повинен за нього платити.

Таке тлумачення тексту цілком усуває нерозумінню чому не говориться про загублення панського робочого коня, а говориться про плуг і борону. Як видно з нашого тлумачення, фраза "еже дал ему господин плуг и борону" стосується до коня, яким оре ролейний закуп. І було б дивно, щоб законодавство спеціально присвятило цілу статтю плугові і бороні, які в цей період були саморобні, технічно недосконалі і тому не мали особливої цінності; навряд чи в бороні були залізні зуби чи плуг був весь залізний. Ще в кінці XIX ст. ми бачили борони з дерев'яними зубами; їх селяни робили самі. Охочих красти борони й сохи, як ми спостерігали, зовсім не було — і борони і сохи цілими днями валялись на полі без ніякого догляду.

Але виникає питання: що являв собою цей "войский" кінь, яке відношення до нього мав закуп і чому він не відповідає за його загублення? Ланге під "войским" конем розумів коня кавалерійського. Але Сергеєвич вказав, що малоймовірне відокремлення коней кавалерійських від запряжних у XIII ст. Нам здається, що якраз у цей час, коли кіннота була головним родом озброєння, коли добрий кінь був так потрібний і при перемозі, і при поразці, це відокремлення могло бути. Але ми все-таки не згоджуємось з Ланге: "войский" кінь — це не кавалерійський кінь, а кінь, з яким закупові доводилось мати справу на війні. Як ми побачимо далі, закуп живе в дворі свого пана, бувши його холопом (неповним). Як усі холопи (і повні, і неповні), так і інші групи залежного сільського населення — смерди тощо повинні були брати участь у війні. "Смерда и холопа нам выдайта" говорили князі після закінчення війни. Очевидно, що смерди й холопи входили в склад ополчення. Про мобілізацію смердів і їхніх коней ми будемо докладно говорити далі. Закупи, так само як і інші холопи — повні і неповні, повинні були входити в склад панового ополчення, складати його почет, причому багато з них були на конях, звичайно, панських.

Оточення холопів-кіннотників збільшувало безпеку пана. Під час воєнних дій кінь, що був у розпорядженні закупа, міг бути убитий або взагалі загублений. І ось за цього коня закуп, який, звичайно, не з свого бажання брав участь у війні, за даною статтею не відповідав. Ланге, визнаючи "войского" коня кавалерійським, пояснює цю еевідповідальність закупа за загублення його тим, що сільському робітникові не слід було доручати догляд за кавалерійським конем. Сергеєвич цілком правильно називає це пояснення штучним. Інша справа кінь, даний паном для роботи в полі. Тут ніяких підстав звільняти закупа від відповідальності не було, крім особливих випадків, про які говориться в статті.

Нам здається, що й дальша стаття продовжує говорити також про коня. І ця стаття поглиблює норму попередньої.

Можуть заперечити, чому все-таки просто не сказано про загублення закупом робочого коня, а говориться так неясно: "а еже дал господин плуг и борону"... Але ж усе законодавство про закупів — це цілий комплекс лаконізмів і недомовок. Та коли порівняти цю недомовленість з тими неясностями, які виникають при читанні "свойский конь", то вона, звичайно, менш серйозна.

Таким чином читання "войский конь", що визначається аналізом усього текстового матеріалу Руської Правди, веде до того, що закуп коня не має і, нам здається, й не може мати, бо інакше він не був би закупом. Кінь був занадто цінним майном і, маючи його, не було рації йти в закупи, йти в холопи з малою надією добути коли-небудь незалежність. Більша рація була продати коня, ніж іти в повну кабалу.

Звернемось тепер до питання про інше майно закупа. На загальну думку всіх дослідників, це майно звалося отарицею.

В літературі давно вже було відзначено, що в грамоті суздальського єпископа Діонісія Псковському монастирю, де цитується місце з "Пандектів" Миколи Чорногорця, слово peculium перекладається як отариця ("глаголемая отарица"). І. І. Яковкін 31 звернув особливу увагу на це значення слова отариця і провів паралель між майном закупа і реculium-ом греко-римського раба або так званих адскриптиціїв. Інститут peculium-a — отариці складний. Це — майно пана чи господаря, виділене для холопа або феодальнозалежного селянина. Звичайно, відбувався процес відокремлення цього майна від панського, але це "відокремлення отариці" йшло хоч досить далеко, але в усякому разі не настільки, щоб втрачалась ідея про належність її панові".

Аргунов 32 критикує і ці зауваження Яковкіна про прирівняння peculium-a до отариці закупа. Він передусім відзначає, що отариця є не peculium, а повна власність закупа. Це доводиться тим, що особлива стаття охороняє її від замаху на неї з боку пана. Визнавши отарицю peculium-ом, довелось би зблизити закупа з холопом.

Але цих заперечень не можна визнати серйозними. Якщо отариця близька до peculium-a, то в закупа були особливі права на майно, і ось ці особливі права і може охороняти законодавство від замахів пана. Визнання отариці видом peculium-a не означає, що ми повинні ототожнювати закупів з холопами. Як сказано, peculium був не тільки в рабів, а й у феодально-залежного селянства — адскриптиціїв.

Нарешті, Аргунов вважає можливим розуміти під отарицею закупів тільки їх "собину", а собина — це майно, що є в повній власності її володільця. Він звертає увагу на той факт, що в Посланні Діонісія "глаголемою отарицею" назване приватне майно монахів, протиставлене загальному майну братії. А це приватне майно вважалось власністю монахів. Аргунов подає багато прикладів, які доводять, що ці собини були в нас дуже поширені. Але справа в тому, що хоч собини справді були дуже поширені в монастирському побуті на Русі, що вони справді були власністю монахів, все-таки Послання єпископа Діонісія говорить не про цю вкорінену практику в руськомонастирському побуті, а цитує переклад з "Пандектів" Миколи Чорногорця, де сказано peculium, і перекладає це словом отариця. "Пандекти" ніякого приватного майна взагалі не визнають, але не хочуть визнавати й майна, що перебувало в особистому володінні монахів — peculium-а. Якби peculium був собиною, то слово це так би й було перекладене ("глаголемая собина"). Але автор чомусь слова собина, дуже поширеного не тільки в манастирському, а й у селянському побуті (жіноча собина) не вживає, а перекладає його дуже рідкісним і спеціальним словом отариця.

Звичайно, було б неправильно цілком ототожнювати греко-римський peculium з давньоруською отарицею, але все-таки вони були близькі тим, що володіння майном на праві peculium-а і отариці вело і до фактичного обмеження прав власності пана, і до обмеження права володіння раба, а в нас закупа. Інститут peculium-a мав різні відтінки. І в Римі давньоримський рабський peculium відрізнявся від peculium-a епохи Юстініана.

Якщо отариця є peculium на руському грунті, то вона могла утворитись тільки на основі виділення від пана або, в усякому разі, з мовчазної згоди пана. Мабуть, вона включала малоцінне майно — одежу, можливо, дрібну домашню худобу.

Ці висновки про майнове становище закупа і весь комплекс статей про закупа кінець кінцем дозволяють з'ясувати форму і характер експлуатації закупів.

Закуп живе, очевидно, в панському дворі. Ролейний закуп — а цей вид закупів був, безперечно, основним і найбільш типовим — одержує від пана коня, плуг і борону. Звичайно, закуп може працювати тільки на панській ріллі. Оскільки закуп лише в деяких випадках міг відлучатись з панського двору, то можна думати, що він був на повному хазяйському утриманні — годувався і жив разом з дворовою челяддю. Отже викликають сумнів думки Беляєва і Ключевського про закупів, засновані на припущенні значної господарської самостійності закупа і на тому, що в них був не тільки живий і мертвий інвентар, а й окремий двір і господарство 25*.

Loading...

 
 

Цікаве