WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Форми експлуатації закупів - Реферат

Форми експлуатації закупів - Реферат

Реферат на тему:

Форми експлуатації закупів

Як ми вже говорили, одною з основних проблем закупництва є з'ясування форми експлуатації закупів. У літературі висловлюють різні погляди в цьому питанні, залежно від поглядів на походження і суть закупництва. Прихильники погляду на закупів як наймитів, наприклад, Сергеєвич, не відрізняють форми експлуатації закупів від експлуатації найманих робітників-батраків. "Це бідні люди, які ні плуга, ні борони не мають. Весь робочий припас одержують вони від наймача, живуть у його дворі, пасуть його худобу, і виконують усякі його доручення" 25.

Дослідники, які бачать у закупах уже оформлених, прикріплених, феодально-залежних селян, як, наприклад, Аргунов або Греков, повинні визнати, що закупи мають своє господарство, певну господарську самостійність. Аргунов, вважаючи, що закупи — іздольщики, навіть припускає думку "про поділ між ними урожаю в певній, звичайній для даної місцевості пропорції" 26.

Нам здається, що з'ясування форми експлуатації закупів залежить від розв'язання питання про майнове становище їх. Якщо буде з'ясовано, що закуп має своє господарство, свій сільськогосподарський живий і мертвий інвентар, то форми експлуатації будуть одні; якщо в закупа свого майна не буде, то форма експлуатації його буде інша.

Переходимо до майнового становища закупів. При цьому ми використаємо статті, що трактують про закупів "релейних". Ми думаємо, що ці закупи є основна і найтиповіша група закупів. Основними статтями, що визначають майнове становище закупів, є такі:

"Аже оу господина ролейный закуп, а погубить войскии конь, то не платити ему; но еже дал ему господин плуг и борону, от него же купу емлеть, то то погубивше платити; аже ли господин его отслеть на свое орудье, а погибнеть без него, то того ему не платити. Аже из хлева выведуть, то закупу того не платити но же погубить на поли, и в двор не вженеть и не затворить, кде ему господин велить, или орудья своя дея, а того погубить, то то емоу платити. Адже господин переобидить закоупа, а оувидить купу его или отарицю, то то ему все воротити, а за обиду платити ему 60 кун" 27.

Майже всі дослідники, які не мали під руками текстів усіх списків Руської Правди, що дійшли до нас, вважають, що в початковому тексті її стояло не "войскии", а "свойский" кінь. Але ці найдавніші списки — Троїцький, Синодальний, Пушкінський і всі похідні від них — всі без винятку говорять тільки про "войского" коня. З 65 списків Троїцького, які могли б так чи інакше відбити початкову традицію, жоден не згадує про коня "свойского". При такому становищі, коли всі найдавніші (XIII і початок XIV ст.) списки в величезній більшості дають однаковий текст, його і треба вважати початковим. Списку Карамзінського, де говориться про "свойського" коня, списку пізнього, відмінного від інших включенням нового матеріалу (статті про приплід і устав про мости) і силою схолій, звичайно, не можна визнати списком, який краще ніж усі інші зберіг рукописну традицію, тим більше, що й не всі списки його говорять про "свойского" коня. Безперечно, "свойский" кінь — це пізніший варіант; шляхом цієї схолії переписувач спробував осмислити незрозуміле для нього місце статті: йому здавалось неясним, чому закуп не відповідає за загублений "войского" коня. Але ми не обмежимось самим визнанням цього варіанту основним, до чого нас зобов'язує аналіз усього текстового матеріалу Руської Правди, а доведемо, що читання "свойский конь" веде до цілого ряду незрозумілостей.

Дослідники, які приймали читання "свойский конь", примушені були тлумачити статтю приблизно так: якщо "ролейний" закуп загубить свого коня, то він не платить за це панові, але якщо він одержить від пана, від якого взяв купу, плуг і борону і загубить їх, то за це він повинен платити; якщо пан пошле закупа в своїх панських справах, а плуг і борона будуть загублені під час його відсутності, то йому не треба платити за них панові.

Але при такому розумінні цієї статті виникає цілий ряд незрозумілих питань, а саме: навіщо треба спеціально згадувати, що закуп не платить панові за свого коня? Яке діло панові, що закуп загубив своє майно? Друге питання: чому в статті не говориться про загублення панського коня, а говориться про загублення плуга й борони?

Перше питання стараються розв'язати різними способами.

Сергеєвич 28 визнає, що "свойский конь" — це кінь, який належить закупові, але наявність цієї статті він пояснює тим, що загублення коня, на якому наймит підрядився працювати, могло завдати збитку наймачеві: "загубивши чи (це є те саме) таємно продавши коня, наймит не зорав поля вчасно і тим завдав наймачеві збитку".

Це пояснення може бути скільки-небудь серйозно задовільним тільки тоді, коли буде доведено, що закуп — найманий робітник, а це, як ми знаємо, неможливо. Але навіть,, коли визнати закупа наймитом, при тлумаченні цієї статті виникає не менш незрозуміле питання: чому закуп, одержавши вперед завдаток і не виконавши роботи, звільняється від компенсації збитків? Сергеєвич змушений був визнати, що "розглядуване правило лишається незрозумілим", тобто він ніби розписується в неслушності свого тлумачення.

Друга спроба була зроблена І. І. Яковкіним, який під "свойским" конем розуміє коня, що ввійшов у старицю (реculium) закупа. Peculium не є власністю володільця, який мав тільки особливі права над майном, що входило у peculium. "Кінь цей не настільки свій, щоб звільнити без особливої вказівки закону закупа від відповідальності за нього, але й не настільки чужий, панський, щоб відповідальність безпосередньо покласти на закупа". Але все це тлумачення можна буде прийняти тільки тоді, коли ми доведемо, що "свойский конь" — це кінь, який був у peculium-i закупа. І. І. Яковкін пробує це довести, тлумачачи одну фразу з тексту Студійського устава XI ст. за рукописом Московської синодальної бібліотеки.

Там, у розділі "О одеянии мнишьстем" між іншим говориться: "Преподобного отца нашего исповедника Федора запрещение єдино се есть, еже и свойскую одежю худу имети должно". Через те, що за Студійським уставом монах не повинен мати власності, то можна думати, що свійською одежею тут названа одежа, передана в розпорядження і користування монаха і яка становила його peculium.

І тут [П. А.] Аргунов 29 висуває ряд серйозних міркувань проти тлумачення І. І. Яковкіним слова "свойский" як такого, що стосується до peculium. Насамперед він відзначає, що одяг монаха не можна без зловживання терміном прирівнювати до рабського peculium-a. Далі, здогад Яковкіна, що під "свойскою" розумілась монастирська одежа, ні на чому не заснований, крім загальної заборони монастирським уставом мати приватну власність; але коли "свойска" одежа справді була монастирською одежею, то навіщо треба було в уставі говорити про якість цієї монастирської одежі, коли її крій і якість наперед і давно були встановлені? Аргунов вказує, що Яковкін, крім того, не звернув уваги на те, що в тексті стоїть часточка "еже и" ("еже и свойскую одежью"); ця часточка вказує, що не тільки монастирську, а й свою, "свойску" одежу треба мати просту і скромну.

Аргунов разом з тим навів приклад, де слова "свойский" не можна зрозуміти інакше, як свій: саме під 1258 р. в Іпатіївському літопису читаємо: "Романови же пришедшу ко граду и Литве, потекши на град Литве, ни ведеша нишьто же, токмо и головне ти, псы течающе по городищу; тужаху же и плеваху, посвойскы рекуще: "янда", взывающе боги своя "Андая и Дивирикса".

Нам здається, що Аргунов має рацію, зробивши висновок, що "свойский" є свій у підсиленій мірі, де власність або свійськість особливо підкреслюються.

Таким чином припущення І. І. Яковкіна, що "свойского" коня треба вважати конем, який є в peculium-i закупа, відпадає. Разом з тим, крім цих філологічних міркувань, треба відзначити ще одне незрозуміле питання, яке виникає, коли прийняти припущення Яковкіна: яка рація панові, що дав закупові купу, давати ще в його розпорядження коня, вартість якого була досить високою, на правах peculium-a і, при тому, звільняючи закупа від відповідальності в разі загублення цього коня?

Нарешті, Павлов-Сільванський 30 робить ще одну спробу розв'язати питання про "свойского" коня. Він вважає "свойского" коня конем домашнім, відмінно від дикого коня. Але свійський, домашній кінь, на його думку, все-таки належить панові. Тоді виникає питання: чому за загублення панського коня закуп не відповідає, а за плуг відповідає?

Таким чином визнання за варіантом "свойский конь" пріоритету перед читанням "войский конь" веде до повного нерозуміння. Очевидно, нам треба взяти до уваги текст величезної більшості списків, до яких належать і найдавніші, і читати "войский конь".

Loading...

 
 

Цікаве