WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Перетворення данини в феодальну ренту - Реферат

Перетворення данини в феодальну ренту - Реферат

Отже всі спроби усунути невідповідність в установленні однакової винагороди за вбивство смерда й холопа, які ми знаходимо в літературі, треба визнати невдалими. Доводиться йти за безпосереднім змістом статей за Академічним і Карамзінським списками і вважати встановленим фактом, що за вбивство смерда платили стільки ж, скільки за холопа, тобто в 8 разів менше, ніж за кожну вільну людину, і в 16 разів менше, ніж за кращого чи близького княжого мужа.

Висновки, зроблені нами на основі аналізу статті 711, яка встановлює винагороду за вбивство смердів, не тільки вказують на існування обмежень в охороні їх життя порівняно з іншими розрядами вільних людей, а разом з тим дозволяють установити й ряд інших цікавих моментів у правовому становищі смердів за Руською Правдою, зокрема з'ясувати обсяг і характер охорони їх особи за нею.

Так, якщо ми вважаємо встановленим, що за вбивство смердів платили 5 гривень, то до них, очевидно, не застосовувались ті статті Руської Правди, які говорять про охорону особи й здоров'я і встановлюють штрафи, вищі за 5 гривень. Інакше ми мали б явну невідповідність, а саме: за завдану шкоду здоров'ю смердів чи за образу їх платилось у кілька разів більше, ніж за їх убивство. Отже до смердів не стосувались статті, що встановлюють штраф за удар мечем, держаком меча, батогом, бо цей штраф (12 гривень) майже в два з половиною раза перевищує винагороду за вбивство смерда. Не стосується до смердів і стаття, яка встановлює піввири (20 гривень) за каліцтво і навіть стаття про вибиття зубів (12 гривень) і ряд інших статей Руської Правди.

Замість цих постанов, мета яких є охорона особи і здоров'я повноправних і вільних людей, у Руській Правді вміщена стаття, що встановлює штраф у розмірі 3-х гривень за муку смерда без княжого слова. Очевидно, ця стаття передбачає всі замахи проти особи і здоров'я смерда, про які говориться в інших статтях Руської Правди, до смердів не застосовуваних.

Але в змісті поняття "мука", якщо ми розумітимемо його навіть широко, немає елементів, що визначають поняття зневаги особи. Отже Руська Правда зовсім не передбачає зневаги особи смердів і дає нам цілком певні вказівки на обмежений обсяг цієї охорони порівняно не тільки з вільними людьми, а й з князівською челяддю.

Переходимо до огляду обмежень у правоспроможності смердів. Ще за договором, укладеним кн. Володимиром Святославичем з болгарами, звістка про який дійшла до нас у передачі [В. М.] Татіщева, болгарам заборонялось торгувати "со смердиной и огневитиной", тобто зі смердами і холопами. Важко, звичайно, з цього короткого і уривчастого повідомлення з'ясувати мету і зміст цієї заборони. Найімовірніше припускати, що безпосередній товарообмін болгар зі смердами й холопами був невигідний для князя з фіскальних міркувань. Можливі й інші припущення. Як би там не було, але запровадження цього пункту в життя неодмінно припускає заборону князя смердам брати участь у торгівлі, отже припускає такі риси їх правового становища, при яких цілком можливе встановлення певних обмежень у їх правоспроможності.

Виразніші обмеження смердів у праві володіння і розпорядження землею. В літературі давно вже висловлена думка про умовність землеволодіння смердів і відсутність у ньому рис, що визначають поняття вотчинного землеволодіння. Так, [О. І.] Нікітський бачив відмінну рису смердів, порівняно з своєземцями, в тому, що смерди не мали власної землі, а були змушені жити на чужій — князівській, боярській, церковній. Треба приєднатись до цієї думки, бо в міру перетворення смердів з данників у феодально-залежних людей вони втрачали право й на землю.

В усякому разі, до нас дійшли певні свідчення про обмеження смердів у праві володіння і розпорядження землею. Одне з таких свідчень міститься в оповіданні Іпатіївського літопису про події в Галицькій землі під час князювання кн. Данила.

"Бояре же Галичьстии Данила княземь собе называху, а саме всю землю держаху; Доброслав же вокняжился бе и Судьичь, попов внук, и грабяше всю землю, и въшед в Бакоту, все Поизье прия без княжа повеления; Григорья же Васильевич собе горную страну Перемышльскую мышляше одержати и бысть мятеж велик в земле и грабеж от них. Данил же уведав после Якова столника своего c великою жалостью ко Доброславу, глаголя к ним: "князь ваш аз есмь, повеление моего не творите, землю грабите, Черниговьских бояр не велех ти, Доброславе приймати, но дати волости Галичким, a Коломыйскюю соль отлучити на мя"; одному же рекшу: "да будет тако". Во тоже час Якову седящу у него приидоста Лазорь Домажирич и Ивор Молибожичь, два безаконьника от племени смерьдя и поклонистася... Доброславу же рекшу: "вдах има Коломыю". Якову же рекшу ему: "како можеши бес повеления княжа отдати ю сима, яко велиции князя держать сию Коломыю на раздаввание оружьником. Си бо еста недостойна ни Вотьнина держати".

З цього оповідання видно, що обурення Якова, яке поділяє й літописець, пояснюється не стільки тим, що Коломия була віддана без згоди і дозволу кн. Данила, що без його волі взагалі був допущений цілий ряд інших дій з боку Доброслава та інших бояр, а головне тим, що Коломия була віддана беззаконникам з "племени смердья".

Лазар Домажирич і Івор Молибожич, очевидно, вже не були смердами; можливо, вони висунулись на ступінь служилих людей Доброслава, але походження їх як смердів не давало їм права володіти землею на вотчинному праві.

Обмеження в спадковому праві смердів установлюється з статей 117 — 120 III Руської Правди.

Ст. 117: "Аже умрет смерд". (О задници, О смердьей статке): "Аже смерд оумреть (без детей), то задницю князю".

Ст. 118: "Аже будуть дщери оу него дома, то даяти часть на не; аже будуть за мужемь, то не даяти части им".

Ст. 119: "О заднице боярьстеи и о дружьинеи (о боярских статках и о людских). Аже в боярех, любо (в боярстей) дружине, то за князя задница не идеть".

Ст. 120: "Но оже не будеть сынов, а дщери возмуть".

За безпосереднім змістом цієї статті майно смерда дістають у спадщину лише діти чоловічої статі; коли їх немає, то майно належить князеві, лише з тим, що незаміжнім дочкам виділяється з нього деяка частина, а заміжні нічого не одержують. Після бояр і взагалі людей, що складають князівську дружину, якщо в них не буде синів, майно одержують дочки.

Наведене тлумачення поділяють більшість істориків руського права — [І. Д.] Беляєв, [В. П.] Нікольський, [А. А.] Попов, [Н. Л.] Дювернуа, [К. О.] Нєволін, [] Вітте, [М. Ф.] Владимирський-Буданов, [О. Є.] Пресняков та ін.

Тільки [П. П.] Цитович і [В. І.] Сергеєвич, а також [М. А.] Дьяконов і [M. M.] Дебольський, що приєднались до них, пробують тлумачити цю статтю інакше. [П. П.] Питович 60 передусім рішуче не погоджується з тим, що під дітьми [у] ст. 117 слід розуміти синів, мужчин:

"В статті такого слова немає, діти ж — Verbum generale, — каже він. — Додержуючи буквально вираженого змісту нашої статті, ми не... маємо ніякого права підставляти те, чого в ній немає за її буквальною редакцією. Стаття говорить: "задница князю", коли немає дітей; якщо серед дітей є незаміжні дочки, дати на них частину, а коли вони заміжні — не давати нічого, тобто не давати тим, які одружились при житті батька". Отже стаття говорить про те, що спадщина стає виморочною і її забирає князь, коли немає дітей взагалі, тобто синів і дочок. При такому розумінні Цитовичем статті про спадщину смердів її не можна вважати винятковою, визначаючи спеціальне спадкування смердів; вона містить такі догми, що мають характер загальності, застосовності в усіх випадках.

Але все ж розуміння статті про майно смердів примушує Цитовича дати нове освітлення й статті про майно боярське. Цитович розуміє її так: хоч би померлий належав чи до бояр, чи до боярської дружини, однаково спадщина князеві не йде, і, якщо тільки лишились діти і при тому, коли не буде синів, її дістануть дочки; і ті, і другі однаково діти. Таким чином одержання спадщини дочками, коли немає синів, не являє привілею боярського стану і дружини, а є таким же загальним правилом, як і одержання спадщини дочками після смерда.

В такому разі, очевидно, що обидві статті про спадщину — і ст. 117 і ст. 118 — насамперед подібні тим, що і та, і друга визначають умови — перша, коли виморочність настає, друга — коли та ж виморочність не настає, тобто вони по суті визначають те саме, коли не настає виморочність.

Тільки перша визначає умови цього негативно, друга — позитивно.

Сергеєвич 61 загалом приєднується до тлумачення Цитовича, але робить ряд істотних поправок і дає трохи іншу аргументацію. Передусім в основу тлумачення він кладе не Троїцький список, а Пушкінський, який відрізняється від усіх інших тим, що в статті замість "без детей" стоїть "безажю", а в статті замість "а в боярах либо в дружине" читається: "аще в боярстей дружине". Те, що він віддає перевагу Пушкінському спискові перед усіма іншими, дозволяє йому обстоювати думку, що перша частина статті є окрема стаття, яку немає найменших підстав зливати з другою, що встановлює право дочки на частину спадщини після батька (смерда).

Розходження між Сергеєвичем і Цитовичем виявляється і в тому, що Сергеєвич, всупереч Цитовичеві, визнає суперечність між другою частиною ст. 119, за якою дочки одержують частину спадщини, і другою частиною ст. 117, яка заперечує за нею це право; при цьому він пояснює цю суперечність тим, що на тексті першої статті відбився вплив візантійського спадкового права.

Loading...

 
 

Цікаве