WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Перетворення данини в феодальну ренту - Реферат

Перетворення данини в феодальну ренту - Реферат

В цитованому Сергеєвичем оповіданні Псковського літопису немає навіть натяку на таке розуміння терміна смерд; там тільки вказується на те, що псковські "чорні люди" брали участь у війні й бунті.

Що ж до повідомлення Іпатіївського літопису, то й воно не може дати будь-якого матеріалу для обгрунтування цієї думки, бо воно є не що інше, як риторичний вигук літописця, який найменше дбав про те, щоб дати точну картину станових відносин в його час. Захоплений риторикою, він забув навіть згадати про князівську дружину — головну частину тогочасного війська.

Ще менше можна визнати доказом звичайну умову договорів, укладених Новгородом зі своїми князями, за якою князь повинен був відпустити "позоровавших" до нього купців у їх "сто", а смердів у їх погост. Тут установлюється лише одно: смерд не купець, а сільська людина і повинен належати до погосту.

Б. Д. Греков як доказ на користь того, що під словом смерд розуміли всю масу населення, наводить забуту "Ободну грамоту" 1375 р.

Познайомимось з її змістом:

"Се докончаша мир в мир c Челмужским боярином c Григорьем Семеновичем и с его детьми... староста Вымоченского погосту Артемий, прозвищем Оря, со всем племенем, да шунские смерды Иван Герасимов, да Василий прозвищем Стойвов Глебовы, да Игнатий, прозвищем Игоча, да Осафей Перфирьева дети, да и вси шунжане... мир взяли в межу"...

Але що може довести ця грамота? Нам здається, що вона доводить якраз наше твердження, що смерди є окремою, відмінною від маси населення групою навіть у кінці XIV ст., коли, звичайно, ця група почала вбирати в себе масу залежного селянства. У тексті шунські смерди протиставляться, з одного боку, людям Вимоченського погосту, а з другого — всім шунжанам.

Оцінюючи всі інші відомості, що дійшли до нас про смердів, ми можемо ще раз переконатись у недостатності їх для обгрунтування думки, що термін смерд є загальний для позначення всього сільського населення.

Навпаки, ряд загальних міркувань змушують бачити в смердах не все сільське населення, а одну тільки його групу, один його розряд.

1) Якби дійсно слово смерд вживалось для позначення всього сільського населення, як пізніший термін селянин, то ніяк не можна було б пояснити швидкого і безслідного зникнення цього слова з вжитку. З тих даних, що е в нашому розпорядженні, можна встановити, що в північно-східній Русі воно просто перестало вживатись у XIII ст., у Південній і Південно-Західній Русі — з XIV ст. Довше (до XVI ст.) воно протрималось у Новгороді й Пскові поруч з іншими юридичними й побутовими архаїзмами.

Якби смердами називалось усе сільське населення і це слово було б загальною назвою для нього, воно, безперечно, виявило б більшу стійкість і живучість, і збереглось би якщо не скрізь, то в якійсь окремій місцевості. Безслідне зникнення цього терміна з певністю свідчить про те, що він вживався для позначення якоїсь окремої групи сільського населення, яка поступово розтанула в масі нового селянства, так само, як закупи, ізгої, ізорники тощо.

2) Крім цього міркування, погляд на смердів як на всю масу сільського населення значно підривається тим, що не можна присвоювати цілий ряд норм, що обмежують правоспроможність і дієспроможність смердів, усьому давньоруському селянству, всім його розрядам. Огляд цих норм і їх аналіз буде предметом дальшого викладу, але все-таки й тут можна вказати на неможливість, наприклад, припущення, що за вбивство всякого сільського жителя потрібна була така ж винагорода, як за холопа, якщо під смердами статей Руської Правди розуміти взагалі всіх сільських жителів.

Ми знаємо, що ізгої кінець-кінцем були окремою групою сільського населеная. Про це вичерпно говорить Уставна грамота кн. Ростислава Смоленській єпископії, за якою єпископові даються "сало Дросенское со изгои и c землею святей богородицы и епископу, и село Ясенское, и c бортником и c землею и со изгои, святей богородицы... и єпископу". Але ці ізгої не були смердами, за вбивство яких платилось 5 гривен, так само як і за раба; за вбивство ізгоя навіть за найдавнішою Правдою платили повну виру — 40 гривен.

Далі ми не можемо, грунтуючись на точному розумінні постанови Руської Правди, вважати і закупів смердами. В разі продажу закупа в повне ("обельне") рабство касуються всі зобов'язання, прийняті закупом ("свобода во всех кунах, а господину платити за обиду 12 гривен продажи"). Далі говориться: "Аже господин бьет закупа про дело, то без вины есть: биеть ли не смысля, пьян, а без вины, то якоже в свободнемь платежь, такоже и в закупе", тобто за биття "батогом, чашею или рогом" — "платить 12- гривен", а "жердью и палицей" — 3 гривни. Цілком ясно, що якби закуп був смердом, то не була б допущена явно впадаюча в очі недоречність: за продаж закупа в холопство і за його побиття стягалось би 12 гривен, а за його убивство — 5 гривен, тобто мало не в два з половиною раза менше.

З усіх цих даних ясно, що юридичні пам'ятники цілком чітко встановлюють відмінність смердів від інших груп феодально-залежного сільського населення, і уперте небажання, всупереч очевидній ясності джерел, бачити в них окрему групу сільського населення, яке до останнього часу виявляють Б. Д. Греков і С. Н. Чернов, на наш погляд, не може бути нічим виправдане.

Інших моментів юридичного становища смердів так само не можна прикласти до всього сільського населення, до всіх розрядів давньоруського селянства. Важко припустити, наприклад, щоб обмеження в особистій свободі, встановлюване за договорами Пскова й Новгорода з сусідніми державами, зокрема з Литвою (смердів-утікачів, так само як холопів і важливих злочинців повинні видавати), стосувалось до всього сільського населення Новгорода і Пскова, наприклад, до так званих земців чи своеземців, які, безперечно, мали повні громадянські права, або до ізорників, що за Псковською судною грамотою мали необмежене право переходу. Не можна з цих міркувань віднести до всього селянства й обмеження діеспроможності смердів, а саме заборони подавати скарги на їхніх хазяїнів, встановлене за договором Новгорода з польським королем Казимиром IV, а також цілого ряду інших обмежень, про які ми будемо говорити далі.

Ці загальні, але, на нашу дуа самого князя Ярослава. Посадники же и весь Псков съброша многия обиды, ихже невозможно исчести за множество и написавше грамоты обидные и отрядиша послы: посадника Микиту Ларионовича и посадника Андрея Ивановича и боярина Андрея Семеновича Рублева, и иных бояр, і c пригородов по два человека — обиднии люди; и ехавше биша. челом князю великому и поведаша о смерде, что грамоту потаил".

"Обиднии" люди з волостей — це, безперечно, землевласники, на землях яких жили смерди і інтереси яких були порушені заходами московського уряду, так само як і інтереси чорних людей, про участь яких у бунті смердів говорилося вище.

О. Є. Пресняков, очевидно, схильний розуміти під "обидными" людьми осіб, які взагалі були незадоволені діяльністю кн. Ярослава і його намісників, були незадоволені новими порядкам і стояли за збереження того, що вважали старовиною. Суть справи, на його думку, полягала в тому, що московський уряд почав накладати повинності на городян, не виключаючи й духівництва, знімаючи їх з волоспих людей. Але, в такому разі, чим могло бути викликане незадоволення волосних людей, що подавали скарги? З другого боку, в літописному оповіданні цілком певно вказується, що справа йде про небажання підкоритись заходам московського уряду щодо смердів. Посли, виряджені "обидными" людьми в Москву, просто вказують на смердів як на основну причину незадоволення: "ехавше биша челом князю великому и поведаша о смерде, что грамоту потаил".

Переліку даних, які свідчать про існування смердів, перебували в особливих відносинах до власників, не можу не закінчити вказівкою на передачу смердів церковним установам разом з землею, на якій вони "сиділи". Саме, за грамотою Ізяслава Мстиславича смерди передаються в розпорядження Пантелеймоновському монастиреві.

Отже в нашому розпорядженні є ряд відомостей, які підтверджують існування смердів, які перебувають в особливих відносинах не тільки з князем, а й з дружинниками, вотчинами і навіть з церковними установами.

Loading...

 
 

Цікаве