WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Перетворення данини в феодальну ренту - Реферат

Перетворення данини в феодальну ренту - Реферат

Земельні відносини смердів також дуже часто зближають з земельними відносинами селян ранньомосковської епохи. Наприклад, Сергеєвич розуміє під ріллею смердів як власну ріллю смердів, так і ту, яку вони мали на орендованих у землевласників землях, причому не наводить ніяких даних про дійсне існування оренди смердів 38. Очевидно, оренда смердів була введена Сергеєвичем у науковий обіг тільки внаслідок аналогії з "орендою" московського селянства. І навіть більше, грунтуючись на цій недоведеній аналогії, Сергеєвич весь час орудує в сфері московського права і при інших деталях питання про селянське господарство і про право давньої Русі.

У величезній більшості випадків усе, що суперечить становищу московського селянства, старанно згладжується; все підводиться під один ранжир, через що оригінальні риси економічного і юридичного побуту смердів потроху затушковуються. Своєрідний смерд Київської Русі переодягається в добре відомий одяг московського крою. З другого боку, при розв'язанні питання про смердів майже завжди застосовують і термінологію історії економічного побуту і права московського селянства.

Але найголовніше, що перешкоджало правильно поставити і розв'язати питання про смердів, — це погляд про пізнє походження залежних і прикріплених груп селянства, який рішуче панував у буржуазній історіографії, а цей погляд знову-таки випливав з принципіального заперечення феодалізму в Київській Русі. Якщо процес виникнення перших залежних і прикріплених груп був віднесений до XV ст., то виходить, що смерди є вільне селянство, а вільне селянство могло жити однаковим економічним побутом і перебувати в однаковому становищі як у X — XI, так і в XVI — XVII ст. Таким чином, всіляко принципіально заперечувались особливості в становищі смердів, все, що говорило про ці особливості, старанно згладжувалось. Окремі дані юридичних пам'ятників чи літописів, які трактували про ці особливості, пояснювали або помилками переписувачів, або пізнішими перекрученнями. Словом, при розв'язанні питання про смердів не було взято до уваги, що смерди — це група сільського населення в епоху становлення феодалізму, що це — своєрідна група, що раніш, ніж заперечити ті чи інші дані джерел, їх треба пильно проаналізувати.

Не пощастило питанню про смердів і в сучасній історіографії. До нього ще досі підходять догматично, не хочуть розглядати смердів як групу сільського населення, що зазнавала змін і в просторі, і в часі; наприклад, смерд XII ст. ототожнюється із смердом давнішого часу, продовжується ототожнення смерда на Київщині з смердом новгородським. Не дивно, що через ці основні причини — бідність і неясність джерел і методологічні недоречності — в російській історичній літературі досі не виробився скільки-будь дійсний пануючий погляд у питанні про смердів. Хаотична строкатість думок спостерігається як у розв'язанні питання про те, що являють собою смерди як група населення, так і питання про їх економічне і юридичне становище.

Щоб мати змогу якось оцінити цю силу поглядів, треба об'єднати їх у групи.

В першому питанні, тобто питанні про те, що являють собою смерди як група населення, можна встановити такі основні чотири групи теорій, які з більшою чи меншою наближеністю можуть об'єднати якщо не всі, то більшість думок.

На думку одних дослідників, поняття смерд вживалось у подвійному розумінні — в широкому і вузькому; у широкому — це було все давньоруське населення, крім князя і вищого духівництва, у вузькому — вся маса сільського населення.

Другі вважали, що смерди становлять усю масу сільського населення.

За третіми, смерди є група сільського населення, що перебуває в особливих відносинах до князя, причому погляди дослідників на те, в чому полягають ці відносини і який характер вони мають, дуже часто розходяться.

Нарешті, на думку четвертих, смерди перебувають в особливих відносинах до держави і є свого роду державними селянами давньої Русі.

Звернемось до розв'язання першого питання, питання про те, яку групу давньоруського населення складали смерди, розглянувши критично ті чотири основних погляди, що, як ми казали, користувались у російській історичній науці найбільшою увагою.

Думку про те, що слово смерд вживається в широкому (для позначення всього населення) і в вузькому (для позначення сільських людей) значенні, вперше висловив [С. М.] Соловйов, а далі [В. І.] Сергеєвич, [М. А.] Дьяконов, [М. Ф.] Владимирський-Буданов і деякі інші. Найбільш розвинуту аргументацію цього погляду дав Сергеєвич 39, який, звертаючи увагу на той факт, що стаття 25 Академічного списку Руської Правди ("А за княж конь... З гривне, а з смердей 2 гривне") встановлює штраф за крадіжку коня, але згадує тільки коней, належних смердові й князеві, і замовчує про всі інші, — пояснює це тим, що під смердом, у протилежність князеві, розуміється все населення.

На його думку, таке тлумачення підтверджується і текстом пізніших списків Руської Правди, де слово "смердий" замінене словом "инии", тобто всяка інша людина, крім князя ("А будеть был украден князь конь, то платити зань 3 гривны, а за инех по две гривны").

Підтвердження свого погляду Сергеєвич знаходить у літописному оповіданні про події 1096 р., коли чернігівський кн. Олег вжив це слово в такому ж широкому значенні. Коли Святополк Київський і Володимир Переяславський послали Олегові пропозицію: "поиди Кыеву, да поряд положим о Русьстей земли пред епископы и пред игумены и пред мужи отец наших и пред людьми градскими, да быхом оборонили Руськую землю от поганых", то Олег "восприим смысл буй и словеса величава, рече сице: "несть мене лепо судити єпископу, ли игуменом, ли смердом".

Тут князь, на думку Сергеєвича, називає смердами не тільки київських городян, а й служилих людей попередніх князів. "Всі смерди, крім князів, єпіскопів і ігуменів".

Аргументацію [В. L] Сергеєвича заперечували спочатку [В. Й.] Ключевський, а далі Б. О. Романов. Зокрема Романов 40 вказав, що через відсутність в цій статті Руської Правди згадки про інших коней, крім князевого і смердового, ніяк не можна встановити, що під смердами, в протилежність князеві, розуміється все населення. Таке тлумачення надзвичайно штучне, навіть і з погляду Сергеєвича, що визнає Руську Правду приватним збірником, упорядники якої багато що вважали добре відомим, а тому багато і не договорювали. Сергеєвич, визнаючи, що Руська Правда не е кодексом законів, в той же час вимагає від неї якоїсь повноти. "Нічого немає дивного в тому, що Правда не говорить про всіх коней, а тільки про "княжи и смердьи".

Цілком приєднуємось і до інших критичних зауважень Романова; так, визнаємо, що посилання проф. Сергеєвича на статтю 55, де замість "смердий" стоїть "инии", не має підкріпляючого значення. Пізніше узагальнення змісту статті про смердового коня само по собі ще не свідчить про те, що й початковий редактор статті хотів надати термінові "смердий" широкого значення; воно може вказувати тільки на те, що для пізнішого описувача випадковими були істотні намагання попередника згадати про княжого і тільки про смердового коня.

До цього ще можна додати, що заміна в статті 55 слова "смердий" словом "инии" могла бути викликана не тим, що переписувач відбив існуюче в його часи розуміння під смердами всіх, крім князя, а розширенням норми статті 25. Саме стаття 55, відмінно від статті 25, почала передбачати крадіжку не тільки князівських і смердових коней, а й взагалі всіх коней. Таке розширення норм Короткої Правди і поширення їх дії на більше коло осіб у списках Пространної Правди звичайне.

Ще менш ґрунтовним визнаємо ми посилання Сергеєвича на літописну звістку 1096 р. про те, що князь Олег назвав смердами не тільки київських городян, а й князівських мужів. Сам літопис називає вираз кн. Олега "словесами величивыми", сказаними в нападі безумної гордості. "Це лайка, а не юридична кваліфікація", — каже Ключевський 41, і порівнює цю звістку з оповіданням Новгородського літопису про блюзнірство архієпископа Сергія, що назвав одного з своїх попередників по кафедрі, св. Мойсея, батька якого Житіє називає людиною багатою, славною і добродійною, смердовичем. Характеристика поводження Сергія ("архиепископ Сергий рече c гордостью, визвысився умом высоты ради сана своего и величества, яко от Москвы приеде к гражданам, яко плененным им, "кого сего Смердовича и смотреть") цілком відповідав характеристиці, даній поводженню і кн. Олега ("восприним смысл буй и словеса величавы").

Розглянута нами думка безпосередньо наближається до другої, яку, крім згаданих дослідників, поділяють більшість істориків права і за якою смерди е взагалі сільське населення в протилежність міському. Прихильники цієї думки вважають, що термін смерд являє собою nomen generale для всього давньоруського селянства, отже є однозначний з терміном селянин московської епохи. Вони вважають, що інші розряди сільського населення X — XV ст. як, наприклад, закупи, ізорники, своєземці, були і називались також смердами, подібно до того, як бобилі, порядчики, старожильці XV — XVII ст. були і називались селянами. Незважаючи на те, що ця думка найбільш поширена в історичній науці, вона надзвичайно слабо аргументована. Визнання терміна смерд загальним для найменування всього сільського населення вважається майже не потребуючою доказів аксіомою, і тільки іноді, як такий доказ, наводиться протиставлення смердів городянам, яке справді можна простежити за пам'ятниками. Так, Сергеєвич 42 посилається на оповідання Псковського літопису 1485 р. про сутичку між псковськими городянами і смердами, а Владимирський-Буданов 43 наводить повідомлення Іпатіївського літопису під 1021 р., що "боярин боярина плениша, смерд — смерда, град — града", а також звичайно умову договорів, які укладав Великий Новгород з своїми князями: "А купец идет в свое сто, а смерд — в свой погост". Звертаючись до оцінки наведених даних, звичайно, не можна не погодитись, що смерди — сільські люди, а не городяни. Але цих даних цілком недосить, щоб визнати термін смерд однозначним з терміном селянин, який уживався для позначення всього сільського населення.

Loading...

 
 

Цікаве