WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Перетворення данини в феодальну ренту - Реферат

Перетворення данини в феодальну ренту - Реферат

Реферат на тему:

Перетворення данини в феодальну ренту

У сучасній історичній літературі питання про значення данини як однієї з перших форм експлуатації і про перетворення її в феодальну ренту майже ніхто не ставить, а тим часом питання це дуже цікаве, розв'язання його може розкрити багато неясних моментів проблеми генезису руського феодалізму. Данина, на наш погляд, взагалі має тенденцію перетворюватись при розвитку феодалізму в феодальну ренту. І якраз цей процес спостерігався і в давній Русі — і в нас вона поступово почала перетворюватись у феодальну ренту.

В основному процес цього перетворення полягає 1) в поступовому захопленні земель племен і народів, обкладених даниною, і в перетворенні цих земель у феодальні володіння князів і його слуг; 2) у поступовому ускладненні як способів збирання данини, так і її складу; зокрема, від збирання данини в однаковому розмірі від двору чи рала переходять до диференційованої данини відповідно до розміру і якості землі; до данини приєднуються різні допоміжні побори; 3) в роздачі князями данини своїм боярам і церковним установам, а це фактично веде до передачі їм селянства й селянських земель. Цей процес ми якраз спостерігаємо в XI ст.

Як було вказано в розділі, присвяченому вивченню суспільного ладу Київської Русі в дофеодальний період, звичайний спосіб збирання данини князями, так зване полюддя, зазнало значних змін. За літописним оповіданням, кн. Ольга одразу після закінчення війни з деревлянами встановила погости, фінансово-адміністративні округи. Зміст цієї реформи, викликаної, безперечно, повстанням деревлян, полягав у свого роду децентралізації збирання данини. З другого боку, встановлюючи постійно діючі органи, Ольга і її оточення дістали змогу збирати данину частинами і таким чином одержувати всю данину цілком, а це при полюдді навряд чи вдавалось у достатній мірі. Реформа Ольги мала своїм наслідком ускладнення данини, і населенню, крім виплати данини, доводилось утримувати фінансово-адміністративних агентів, давати їм харчі, влаштовувати поминки тощо.

Дальша діяльність князів зводилась до дальшого ускладнення данини і до дальшого зміцнення місцевих організаційних центрів. Число князівських адміністративних агентів зростало, функції їх ускладнювались. Територія Київської держави почала поділятись на ряд твердо окреслених адміністративних одиниць — погостів і волостей. З'являються нові органи місцевої влади — намісники і волостелі з їх помічниками-туінами й рядовичами. Щодень зростаюча місцева адміністрація вимагає збільшення данини: вона заводить ряд додаткових зборів і мит. Немає ніякого сумніву, що так звана "система кормління" веде свій початок не з моменту утворення Московської держави, а з IX — X ст. До нас не дійшли відомості про те, як і які "корми" збирала з сільського населення місцева влада, але напрошується аналогія цих зборів зі зборами судових агентів — вирників, мечників тощо. За Руською Правдою, вирники, крім грошей, одержують солод, туші баранини чи яловичини, сир, хліб, пшоно, курей, рибу, овес для коней. Далі вже заводяться типово феодальні збори, наприклад, шлюбні мита — "вивідна куниця" і "новожений убрус". У давніх пам'ятниках шлюбні мита звуться віном — ("вено водское"). Нарешті, заводиться ряд повинностей, з яких треба відзначити повоз, мостовщину, градське діло. З XI ст. сільське населення починає відбувати ратну і військово-кінну повинність. З цього ж століття остаточно встановлюється князівська юрисдикція в кримінальних справах з цілою системою карних штрафів, вир і продаж, уроків, з цілою системою судових мит — вирникові з отроком, мечникові з отроком та ін. Словом, на XII ст. склались і оформились ті збори и повинності, які входять у склад типової феодальної ренти 26*.

Процес зближення різних зборів з типовою феодальною рентою міг ще більше прискоритись, коли князі почали передавати волості або частини волостей своїм дружинникам, боярам, слугам, а також церкві. Звичайно боярин чи церковна установа, одержавши землю з перебуваючим на ній селянством, організували там свій феодальний центр — село, ставили боярський двір. Поруч з уже встановленими повинностями володільці заводили нові. Зокрема, звичайно відводили землю для власної ріллі ("боярская пашня" і "игумнов жребий") і ця земля оброблялась панщинною працею. До нас не дійшли від XI — XII ст. грамоти про надання землі боярам. Але зате ми маємо ряд грамот про надання земельних володінь церкві, причому всі ці грамоти стосуються до Новгорода, де, як ми побачимо далі, влада князя в розпорядженні землею була обмежена. Тим звичайніші й частіші були, звичайно, ці роздачі на півдні. Серед таких надань найхарактернішим є надання кн. Мстиславом Володимировичем і його сином Всеволодом Юр'євому монастиреві Буйців (місцевість, розташована на озері Буйці) з даниною, вирами, продажами й віном. В історичній літературі, де панували всілякі схоластичні уявлення про суть публічного й приватного права, характер цих падань вважали спірним: одні говорили, що за цією грамотою Юр'євому монастиреві надавалось право кримінального суду, інші ж говорили, що тільки доходи з цього суду. Але оборонці останнього погляду не вказували, в чому саме полягає різниця між наданням права кримінального суду і доходів з цього суду, який чинили представники монастиря. Природно, що навіть О. Є. Пресняков, один з найобережніших дослідників, змушений був визнати, що перед нами — земельний дар, сполучений з передачею монастиреві певних прав на князівські доходи, які йшли з населення Буйців 35.

Особливо прискорювався процес зближення данини та інших зборів з типовою феодальною рентою у "власних" князівських і церковних волостях і містах. Тут права князя й церковних володінь над сільським населенням нічим не обмежувались і воно швидко перетворювалось не тільки в залежне, а й у кріпосне селянство.

Останнім етапом цього процесу була, безперечно, повна експропріація земель данників.

Треба відзначити, що процес перетворення данини в феодальну ренту є процес дуже довгий і складний. Для його розвитку потрібна організація складного й розгалуженого феодального апарату. Цілком природно чекати, що цей процес найінтенсивніше проходитиме в тих землях, де процес феодалізації був найглибший. Ясно, що в землі вятичів він не починався навіть на початку XII ст.; так само слабко розвивався він у Суздальській землі. Міг бути взагалі цілий ряд особливостей у розвитку цього процесу і в інших землях.

Там, де сільське населення остаточно перетворилось з данників у робочу силу князівського домену або церковної чи боярської сеньйорії, йому присвоювалась назва смердів. Ця назва, як я довів у спеціальній роботі 36 про смердів, звичайна в багатьох слов'янських народів для позначення феодально-залежного і кріпосного населення 27*.

Отже, в нас у давній Русі була одна група сільського населення, доля якої якнайтісніше зв'язана якраз з моментом перетворення данини в феодальну ренту, а саме — смерди. Але смерди були, само собою зрозуміло, не єдиною групою обкладеного даниною населення. Все-таки історія смердів являв яскравий приклад виникнення феодально-залежних і закріплених груп, і тому питання про них треба детально переглянути. А що воно наперед розв'язує питання про перетворення данини в феодальну ренту, то не буде перебільшенням твердити, що питання про смердів є одним з центральних питань походження феодальної сеньйорії і феодальної ренти на Русі.

Повний і детальний перегляд питання про смердів, одного з найскладніших і найбільш заплутаних питань давньоруського сільського населення, якому, за визнанням одною з новітніх істориків давньої Русі, через непоборні труднощі судилось надовго, якщо не назавжди, лишитись нерозв'язаним, зумовлений таким чином свідомістю надзвичайної ваги цієї теми, з одного боку, і спробою використати для розв'язання цього питання ряд таких моментів, на які в російській історичній науці не звертали уваги.

Чим же пояснюється нез'ясованість одного з основних питань історії феодалізму? Тут треба вказати на цілий ряд моментів. Почасти причиною цього є неповнота й неясність небагатьох дійшовших до нас звісток про цей загадковий розряд сільського населення: адже крім небагатьох статей Руської Правди, до того ж досить зіпсованих пізнішими переписувачами, ми маємо тільки надзвичайно уривчасті й беззмістовні літописні свідчення.

Але такий стан питання про смердів пояснюється не тільки браком джерел, а й цілим рядом великих методологічних помилок, які одразу були припущені при постановці цього питання в російській історичній літературі. Серед цих помилок особливо привертає увагу звичайне намагання заміняти пильний аналіз навіть і тих надзвичайно бідних відомостей про смердів, які дійшли до нас, простими, дуже часто навіть грубими гіпотезами про суть цього розряду сільського населення і намаганням, виходячи з цих апріорних побудов, тлумачити ті чи інші статті юридичних пам'ятників і літописних свідчень з погляду прийнятої гіпотези. В результаті виходить логічне коло; спроби вийти з цього кола ведуть до ще більшої методологічної плутанини і навіть до підриву початкової гіпотези, з якої виходять при дослідженні питання. Крім цієї основної і, так би мовити, загальної методологічної неправильності, є ряд помилок спеціальних, властивих саме питанню про смердів. Серед них на першому місці стоїть думка, якої з певністю не висловлюють, але яка почувається і проводиться майже скрізь, а саме, думка про тотожність становища сільського населення київського періоду з його становищем у ранній московський період. Різко відмежувати ці два моменти в історії селянства звичайно не намагаються, і в величезній більшості випадків характеристику становища селян московського періоду до виникнення кріпацтва якось надто поквапливо й автоматично переносять і на смердів. Ті деталі питання, які викликають найбільші труднощі, дуже часто тлумачать за аналогією з московським правом. Наприклад, Сергеєвич 37, намагаючись пояснити стягання однакового штрафу за вбивство смерда і холопа, встановлюваного за Руською Правдою, звертається до пам'яток московського права XVI ст., за якими "честь кращих боярських холопів оцінювалась в 5 разів більше, ніж честь вільних людей".

Loading...

 
 

Цікаве