WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Патронат - Реферат

Патронат - Реферат

За допомогою цього інституту в князівське і церковне господарство втягались ті елементи населення, які розвитком князівського, церковного і боярського землеволодіння були вибиті з загального ладу і устрою народного життя.

Інститут спеціальної княжої і церковної охорони важливий для нас тим, що на основі його почали розвиватись відносини, які визначали зміст поняття патронату в його вже розвинутому вигляді.

Звертаючись до історії розвитку цього інституту, можна встановити, що він пішов двома основними напрямками: 1) шляхом чимраз більшого втягання в князівське і церковне суспільство різних і різноманітних груп населення і 2) шляхом ускладнення, так би мовити, спеціалізації цього інституту. Перший момент зумовлювався головним чином тим, що процес сеиьйоризації дедалі більше розвивався і проходив у глибини народного господарства й соціально-політичного ладу. Другий момент визначався тим, що через підсилений ріст князівського, церковного і боярського землеволодіння треба було знайти нові способи втягання нових соціальних сил у князівське і церковне суспільство. Якщо раніш спеціальна охорона застосовувалась до осіб, зв'язаних уже з князем чи з церквою господарськими відносинами, то тепер її почали застосовувати до всіх, хто захотів би ввійти в ці суспільства, звичайно, виконуючи ряд обов'язків, а також до всіх, хто міг забезпечити охорону. Якщо раніш охорона була тільки супровідним моментом службового чи залежного стану, тепер вона стає самим станом. В цьому розумінні невиконання тих чи інших обов'язків щодо організатора охорони могло зумовити охорону, а сама охорона створювала вже службові, господарські відносини. Таким чином інститут спеціальної охорони був уже настільки насичений іншим змістом, що його вже в цьому вигляді можна визначити як інститут патронату.

Цими моментами в розвитку інституту спеціальної охорони було зумовлене те, що вона почала охоплювати не тільки дружинників чи взагалі осіб, зв'язаних з князівським, церковним чи боярським господарством або з княжею чи церковною службою, а й усіх тих, хто захотів би використати вигоди патронату; зокрема вона почала охоплювати дрібних вотчинників, що не були на службі в князя, селян і взагалі різноманітні своїм соціальним і економічним становищем елементи тодішнього суспільства, вибиті з колії і економічною кризою XII ст., і соціально-політичною перебудовою. Поступово почали з'являтись категорії осіб, соціальне становище яких визначалось головним чином тим, що вони перебували під патронатом, що завдяки патронатові вони мали певні переваги, але виконували разом з тим і спеціальні обов'язки. До числа цих патронованих людей треба віднести закладників, прикладників, ізгоїв, задушних людей, прощеників та ін.

З'ясування суті закладництва і його значення є незабутньою заслугою [М. П.] Павлова-Сільванського у російській історичній науці.

Всупереч величезній більшості російських істориків і істориків права, які вважали, що в основі цього інституту лежить застава, речова застава або те і друге разом, він цілком певно довів, що відносини закладництва виникають через комендацію і мають своїм наслідком патронат над людьми, що ввійшли в охоронні відносини. Притягши новий матеріал для вивчення цього розряду давньоруського населення, Павлов-Сільванський з вичерпною переконливістю встановив, що як у XIII, так і в XVII ст. закладництво — комендація в нас, так сймо як і на Заході, тягло за собою незалежність від державної влади. Як боярська, монастирська чи церковна людина, закладник виходив з-під відомства державної влади, звільнявся від виплати тягла і від загальної судової і адміністративної залежності. Зворотною стороною виходу з-під залежності від державної влади було підлягання закладника своєму панові — землевласникові чи взагалі патронові.

Ці основні засади Павлова-Сільванського про суть закладництва стали вже давно безперечними в сучасній історичній науці. Найпалкіші захисники давнішої теорії походження закладників через заставляння змушені все-таки визнати в закладництві елементи патронату, отже вважати комендацію джерелом цього інституту.

Виникає питання: чи існувало закладництво в Київській Русі?

Першу згадку про закладництво ми знаходимо в договірній грамоті 1265 р., за якою князь тверський Ярослав Ярославич зобов'язався перед Великим Новгородом не приймати надалі закладників у новгородських волостях, зобов'язався за себе, за свою княгиню, бояр і дворян.

Особлива угода про тих, що раніш заклались за тверського князя, вперше була включена в третю договірну грамоту того ж князя з Новгородом у 1270 р. Договори, укладені князем з Новгородом після 1265 — 1270 рр., вже звичайно включають статтю аналогічного змісту.

Навіть поверховий аналіз договорів 1265 — 1270 рр. дозволяє нам позитивно розв'язати питання про існування патронату в дотатарський період. Насамперед з'ясовується, що вже в 1265 p. виробився цілком певний термін для позначення патронату.

В тексті статті договору 1265 р. немає спроб якось описово позначити цей інститут, а це доводить, що він був поширений і розвинутий. Нарешті була не тільки виявлена його суть, але Великий Новгород прекрасно враховував його соціально-політичне значення як способу окняження й обоярення, і були навіть вироблені заходи проти розвитку цього інституту, який розкладав соціально-політичний лад Новгородської землі, причому заходи ці вживали не з 1265 чи 1270 рр., а значно раніше. В статті виразно говориться: "тако пошло в Новгороде, отпусти их всех проць". Отже заборона тримати закладників ("закладнів") є вже новгородське мито, а не захід, вжитий для даного випадку.

Якщо навіть грунтуватись на тексті договорів 1265 — 1270 рр. і вважати їх матеріалом для судження про інститут закладництва дотатарської доби, то безперечним здається значний його розвиток і побутове поширення в цю добу. Так, закладництво було засноване не тільки на комендації князеві, а і його княгині, боярам і навіть дворянам.

З другого боку, і закладниками могли бути різноманітні елементи — купці і смерди. При цьому вказівка на ці елементи, очевидно, не має вичерпного характеру — під купцями слід розуміти городян, а під смердами — сільських людей, бо можна думати, що вказані тільки типові розряди основних груп населення.

Нарешті договорами 1265 — 1270 рр. цілком ясно і виразно визначена суть закладництва як інституту, тотожного з патронатом.

Закладники виходять з підлеглості державній владі, в даному разі з підлеглості громадській владі Великого Новгорода, виходять з-під відання відповідних адміністративних громадських організацій і переходять у безпосередню підлеглість князеві, що відає їх судом і даниною. Влада князя, його бояр і дворян над закладниками ніби паралізує владу Великого Новгорода. Тому договір і настоює на тому, що купець повинен знову підлягати адміністрації свого "сто", а смерд — своєму погостові.

Отже, повторюємо, на 1265 р. закладництво було не тільки вже встановленим і звичайним поширеним побутовим інститутом, а було ураховане і його соціально-політичне значення. З ним боролись свідомо і рішуче як з моментом, що розкладав соціально-політичний лад Великого Новгорода і підривав основи місцевої влади. Отже, закладництво було дуже давнім інститутом і, в усякому разі, існувало в XII ст.

Дослідження М. П. Павлова-Сільванеького ніким не були продовжені, хоч дальше вивчення закладництва мусить мати велике значення в з'ясуванні процесу феодалізації. Павлов-Сільванський головним чином з'ясував специфічність цього інституту, відмінність від закладників заставних людей, які заставляли себе в забезпечення взятої суми. Але він не виявив достатньої уваги до зворотної сторони закладництва — до залежності і експлуатації закладників людьми, які охороняли їх.

Як відомо, закладались не тільки окремі особи, а й цілі села. Закладництво цілих сіл означало кінець-кінцем перехід усього господарського комплексу села в склад феодальної сеньйорії. Земля почала належати патронові, а селяни ставали феодально-залежними. Немає ніякого сумніву в тому, що в селі, яке віддавало себе під опіку феодала, організувався князівський чи боярський двір і, в усякому разі, двір для прикажчиків, сільських тіунів і рядовичів. Всякі збори і повинності закладники тепер повинні платити і відбувати своєму патронові. Мабуть, не минало кількох десятків років, як закладники нічим уже не різнились від інших груп залежного сільського населення.

Ще більше і швидше ставали залежними людьми окремі закладники. Мабуть, їм доводилось виходити з общини, кидати свою ріллю і оселятись на землі патрона. Тут вони змушені були зливатись з загальною залежною масою — холопами, смердами, закупами тощо, втрачаючи свою свободу й незалежність, для збереження якої вони ставали закладниками.

Як сказано, ми не можемо документально довести існування інституту закладництва в Київській Русі, хоч ми й переконані в цьому 32. Та зате в Київській Русі існували так звані прикладники — група населення, на нашу думку, близька до закладників.

Згадка про прикладників у давньоруських історичних і юридичних пам'ятниках зустрічається один тільки раз, а саме в усіх списках короткої і в деяких списках широкої редакції Устав а Володимира. Не дивно, що через повну відсутність усяких інших відомостей про прикладників, досі не встановлено, коли і в якій переважно частині давньої Русі прикладники жили, а також у чому полягають їх відмінні риси порівняно з іншими розрядами церковних і богадільних людей.

Loading...

 
 

Цікаве