WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Патронат - Реферат

Патронат - Реферат

Реферат на тему:

Патронат

Однією з великих заслуг дослідників давньоруського права — О. Є. Преснякова і І. І. Яковкіна, безперечно, е те, що вони встановили ближчі паралелі з інститутами західноєвропейського раннього середньовіччя і ввели в науковий обіг нові поняття, які дозволяють краще орієнтуватись у складних явищах того часу.

Серед цих понять особливого значення набуває поняття загальної і спеціальної княжої охорони і поняття княжого миру.

О. Є. Пресняков, якому ми завдячуємо введенням поняття загальної і спеціальної княжої охорони, так визначає їх суть і розкриває їх взаємовідношення. В той час, як "перша охоплює все населення і виявляється як у самостійній судовоадміністративній діяльності князя та його агентів, так і у впливі княжої влади на діяльність самоурядуючих народних общин. Друга створює для окремих осіб чи груп привілей особливої, безпосередньої охорони князівської влади, охорони, санкціонованої особливими карами, незалежними від системи кар, прийнятих у загальному народному праві" 63.

Цією спеціальною княжою охороною князі користувались для створення своєї соціальної сили в добу переходу до феодального ладу, встановлюючи при цьому особливе коло відносин, якому надавали дедалі більше значення опори політичної влади.

Спеціальна охорона виросла в умовах княжого двору, вогнища, і зміцніла насамперед у княжому побуті й княжому господарстві, а далі почала охоплювати і інші соціальні групи, зв'язані з князем службовими й господарськими відносинами.

В ході розвитку спеціальної князівської охорони, безперечно, було кілька різних моментів. До нас не дійшли відомості, в чому вона виявлялась до епохи Руської Правди. Але в XI — XII ст., коли під впливом економічної кризи розпалась побутова основа давнього дружинного союзу і коли зв'язок дружинників з княжим двором здійснювався в інших формах, а початкове годування князем дружини змінилось турботою про її забезпечення іншими способами — звичайними дарами своїм мужам і наданням їм земель — вся охорона виявилась у збільшеній карі за вбивство дружинників.

Заходи спеціальної князівської охорони, сліди якої ми знаходимо в найдавнішій Правді, були встановлені в так званій Правді Ярославичів.

У перших п'яти її статтях мова йде про охорону княжого вогнищанина, причому вира за його вбивство стягається в подвійному розмірі. Що це є новий захід, а не запис старої норми, почасти доводиться такою вказівкою: "а конюх старый у стада 80 гривен, яко уставил Изяслав в своєм конюсе, его же убили Дорогобуждьци".

Крім цих постанов, що затверджували спеціальну князівську охорону, слід указати й на те, що князь охороняв свою юрисдикцію над своїми людьми високою пенею за накладання кари "без княжого слова" на вогнищанина, тіуна княжого чи мечника.

Підвищена вира поширювалась не на всі розряди княжих людей: отроки, дітські, мечники, лишались, судячи з вказівок Пространної Правди, при вирі 40 гривен. Тільки охорона 12-гривневою пенею від муки без княжого слова виділяла їх з розряду вільних людей.

Правдою Ярославичів і Пространною Правдою окресленевласне дружинне коло спеціальної княжої охорони. Але в особливих відносинах до князя стояли й деякі інші групи населення, які мали безпосереднє відношення до князівського господарства, зокрема ізгої.

Як було вказано, зв'язок ізгоїв з княжим господарством; встановлюється з Уставної грамоти Ростислава Смоленського, за якою князь надає "село Дросенское со изгои и c землей" і "село Ясенское и c бортником и c землей и c изгои". Спеціальна княжа охорона ізгоїв виявляється вже в найдавнішій Правді, за якою за вбивство ізгоя платиться така сама винагорода, як за вбивство вільної людини і навіть члена молодшої князівської дружини.

Можна думати, що навіть у той момент, коли вперше виявився в законодавстві інститут спеціальної княжої охорони, тобто в половині Xl ст., коло охоплених нею осіб не обмежувалось самими дружинниками і ізгоями. Воно поширювалось, безперечно, і на інші групи. Зокрема О. Є. Пресняков причисляє до такої групи смердів, "зв'язок яких з князем (за його уявленням) полягає в відносинах власної опіки з одного боку, залежностей і повинностей — з другого". Як сказано, ми розходимось з ним у поглядах на смердів, визнаючи, що залежність створилась на грунті поземельних і взагалі економічних відносин, і трохи інакше уявляємо собі юридичну суть їх відносин до князя. Але як воно не є, це не перешкоджає нам погодитись з О. Є. Пресняковим, що відносно них установлюються деякі моменти спеціальної охорони князя. Так, за статтею Правди Ярославичів, за муку смерда без княжого слова стягається штраф, як і за порушення князівської юрисдикції над вогнищанами, але тільки в меншому розмірі.

На думку О. Є. Преснякова, спеціальна князівська охорона в досліджувану епоху, в епоху виникнення Правди Ярославичів, тобто в кінці XI і на початку XII ст., виявилась головним чином у збільшенні кари за вбивство підзахисних осіб. Нам здається, що зміст встановленого ним поняття далеко ширший, ніж якого він йому надає. Навряд чи не важливіші, ніж встановлення підсиленої кари за убивство, є заходи, які забезпечують особисту юрисдикцію князя над тим колом осіб, що перебувають під спеціальною охороною. В статтях Руської Правди, в яких установлюється кара за муку вогнищанина і смерда без княжого слова, вираз "без княжа слова" треба розуміти в буквальному значенні. Ця стаття має на увазі особисту участь князя в суді і виголошення вироку самим князем. Ян Вишатич, один з близьких до князя людей, у своїй службовій подорожі на Білоозеро, безперечно, мав виняткові повноваження від князя і, мабуть, право чинити суд і розправу від його імені; але він не міг, як видно з літопису, відвести на основі закону вимогу волхвів-смердів передати їх на особистий суд князя, згідно з постановою Руської Правди.

З другого боку, безперечно, що інститут спеціальної охорони був густо насичений усякими побутовими моментами, які не піддаються юридичній кваліфікації і, мабуть, відбивались на юридичному й правовому становищі підзахисних. Мабуть, інститут спеціальної охорони в міру свого розвитку взагалі вів до вилучення даної особи з суспільства, підпорядкованого загальній адміністративній системі, і ніби створював для неї особистий чи, точніше, персональний імунітет.

Як ми вже говорили, коріння княжої спеціальної охорони криється в устрої князівського двору — вогнища. З ростом князівського господарства й землеволодіння вона почала охоплювати і інші соціальні групи, навіть ті, що не були безпосередньо зв'язані з князівським двором і господарством. Поширення і розширення цього інституту, безперечно, зв'язане з процесом сеньйоризації і зумовлюється застосуванням його до тих груп, що були охоплені цим процесом.

Тут насамперед треба відзначити, що соціально-політичне значення спеціальної княжої охорони було передусім ураховане церквою, що, як ми говорили, створила паралельно до княжого суспільства, особливу церковну громаду — особливий світ, на межі якого також замирає значення загального права і навіть самої князівської влади. Церква добилась спеціальної юрисдикції відносно тих груп, що були особливо зв'язані з нею або з її господарством службовими та всякими іншими відносинами і які за канонічним правом, особливо за візантійською канонічною практикою, здебільшого підлягали загальному світському судові. Цю юрисдикцію церква намагалась усякими засобами й способами розширити 31*.

Характер відносин церковної влади до членів церковної громади загалом був аналогічний з характером тих відносин, які визначають спеціальну охорону князем залежних від нього соціальних груп. Так звані князівські устави в рішучих і наполегливих, іноді навіть настирливих виразах в достатній мірі забезпечують юрисдикцію церкви над "церковными и богадельными людьми". Щодо спеціальної охорони осіб, що перебувають на боярській службі і зв'язані з боярським господарством, то тут ніяких певних вичерпних даних немає. Це почасти пояснюється тим, що в досліджуваний час так звана вотчинна юрисдикція ще тільки зароджувалась і саме боярство почало забезпечуватись цією охороною тільки в половині XI ст., принаймні в формах, установлених Правдою Ярославичів, і тому воно не могло так швидко поширити її аж до дії на своїх людей. Але е цілий ряд даних, які свідчать про те, що юридичне становище боярських людей поступово почало ототожнюватись з становищем людей княжих, що вони почали втягатись у склад тих елементів, які визначали княже суспільство, і що поступово їх почав охоплювати інститут спеціальної княжої охорони.

Цікаво, що про ці нові відносини свідчить не основний і найдавніший текст Руської Правди, а ті варіанти Пространної Правди, які треба віднести до пізнішого часу, в усякому разі до XII і початку XIII ст.

Так, згадка про боярського тіуна зустрічається в статтях 1 і 59 64, в ст. 9 (приписка "такожде и за бояреск" після статті про княжого мужа). Перша стаття Пространної Правди повторює першу статтю найдавнішої Правди, замінивши її "ябетника" "тіуном боярським". Думка, виражена згадкою про нього в цій статті, та сама, що й у статті 9 ("такоже и за бояреск"). Упорядник намагається прирівняти плату за боярських людей до плати за людей княжих.

Про наростання боярських прав і поширення їх на боярську дружину говорять деякі варіанти в статті про боярську "задницу": "А иже в боярех или в боярстеи дружине, то за князя задница не идеть" 65.

Інститут спеціальної охорони і поширення її на людей боярських і церковних мав величезне значення в процесі утворення нових соціальних сил у XII і на початку XIII ст. Він підготовляв перетворення князя, боярства і представників церкви в вотчинників землі — князівства, політичної одиниці, у якій ці відносини будуть визначатись особистими відносинами її складових елементів.

Loading...

 
 

Цікаве