WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Місцеві особливості в процесі феодалізації - Реферат

Місцеві особливості в процесі феодалізації - Реферат

Оскільки новгородські бояри та інші феодальні групи не були військовими слугами князя, то в них не було ні дружини, ні підвасалів. Нарешті, оскільки в князя не було великого господарства, то в Новгороді не могла утворитись система двірсько-вотчинного управління, яка дійшла досить великого розвитку в інших землях, а тому не міг виникнути й міністеріалітет.

Таким сином, у Новгороді не могла виникнути феодальна драбина. Феодальні групи визначались не місцем їх у цій драбині, а розміром їх земельних володінь і питомою вагою торгівлі. Бояри становили верхній ступінь, оскільки вони були найбільшими землевласниками і банкірами, "житии" люди — дальший ступінь, а за ними йшли великі земці, чи своєземці.

Усі ці особливості в процесі виникнення феодального землеволодіння, класу феодалів і феодально-залежного селянства зумовили і особливості в політичній організації. Вони вивчені достатньою мірою, і ми скажемо про них тільки в загальних рисах.

Оскільки князі кінець кінцем втратили економічну й соціальну базу, а новгородські бояри не хотіли ділитись з князем і його оточенням своїм економічним і політичним впливом, то Новгород почав іти не до феодальної монархії, а до феодальної республіки. Другою основною рисою політичного ладу Новгорода було те, що Новгород став не просто столицею — резиденцією основних політичних органів, а керуючим політичним центром "Господином Великим Новгородом". Ця риса зумовлювалась тим, що в Новгороді зосереджувались усі нитки господарства; новгородські феодали, як ми вже говорили, були не тільки землевласниками, а тримали в своїх руках і торгівлю.

Все це зумовлювало цілий ряд особливостей у структурі і в взаємовідносинах органів влади. Оскільки основною політичною силою було старе боярство, що експропріювало більшу частину Новгородської землі, то основним органом влади з часом стала боярська рада. Цю боярську раду не можна ототожнювати з тими нарадами з боярами, які скликали князі в інших землях. Боярська рада насамперед перетворилась у справжню установу з певним колом діяльності. Ця живучість віча, ріст його політичного впливу визначались тим, що боярство, щоб перемогти князівські прагнення до розширення влади, змушене було поділитись своєю владою з міськими купцями і ремісниками. Воно, вміло затушковуючи свою вирішальну роль при ухваленні вічових постанов, намагалось протиставляти князя всьому колективові жителів Новгорода.

Своєрідним було й становище князя. Князь, що не встиг стати землевласником у Новгородській землі, не встиг завести свого домену, не мав у Новгороді ні економічної, ні соціальної бази. Він не міг спиратись тут на якусь впливову групу суспільства. Природно, що він не міг досягти того ступеня влади і впливу, якого, як загальне правило, досяглії князі в інших землях. Замість [того, щоб] перетчоритись у феодального монарха, князь перетворився в магістрата Новгородської республіки. До нього можна цілком прикласти характеристику Ключевського, яку останній помилково дав усім князям Київської Русі: це був справді військовий сторож, а не перший феодал у своїй землі. Новгородські феодальні групи, не даючи змоги князеві й далі завестись доменом і поширити свою . економічну й соціальну базу, вживали всіх заходів, щоб він не розширив і своїх політичних функцій. Для цього зони укладали з ним договори, в яких точно фіксували його права і обов'язки. Характерно, що ці основні прерогативи князівської влади були цими договорами обмежені. Так, у найдавнішому договорі, що дійшов до нас, князеві заборонялось роздавати нові волості своїм людям, а також роздавати новгородські волості без посадника.

Природно, що права князя відносно новгородської адміністрації також обмежуються. Посадника і тисяцького не призначав князь, а обирало віче. Таким чином, з князівських агентів, якими вони були в інших землях, вони перетворились у республіканських магістратів.

В іншому становищі опинились і новгородські міста. Вони не були центрами феодального панування князя, а підлягали всьому міському колективові, були містами "Господина Великого Новгорода" 61*.

3. Ростовсько-Суздальське князівство

Питання про особливості в процесі феодалізації в Північно-Східній (Ростовсько-Суздальській) Русі ніхто не ставив. Але зате в літературі багато поглядів про особливості суспільного й політичного ладу в цій частині Русі висловили історики, що не порушували питання про феодалізм. В основному намітились два погляди. За одним, найбільше розвинутим В. Й. Ключевським, основною особливістю Ростовсько-Суздальської Русі була виняткова роль князя, яка зумовлювалась його колонізаторською діяльністю. Оскільки колонізаційний потік складався переважно з сільських мас, то населення мусило стати [за] своїм складом далеко більше сільським, ніж воно було в Південній Русі.

Другу думку висловив і розвинув Сергеєвич, що, як ми відзначали, заперечував місцеві особливості в політичному устрої земель, на які почала розпадатись Київська держава. За Сергеєвичем, нові риси у відносинах князя до населення з'явились тільки після татарського нашестя.

Порівняно недавно питання про особливості суспільнополітичного устрою Ростовсько-Суздальської землі розглянув у розрізі взаємовідносин князя і міста А. Насонов. Він прийшов до висновку, що "та літературна ерудиція", за якою в Ростовсько-Суздальському краї XII ст. внаслідок будівничої діяльності князів створюється "особливий світ", де князь попадає в становище хазяїна і власника, не виправдується свідченнями джерел, що на півночі в XII і на початку XIII ст. починають виявлятись побутові риси старої вічової Київської Русі, в основі своїй спільні з укладом життя всіх волостей того часу.

Таким чином новий дослідник в основному підтвердив і наново аргументував погляди Сергеевича.

Неважко бачити, що дискусія в історичній літературі про особливості суспільного ладу Ростовсько-Суздальської землі дає небагато матеріалу для розв'язання питання про особливості в процесі феодалізації в цій землі. Його доводиться розв'язувати, можна сказати, наново.

Ставлячи це питання, нам здається, треба виходити з таких моментів.

Насамперед доводиться визнати, що Північно-Східна Русь складалась з трьох основних частин: 1) порівняно невеликої території, здавна колонізованої новгородськими вихідцями, центром якої були Суздаль і потім Ростов; 2) найбільшої частини, зайнятої поселеннями голяді, мері і весі та іншими племенами і колонізованої в XII ст.; 3) території, яку займали вятичі, слов'янське плем'я, що трохи відстало в своєму суспільно-економічному розвитку порівняно з іншими слов'янськими племенами. Бувши неоднорідною етнічно, Північпо-Східна Русь була і соціально неоднорідною. Якщо можна вважати, що та частина її, яка тяжіла до Ростова й Суздаля, стояла більш-менш на рівні розвитку Наддніпрянських князівств (далі називатимемо її Ростовсько-Суздальським краєм), то інші частини — і населені голяддю, вессю, мер'ю, муромою і мещерою, і населені вятичами — навряд чи вийшли на початок XII ст. зі стадії родоплемінних відносин. Таким чином, значна частина ПівнічноСхідної Русі на момент розпаду Київської держави ще не зазнала процесу феодалізації і, так би мовити, ще не вийшла з дофеодального періоду; можна говорити тільки про складені феодальні групи в Ростовсько-Суздальському краї. Досить указати, що саме в цьому районі вибухли два повстання — в 1024 і в 1071 р.

Другою характерною рисою є те, що коли почалась інтенсивна колонізація Північно-Східної Русі, то, безперечно, найбільшу роль в цій колонізації, в справі захоплення земель у литовського і фінського населення, в справі охорони колоністів і корінного населення, нарешті, в справі будівництва міст грав князь. Насонов, що всіляко намагався заперечити роль князя в справі колонізації Північно-Східної Русі, не міг навести ніяких серйозних доводів, крім посилання на те, що літературна традиція про північно-східного князя як про князя-будівника виходить від московських книжників XV — XVI ст. Досить проаналізувати відомості найдавніших наших ізводів про діяльність перших ростовсько-суздальських князів Юрія і Андрія, щоб усякі сумніви щодо цього відпали.

Третій момент, який треба ураховувати, розв'язуючи питання про місцеві особливості в процесі феодалізації Північно-Східної Русі, це — відсутність тут великих торговельних центрів, близьких своїм значенням до Новгорода чи до Києва. Неважко встановити, що торговельне значення старих центрів — Суздаля й Ростова почало падати задовго до того, як почало падати їх політичне значення. При зміні торговельних шляхів, вони почали перетворюватись економічно в глухі закутки. З другого боку, і Владимир, навіть в епоху свого розквіту, не був першорядним торговельним центром, чим і пояснюється його швидкий занепад після татарського погрому. Урахувавши всі ці моменти, ми виявимо такі особливості в процесі виникнення феодальних сеньйорій і перетворення вільних продуцентів у феодально-залежне і кріпосне населення.

Насамперед князі-колонізатори змогли швидко розгромити утворену в Ростовсько-Суздальському краї місцеву феодальну знать і, щоб не дати їй змоги поновити свій політичний вплив, перенесли столицю в м. Владимир, яке виросло головним чином унаслідок припливу колоністів. Природно, що князі мали змогу організувати досить значний домен, рівного якому, мабуть, не було в інших землях. Частину цього домену вони почали роздавати своїм дружинникам і церкві, і таким чином стали розширювати свою економічну і соціальну базу.

Loading...

 
 

Цікаве