WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Життя та діяльність Олександра Оглоблина - Реферат

Життя та діяльність Олександра Оглоблина - Реферат

Після капітуляції Німеччини Мюнхен почав перетворюватись на один із центрів українського наукового життя, в якому активну участь взяв і О. Оглоблин. Він продовжив викладання в УВУ — у 1946 — 1950 рр.: читав курси, присвячені історії України 17 — 18 ст., історіографії, джерелознавству тощо. У 1949 — 1950 рр. був членом Сенату і продеканом Філософічного факультету. Історик продовжив роботу також в Українському Історично-Філологічному Товаристві при УВУ (колишнє Празьке), у 1949 р. став заступником його голови. Не поривав з УВУ Олександер Петрович і пізніше, після переїзду до Америки — вже у 1951 р. був головою Іспитової комісії Філософічного Факультету УВУ, пізніше -Директором Філософічного відділу Делегатури УВУ у США (1957 — 1962).

У 1946 р. у Мюнхені було засновано Богословську Педагогічну Академію УАПЦ, в якій Олександер Петрович став професором і членом Сенату. У 1946 р. вчений очолив Науково-Дослідчий Інститут Української Мартирології, заснований з ініціятиви Ліги Українських Політичних В'язнів, який мав збирати і досліджувати матеріяли про національно-визвольну боротьбу та мартирологію українського народу. На жаль, Інститут проіснував недовго (до 1949 р.) і його діяльність обмежилась збором значної кількости документальних матеріялів.

Історик з 1946 р. активно співпрацював і з Українською Вільною Академією Наук, яку було засновано в Авгсбурзі, з 1947 р. був директором Історично-Археографічного Інституту УВАН, а у 1948 році був обраний дійсним членом Академії 30.

У 1947 роді О. Оглоблина було обрано дійсним членом Наукового Товариства ім. Шевченка 31. Праця в НТШ вже у перші повоєнні роки стала плідною. У 1948 — 1949 рр. в Німеччині розпочалась робота над першими випусками "Енциклопедії Українознавства", у підготовку яких Олександер Петрович в ці та наступні роки зробив величезний внесок 32 , будучії редактором її історичного відділу. Пізніше з НТШ Олександра Петровича пов'язали довгі роки праці, яка, без сумніву, принесла велику користь українській історичній науці 33.

У цей час він очолював відділ генеалогії Українського Наукового Дослідчого Інституту Родознавства (з 1947 р.), а також був членом Українського Чорноморського Інституту 34. Поруч із діяльністю в різних наукових установах Олександер Петрович працював над дослідженнями, які друкував у виданнях УВУ, УВАН, НТШ, часописах "Арка", "Рід та знамено", "Рідне слово" та ін. Більшість їх була присвячена проблемі українського автономізму, української державности тощо.

На початку 50-х років у силу різних причин багато українських дослідників із Німеччини почали переїздити до США. Це зробила також родина Оглоблиних на початку 1951 р. У житті вченого розпочався новий етап, пов'язаний з певними труднощами, подібними до проблем всіх, хто був змушений опинитись в еміграції. Ці проблеми охарактеризував один із видатних представників сучасної української історіографії в діяспорі, Голова Секції античної історії УВАН у США Олександер

Домбровський: "...Не легко було починати наукову працю організованим порядком тим українським науковцям, яким пощастило видістатися з таборів так званих переміщених осіб у Німеччині. В нових умовинах побуту, без матеріяльних засобів, при незнанні англійської мови, без зв'язків з американським науковим світом — новоприбулий науковець вживав різних заходів, щоби вдержатися на поверхні суспільного життя, і поволі звикаючи до нових обставин, роздивлявся за можливостями продовження своєї наукової діяльносте..." 35.

Зрозуміло, що з подібними труднощами зіткнувся і Олександер Петрович. Маючи при переїзді до США 52 роки, він був сповнений сил і наукових задумів, але, зрозуміло, йому було тяжче, ніж молодим, пристосуватись до життя в чужій країні, знайти працю в американських університетах. У невеличкому затишному будиночку у Лудлові (штат Массачусетс) поруч були близькі рідні люди — дружина Анна Якимівна і син Дмитро, які створили творчу атмосферу для наукової праці. Матеріяльне забезпечення родини лягло на плечі Дмитра Олександровича.

Майже одразу ж після прибуття до Америки історик включився до українського наукового життя. 10 березня 1952 р. на організаційних зборах було створено Історичну Секцію УВАН, яку очолив Олександер Оглоблин 36. У рамках Секції організовувались і проводились конференції, друкувались статті у "Анналах УВАН", "Наукових збірниках" тощо. Співпрацював він у цей і пізніший час і з НТШ та, як згадувалось вище, з УВУ. У 1953 р. Інтернаціональна Вільна Академія Наук у Парижі за внесок у скарбницю світової науки обрала Олександра Оглоблина своїм дійсним членом. У 1958 р. Олександер Петрович став професором Українського Технічного Інституту в Нью-Йорку.

Потреба у дослідженні на еміграції таких важливих ділянок українознавства як генеалогія, геральдика, сфрагістика тощо, занедбаних у материковій Україні, призвела до організації 1 липня 1963 р. Українського Генеалогічного і Геральдичного Товариства, яке певною мірою продовжило ідею Інституту Родознавства та Знаменознавства, створеного Євгеном Архипенком у 1940-х роках, в якому тоді співпрацював і Олександер Петрович. Тепер Олександер Оглоблин очолив Товариство, яке видавало свій "Бюлетень" і неперіодичні "Записки".

Іншою нагальною потребою було об'єднання українських істориків у єдине Товариство і видання українознавчого журналу українською мовою. Така потреба пояснювалась кризовим станом української історіографії в совєтській Україні, браком відповідної координації наукової діяльносте істориків, які належали до різних наукових установ 37, часте фальшування або одностороннє висвітлення українського історичного процесу неукраїнськими істориками на Заході тощо 38. Таким об'єднанням істориків стало Українське Історичне Товариство, яке згуртувалося у 1964-1965 рр. навколо журналу "Український Історик", заініційованого Любомиром Винарем. УІТ очолив Олександер Петрович і багато в чому саме його авторитет відіграв велику ролю у процесі об'єднання істориків. Редактором "Українського Історика" став Любомир Винар, а Олександер Оглоблин був головним дорадником редактора і одним із найближчих співробітників журналу 39.

У 1964 році Олександер Оглоблин став головою Наукової Ради Східньо-Европейського Дослідного Інституту ім. В. Липинського у Філадельфії, який розгорнув видання джерел до історії України XX ст. Крім того, Олєксандер Петрович був обраний заступником директора Історично-Філософічної Секції НТШ, яка мала свій осередок у Сарселі (Франція). Співпраця Олександра Оглоблина з УВУ, його заслуги перед наукою були відзначені наданням ступеня почесного доктора юридичних наук. Багато і плідно в цей час історик працював науково. Але в березні 1965 року в його життя увійшло велике горе — 28 березня відійшла у вічність його дружина і найближчий друг Анна Якимівна. Здавалося, що життя скінчилося, але, не зважаючи на тяжке горе, Олєксандер Оглоблин не втратив волі до життя і продовжував працювати. Коли у 1968 р. завдяки жертовности української громади і наполегливости проф. Омеляна Пріцака було відкрито українознавчий науково-дослідний центр при Гарвардському університеті, Олександра Петровича було запрошено як професора-гостя у 1968/69 та 1969/70 академічних роках для читання лекцій з історії України XVII — XVIII ст., історіографії та джерелознавства тієї ж доби, крім того, він керував працею докторантів 40. У 1973 р. йому було надано звання почесного члена Українського Наукового Інституту при Гарвардському університеті.

У 1970 р. Олександра Оглоблина було вперше обрано президентом УВАН у США (другий раз переобрано — у 1974 р.), а у 1987 р. — обрано її Почесним Президентом. У 1980 році він став Почесним Президентом Українського Історичного Товариства. Таким чином, провідні позиції історика в УВАН, УІТ і НТШ визначили у 1970-х роках виняткову ролю Олександра Петровича у розвитку української науки в діяспорі, і в першу чергу історичної науки.

70-річчя від дня народження історика і 50-річчя його наукової діяльности було відзначене виданням ювілейного випуску журналу "Український Історик" у 1970 р. (т. VII). З нагоди 75-річчя від дня народження історика у 1977 р. було видано ювілейний Науковий Збірник УВАН (під ред. В. Омельченка, Нью-Йорк). У 1980 р. історика було обрано Почесним членом Української Американської Асоціяції Університетських Професорів, у 1983 р. Наукова Рада при Світовому Конгресі Українців прийняла резолюцію про визначні заслуги і тривалий внесок у розвиток науки найвизначнішого українського історика, у 1988 р. — його вдруге признано Почесним членом НТШ. Але поряд із визнанням прийшло і велике горе — 24 вересня 1986 р. не стало єдиного сина Олександра Петровича Дмитра, смерть якого він дуже тяжко переживав. Здобуття Україною незалежности принесло нові надії і задоволення тим, що зникла "імперія зла".

Останній ювілей з нагоди 90-річчя та 70-річчя наукової праці Олександра Оглоблина було відзначено окремою урочистою конференцією в Нью-Йорку у листопаді 1989 року. 16 лютого 1992 р. на 92 році припинилося життя історика, а 20 лютого його було поховано на цвинтарі в Спрінґфільді (Массачусетс) біля дружини Анни і сина Дмитра.

Loading...

 
 

Цікаве