WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Похід Карла XII на Україну - Реферат

Похід Карла XII на Україну - Реферат

У такому стані Гетьман мусів ще гостріше відчувати небезпеку деконспірації, що ставала чимраз більшою. Хоч Петро І ставився до Мазепи і далі зі звичайним респектом і приязню, але в московських урядових колах ніколи не було повного довір'я до Гетьмана, як і взагалі до українських державних діячів. Справа Кочубея та Іскри не могла не залишити тіні, а низка дальших подій ще більш насторожувала Москву щодо льояльности Гетьмана. Перестороги йшли з польських кіл (через московського резидента Дашкова), де досить багато говорилося про антимосковські пляни та зв'язки Мазепи. Але чутки про це ходили і в Москві, в колах чужоземних дипломатів, ще в листопаді 1707 р. 12 У червні 1708 р. до Гетьмана був приставлений стольник Федір Протасьєв, якому доручено було "всегда быть при нем, господинЂ ГетманЂ" і "когда б он, Гетман, ...в поход c войском пойдет", їхати "с ним, не отставая".

Сумніви московського уряду стали збільшуватися, коли Карл XII прийшов на Україну. 1 жовтня 1708 р. в руки москалів потрапив шляхтич Якуб Улашин, що мав при собі листа до Мазепи від Станислава Понятовського. Лист був у приватній справі Понятовського, але на тортурах Улашин признався, що Понятовський доручив йому усно передати Гетьманові, щоб той ішов з усім військом до Карла XII, коли шведи вступлять на Україну. Хоч Ґоловкін послав (10 жовтня 1708 р.) зізнання Улашина Гетьманові "для извЂстія", але ця справа не могла не збентежити Мазепу, який, зрештою, міг думати, що Улашин на тортурах розповів ще більше 13.

Важко сказати, чи справді була тоді реальна загроза для Гетьмана, але він сам не міг не побоюватися передчасного розголосу і викриття справи.

Тим часом шведи були вже на Україні, і незабаром становище Мазепи стало критичним. Як союзник Москви, він мусів виконувати накази царя й чинити опір шведам, своїм новим союзникам. Перед Гетьманом стояло надзвичайно складне завдання: допомогти дальшому наступові Карла XII на Москву і, разом з тим, уникнути воєнної руйнації України й окупації її московським військом. Можна думати, що спочатку Гетьман сподівався, що шведам удасться опанувати Сіверщину й, маючи на правому флянзі союзний український уряд та військо, продовжувати свій рух на Москву через Брянськ і Калугу. Та ця надія завела. Хоч населення Сіверщини спочатку поставилося до шведів непогано, але місцева влада не мала певних директив од свого уряду, а тому й не могла зустрінути шведське військо інакше, ніж вороже. Стародубівський полковник і наказний гетьман козацького війська на Сіверщині Іван Скоропадський був прихильником і приятелем Мазепи, але ледве чи він був повністю втаємничений у справу українсько-шведського союзу, отже, змушений був діяти у спілці з московським військовим командуванням, яке одразу опанувало ситуацію. Шведи не спромоглися оволодіти Стародубом, а тим часом московські залоги були введені в усі головні міста Сіверщини.

Стародуб, Мглин, Почеп, Погар, а згодом Новгород-Сіверський поставили шведам збройний опір. Сіверщина, а разом з тим можливість наступу на Москву через Брянськ—Калугу, були для шведів утрачені. Терен боротьби переносився на південь, до центральної частини Гетьманщини. Зберігати далі зв'язок з Москвою було для Гетьмана неможливо. Тоді головним завданням його стає залишатися десь на лівому боці Десни, в районі Батурина й, чекаючи на прибуття шведського війська, охороняти фортеці, військові склади й комунікаційні лінії для дальшого руху шведів і зв'язку з Правобережжям, Запоріжжям, Кримом і Доном.

Така постава Гетьмана цілком суперечила плянам Москви й навіть прямим наказам царя. Петро І вимагає від Мазепи чинити опір шведській інвазії. Спочатку Гетьманові указано було йти на правий берег Десни або послати туди якнайбільше свого війська для стримання шведського наступу. Та під претекстом хвороби й потреби боротися з унутрішніми заворушеннями Мазепі вдалося затриматися на лівому боці Десни, коло Батурина, в районі Салтикова Дівиця — Борзна. Але московський уряд у середині жовтня 1708 р., залишаючи Гетьмана "ради слабости здравія своего" "при обозах, оставя при себЂ нЂсколько войск по своєму разсмотрЂнію за Десною", настоював, щоб він "лехкое войско, компанЂйцов и сердюков и протчих послал c наказным и велЂл им стать между Стародуба и Чернигова и чинить под непріятеля партіи" (себто військові диверсії). А "ради престереженія возмущенія в Малороссійском краю" (чого найбільше боялася Москва) наказано було київському губернаторові князеві Д. Ґоліцинові "итти в средину Украины для надежды и постраху Малороссійскому народу" 14.

Це дуже занепокоїло Мазепу. Ставало ясним, що московський уряд або не довіряє йому особисто, або принаймні не певний, що тяжкохворий ("на смертельной постелЂ") Гетьман здолає "уберегати внутренняго зла", себто спокою і ладу на Україні в умовах шведського наступу. Зрештою, Москва не так боялася нельояльности Гетьмана, як заінтересована була в його льояльності. На всякий випадок Мазепу хотіли тримати далі і від шведів, і від його власного війська. В обличчі цієї небезпеки Гетьман і старшина вирішили нав'язати безпосередній контакт зі шведським королем. 16 жовтня у Салтиковій Дівиці Гетьман дав прощальну авдієнцію московським посланцям — дворянину Феодосієві Дурову і под'ячому Михайлові Второву, а 18 жовтня в с. Понурівці (коло Стародуба) з'явився до шведського короля посланець Мазепи Бистрицький 15 з проханням гетьмана про шведську протекцію для України і з його порадою королеві йти на Новгород-Сіверський, щоб "заволодіти лінією Десни, з'єднати обидва війська та доставити досить провіянту для армії (шведської)". Сам Гетьман переїхав до Борзни, щоб бути ближче до Батурина на час приходу короля.

Але московське коло дедалі звужувалося. З трьох сторін ішло до центру Гетьманщини московське військо: з північного сходу наступала армія Шереметєва, до якої поспішав зі Смоленська Петро І; із заходу йшли полки С. Неплюєва (аванґард війська князя Ґоліцина); з північного заходу — кіннота Меншікова, яка загрожувала перегородити шлях шведській армії до Десни й Батурина. Цар наказував Меншікову "зЂло поспЂшить... и видЂтца з Гетманом, понеже от бездЂлников есть нЂкоторое воровство" (13 жовтня 1708 р.). Того ж дня Петро писав Ґоловкінові, що "Гетман не все правду пишет" і що "Гетману для совЂту быть пристойно" (в московському таборі), хоч краще на той час, коли там буде цар. 20 жовтня цар довідався від Меншікова, що "Гетмана к прежней ево болЂзни припала апелепсія (апоплексія. — О.О.)" й негайно наказував Ґоловкінові або князю Долгорукому їхати до Мазепи й, на випадок його смерти, підготувати вибори нового гетьмана.

Гра ставала надто небезпечною: треба було поспішати. Посланий удруге Бистрицький передав королеві прохання Гетьмана якнайшвидше йти на південь для злучення з ним. Але 23 жовтня прискакав до Борзни Войнаровський, який сповістив Мазепу, що наступного дня приїде туди Меншіков. Хворий Гетьман "порвався, як вихор" і того ж дня приїхав до Батурина, щоб дати останні розпорядження.

У неділю 24 жовтня вранці Мазепа покинув свій улюблений Батурин. Надвечір того дня він був у Короні, а в понеділок 25-го вранці переправився через Десну коло с. Оболоння. 28 жовтня Гетьман у супроводі всіх членів уряду, кількох полковників та іншої старшини 16 з невеличким військом 17 прибув до шведської штаб-квартири в с. Горках (Новгородської сотні), де відбулася його перша зустріч з королем Карлом XII 18.

Тепер усе залежало від постави української людности й, кінець-кінцем, від воєнного щастя шведського короля.

Loading...

 
 

Цікаве