WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Московський терор на Україні - Реферат

Московський терор на Україні - Реферат

Уже саме призначення Скоропадського на стародубівське полковництво свідчить про те, що Мазепа цілком йому довіряв. Стародубівський полк був важливою економічною частиною Гетьманщини і, завдяки своєму прикордонному положенню, мав особливе політичне і стратегічне значення. Підтримка стародубівської старшини й міського патриціяту була дуже важлива для політичних плянів Мазепи. Стародубівський полковник І. Скоропадський і стародубівський війт С. Ширай 48, очевидно, мали бути надійними провідниками політики Мазепи на півночі Гетьманщини. Так чи інакше, призначення Скоропадського стародубівським полковником підтверджує свідчення Кочубея про його близькість до Мазепи.

Мазепа був цілком певний щодо Скоропадського, коли 30 жовтня 1708 р., вже зі шведського табору, писав йому, щоб він старався "всЂми способами, по данном себЂ от Бога разуму и искуству, московское войско з Стародуба искоренити". На випадок, "если бы... до искорененія того кгварнЂзону московского, в СтародубЂ зостаючого, толко силы и способу не мЂл, теды радим... оттуль уходити и до боку нашого в Батурин з товариством поспЂшати, жебы не попал з неповЂтованным жалем нашим в московскія руки". Скоропадський не одержав цього листа 49. Зрештою, оточений московським військом, він і не міг би виконати доручення Гетьмана. Про те, що Скоропадський був прибічником Мазепи, знали і в шведському таборі. Очевидно, з цих джерел французький посол у Стокгольмі Кампредон писав міністрові закордонних справ де Торсі (11 січня 1709 р.), що "Скоропадський... є особистий приятель Мазепи".

Скоропадський виправдав довір'я Мазепи. В найстрашніші часи для України після Полтавської катастрофи, в умовах фактичної московської окупації, він робив усе що міг для того, щоб боронити інтереси Української держави. Звичайно, Скоропадський не міг не повернутися до старої політики Мазепи щодо Москви, але московський уряд ніколи повністю йому не довіряв 50, дістаючи до того ще від своїх аґентів на Україні — московських і українських — численні факти й далеко не завжди безпідставні доноси на Гетьмана про його доброзичливе ставлення до мазепинців, що залишилися на Гетьманщині, і до самого Мазепи. Ці факти досить відомі. Навіть у своїх універсалах Скоропадський уникає офіційної московської термінології щодо "измЂнника" Мазепи, називаючи його звичайно або "бувшим гетьманом", або "нашим антецесором". Ім'я і пам'ять Скоропадського завжди залишалися чистими в колах української мазепинської еміґрації. Й коли гетьман Пилип Орлик довідався про смерть Скоропадського, він записав у своєму щоденнику: "Нехай душа його на віки вічні живе в радостях Господніх! Колись це був великий і любий мій приятель" (27 травня 1723 р.).

Всі ці заходи московського уряду мали насамперед військово-політичне значення. Але Москва не обмежилася самою аґітацією проти Мазепи як свого національно-політичного ворога. Треба було знищити Гетьмана як людину. Весь час, аж до смерти Мазепи, Петро І вживає всіх заходів, щоб дістати його живого в руки московських катів. Тим часом було переведене заочне "покарання" Мазепи за детально розробленим церемоніялом, де пропаґандивні цілі перепліталися із звичайною жадобою помсти. На початку листопада 1708 р. у Глухові відбулася низка огидних церемоній, що мали неабиякий вплив на українську людність. Вони докладно описані, зокрема в листі Ґоловкіна до російського посла в Константинополі П.А. Толстого з дня 9 листопада 1708 р. Перед самим обранням нового гетьмана "над персоною" Мазепи було "учинено уничтоженіе". "В началЂ, — пише Ґоловкін, — ево диплом от е. ц. в. изодран и от его свЂтлости князя Меншикова и от меня, аки обер-камергера, и обоих нас того ордина Святаго Андрея ковалеров, во образ Мазепы, от е. ц. в. ему напред сего всемилостивЂйше данной орден снят... И та ево персона напослЂди ногами с лЂсницы столкнута и потом от ката взята и до висЂлицы, которая на рынку обрЂталась, на веревкЂ тощена, а тамо уже его, Мазепина, учиненная измЂна к своєму суврену без всякой далной причины к разоренію сего народу, и что оный от всЂх чинов отставлен и измЂнником и шелмом деклярован, явственно всему народу об'явлен. Герб ево от ката изодран и изтоптан, ево сабля от того ж ката переломлена и по персонЂ тЂми обломки ударена, и напослЂди помянутая ево персона на висЂлицу повЂшена" 51.

Вінцем цього "уничтоженія" Мазепи був наказ царя вищим церковним чинникам, українським і російським, Мазепу "публично в соборной церкви проклятію предать", себто виголосити церковну анатему на Мазепу, який "оставя православіе, к еретикам Шведам ушел... і, вмЂсто защищенія також как великой строітель оных был святым церквам, нынЂ проклятой гонитель оным учинился, понеже недалеко от Новагородка Шведы в одной церкви лошадей поставили..." (указ митрополитові рязанському, місцеблюстителю патріяршого престолу Стефанові Яворському з 31 жовтня 1708 р.).

Наказ був слухняно виконаний. 12 листопада в Москві, в Успенському соборі — місці коронації московських царів і російських імператорів — у присутності єпископату, царевича Олексія Петровича, бояр та інших осіб митрополит Стефан Яворський, українець і давній приятель гетьмана Мазепи, перевів церковний обряд прокляття "за измЂну и вЂроломство" (виголосивши при цьому відповідне казання) на того, хто завжди був вірним сином православної церкви й великим, найбільшим з усіх українських гетьманів, її добродієм.

Того ж дня у Глухові, в Троїцькій соборній церкві, після літургії й молебня в присутності царя й членів московського уряду, а також гетьмана Скоропадського й старшини вище українське духовенство на чолі з митрополитом Йоасафом Кроковським "предало Мазепу вЂчному проклятію", причому новгородсіверський протопоп Атанасій Заруцький, давній панегірист, а потім ворог Мазепи, "сказывал казанье, напоминая о прежде бывших измЂнниках прострацію...". Того ж дня царський маніфест оголосив Мазепу "богоотступным измЂнником", що "от вЂры православной и Церквей христіанских отлучен". І того ж дня з друкованими посланнями тотожного змісту звернулися до своєї пастви вищі українські ієрархи — митрополит Йоасаф Кроковський, архиєпископ Іоан Максимович і єпископ Захарія Корнилович.

Нема найменшого сумніву, що навіть ці листи українського єпископату були звичайнісіньким диктатом царської канцелярії. Ця анатема (поширена також на всіх, хто пішов за Мазепою) була внесена в "чин православія" й "мало не до кінця XIX ст. ім'я гетьмана Мазепи згадувалося щорічно під час відправи "чина анафематствованія" (або "чина православія") в першу неділю Великого Посту" (Біднов). Годі й казати, що за межами Російської імперії жадна православна церква ніколи не визнавала цієї "анатеми", що, проте, незважаючи на всю її церковну неправосильність, не могла не справити свого враження на українську людність того часу 52.

Всі засоби терору, психічного і фізичного — пропаґанду, обіцянки й погрози, цивільні церемонії й церковні обряди, зневагу і знущання, кари in effigie й найжорстокіші іп absentra тортури і страти, меч і вогонь, — все кинула Москва в 1708 р. проти гетьмана Мазепи та його однодумців, а заразом і проти всіх прагнень українського народу до волі й незалежности. І це залишилося залізною традицією московського імперіялізму аж до сього дня.

Loading...

 
 

Цікаве