WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Московський терор на Україні - Реферат

Московський терор на Україні - Реферат

Батурин був знищений на виразний наказ Петра: "А Батурин в знак измЂнникам (понеже боронились) другим на приклад зжечь весь" (лист до Меншікова з 5 листопада 1708 р.) 31. Тільки недобитки батуринської людности могли врятуватися втечею, а дехто потрапив до московського полону на довгі роки. Недарма цар загрожував іншим українським містам долею Батурина на випадок їх непослуху Москві 32.

Вся генеральна артилерія (70 гармат), військові запаси, чималий скарб (державний і гетьманський), державні клейноди 33 та архіви 34 дісталися переможцям. "Артилерію, сколко могли взять, везем c собою, — писав Меншіков Петрові з Конотопа 3 листопада, — а протчую тяшкую, а имянно нЂсколко самых болших пушек, розорвали" 35.

Керманичі оборони Батурина стали жертвами московської помсти. Чечель, Нестеренко та інші українські старшини були страчені в Глухові. Важкопоранений Кеніґсек помер у дорозі, й кара була виконана на його труні 36.

Трагічна доля Батурина була великим ударом для української справи. Шведський учасник походу 1708-1709 рр. полковник граф Ілленштієрна писав: "Мордування, яке тут (у Батурині) було вчинене, навело такий терор на цілу країну, що не тільки більша частина України, а в тому числі й ті, що з прихильности до шведів рішилися були на повстання, залишилися по своїх домах, але й переважаюча кількість війська, що прийшло до шведів з Мазепою, перейшла до ворога, а це викликало у нас великі недостачі і перешкоди в усіх наших пізніших акціях".

Протягом наступних місяців на Україні відбувалися численні слідства й жорстокі кари над усіма, хто був причетний або тільки запідозрений у причетності до справи Мазепи. Це мало місце скрізь, де була московська влада (зокрема в Києві), але особливо страшну пам'ять, яка була жива ще в добу "Історії Русів" (перша чверть XIX ст.), залишила по собі діяльність слідчої канцелярії в Лебедині (на Слобожанщині, недалеко від границі Гетьманщини). Там була тоді царська головна квартира й було зосереджено більшість слідчих справ, що провадилися з особливою ретельністю й жорстокими тортурами.

Найголовнішим завданням Москви було перевести вибори нового гетьмана. Це питання було не нове: воно цікавило, безперечно, і українські провідні кола ще за життя Мазепи, і московський уряд, коли прийшли відомості про смертельну хворобу Гетьмана. Нам невідомі докладніше думки і пляни Мазепи щодо свого наступника. Можна думати, однак, що Гетьманові хотілось, щоб його спадкоємцем (не лише його майна, а згодом і княжого титулу) був хтось з його рідних — спочатку Обидовський, а потім Войнаровський, і це не було секретом у батуринських урядових колах. Але Мазепа добре розумів, що Войнаровський ні віком, ні заслугами не може бути кандидатом на булаву. Ним міг би бути лише хтось з вищої української старшини, людина великого урядового стажу й авторитету, доброго маєтку і — що найголовніше — кандидатура, прийнятна і для старшини, і для Москви, і для самого Мазепи. На нашу думку, таким кандидатом, зокрема в очах Мазепи та Москви, був полковник стародубівський Іван Скоропадський.

Коли Петро І довідався, що Мазепа при смерті, він наказав Ґоловкінові (коло 21 жовтня 1708 р.) їхати самому або князеві Г. Долгорукову до Гетьмана "и предъуготовить, ежели воля Божія какая c оным опредЂлитца, чтоб, не мЂшкав, другово, для чего нехудо, чтоб Скуропацкой недалеко был". Що кандидатура Скоропадського була відома в московських урядових колах, як Мазепина рекомендація, свідчить лист Дашкова до Ґоловкіна, писаний вже після зриву, десь у листопаді 1708 р. Дашков, можливо, маючи інформації також із польських джерел, писав: "Ежели оберут гетманом Скуропацкого, надобно имЂть и на него око, понеже он есть креатура Мазепина: он его возставил и обогатил". Тому не дивно, що, коли Петро довідався про перехід Мазепи до шведів, кандидатура Скоропадського спочатку відпала, і цар намічав на наступника Мазепи миргородського полковника Д. Апостола. "И буде полковник Миргородцкой гдЂ в близости обрЂтаетца, — писав він Меншікову 27 жовтня, — то прикажи ево сыскав к нам прислать, обнадежа ево милостію нашею, потому что он великой непріятель был МазепЂ". Петро ще не знав тоді, що Апостол був разом з Мазепою у шведському таборі.

На обрання нового гетьмана у Глухові 37 з'явилися тільки полковники стародубівський — І. Скоропадський, чернігівський — П. Полуботок і наказні полковники переяславський — С. Томара і ніженський — Л. Жураковський 38. Полтавський полковник І. Левенець волів вичікувати, чия візьме, і, посилаючися на потребу боронити Полтаву, до Глухова не поїхав. Решта полковників (крім тих, що були з Мазепою у шведів) була на Правобережжі й не брала участи у виборах. Обирати, справді, було не важко. Полуботок, незважаючи на його стару ворожнечу з Мазепою, здавався Петрові непевним і до того ще його в'язали родинні стосунки з багатьма мазепинцями, що були на той час у шведів 39. Лишалася єдина кандидатура Скоропадського, старшого віком і стажем, більш відомого в Москві, який засвідчив свою льояльність до царя у критичний момент боротьби за Сіверщину. Зрештою, ця кандидатура була не нова для старшини. 6 листопада 1708 р. Скоропадський був обраний на гетьмана України (1708-1722).

Іван Ілліч Скоропадський (к. 1646-1722) у 1708 р. мав понад 60 літ життя і кілька десятків років старшинського стажу. Уманець з походження, він 1674 р. перейшов на Лівобережжя. За Самойловича був військовим канцеляристом (1675-1676), старшим військовим канцеляристом (1676), чернігівським полковим писарем (1681-1694). Це була розумна й тактовна людина, з певним дипломатичним хистом ("ростропный человЂк", як називав його гетьман Самойлович 40), і не дивно, що Самойлович давав йому досить відповідальні доручення до Москви (в 1675 і 1676 рр.). Року 1681 він посланий був у Крим у зв'язку з переговорами, що закінчилися Бахчисарайським миром. Його службовій кар'єрі чимало допомогло одруження з дочкою чернігівського полкового обозного Калениченка 41. Майбутній гетьман, їдучи одружуватися (1678), мав при собі лише одного челядника, четверню коней і "палубець". Але незабаром почалося його збагачення з допомогою тестя Калениченка. Року 1681 він разом з тестем здобув гетьманський універсал на млин на р. Вирі, а в 1687 р. (25 серпня) один з перших одержав від нового гетьмана Мазепи універсал на маєтки, які він встиг на той час зібрати: села Вихвастів і Боровицю з слободою Дроздовицею і кілька млинів. Усі ці володіння ствердила йому царська грамота 1689 р. Користуючися підтримкою Мазепи, якому він, можливо, чимсь прислужився під час Коломацького перевороту, Скоропадський робить собі і службову, і маєткову кар'єру. Гетьман Мазепа посилає його з різними дорученнями до Польщі (1690 42), до Москви (1693, 1696), до Січі (1703) тощо. Року 1698 він здобуває уряд генерального бунчужного, 1700* p. — генерального осаула (другого) 43, а 1706 р. Мазепа призначає його на дуже важливий уряд стародубівського полковника. [* У першому виданні: 1701 р. (Прим. ред.).]

У 1699 р. Гетьман "респектом... пана бунчучного войскового енералного Ивана Скоропадского значних и працовитых при боку нашом услуг" надав йому "ко вспартю и вспоможеню" в "зуполную моц и поссессію" с. Івашків, що перед тим належало тестеві Скоропадського Калениченкові. Нове одруження (к. 1700 р.) 44 з дочкою багатого прилуцького орендаря Марка Аврамовича (Марковича 45), вдовою колишнього генерального бунчужного з 1678 до 1687 р. Костянтина Голуба 46 (шваґра Самойловича), ще більше зміцнило маєтковий стан Скоропадського, бо Настасія Марківна мала значні достатки 47.


 
 

Цікаве

Загрузка...