WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Боротьба за Україну в 1708—1709 рр. - Реферат

Боротьба за Україну в 1708—1709 рр. - Реферат

Реферат на тему:

Боротьба за Україну в 1708—1709 рр.

Концентрація московського війська на Гетьманщині, руйнація Батурина й терор проти української людности, обрання нового гетьмана, врешті, антимазепинська пропаґанда й церковна анатема на Мазепу — все це завдало великої шкоди плянам гетьмана Мазепи і шведів. Особливе значення мала, звичайно, позиція української людности. "Скажу прямо: коли українська нація не підтримає шведського короля, я не бачу для нього жадної можливости закінчити щасливо війну", хоч "населення... до московитів ставиться вороже", — писав Безенваль своєму шефові де Торсі 28 листопада 1708 р.

Українська нація не могла підтримати шведського короля вже тому, що була поділена від перших днів українсько-московської війни на два протилежних табори. На території, зайнятій шведами, діяв уряд гетьмана Мазепи; на території (значно ширшій), окупованій москалями, уряд гетьмана Скоропадського мусів виконувати накази царя й московського військового командування і брати чинну участь у боротьбі проти шведів, а тим самим і проти гетьмана Мазепи. Обидві сторони намагаються прихилити до себе українське населення. Карл XII і Мазепа — з одного боку, Петро І і Скоропадський — з другого боку, поширюють скрізь свої проклямації, маніфести, універсали, в яких одна сторона обіцяє визволення від московського ярма, а друга твердить, що "никоторой народ под солнцем такими свободами и привиліями, и легкостію похвалиться не может, как по нашей, царскаго величества, милости Малороссійскій" (маніфест Петра І з 6 листопада 1708 р.).

Політичний поділ України поміж двома гетьманськими урядами був ускладнений новим загостренням соціяльної боротьби. Розрухи, що почалися ще перед зривом Мазепи з Москвою, тепер, в умовах воєнної руїни й політичного хаосу, набирають розмірів, загрозливих не тільки для державців та взагалі заможніших людей, але й для загального громадського ладу й порядку. Очевидець (князь В. Куракін) пише, що на початку листопада 1708 р. від Новгорода-Сіверського до Києва "во всЂх мЂстах малороссійских и селах были бунты и бургумистров и других старшин побивали". Московська військова влада фактично толерувала цей стан, надто ж коли розрухи відбувалися в маєтках мазепинців, а уряд гетьмана Скоропадського не мав досить сили, щоб приборкати ці заворушення.

Московський терор, політичний поділ України й загроза соціяльної анархії вплинули на ставлення української людности до українсько-шведського союзу. Звичайно, треба дуже обережно ставитися до тверджень Петра І, Меншікова та інших керівників московського уряду, що "сей край (Україна) как был, так и есть" (лист Петра І до князя В.В. Долгорукого з 30 жовтня 1708 р.), що "здЂшней народ со слезами Богу жалуютца на онаго (Мазепу) и неописанно злобствуют" (лист Петра І до Ф.М. Апраксіна з 30 жовтня 1708 р.) і що "в здЂшней старшинЂ, кромЂ самых высших... никакова худа ни в ком не видЂть..." (лист Меншікова до царя з 26 жовтня 1708 р.). Так само треба пам'ятати, що численні "вірнопідданські" заяви (супліки) українських міст (Прилук, Лубен, Лохвиці, Новгорода-Сіверського) і сотень Лубенського, Миргородського та Прилуцького полків писалися з метою самоохорони від московських репресій і здебільшого за відсутности вищої старшини, яка була тоді з Мазепою у шведському таборі. Але навіть у цих вимушених декляраціях звучить щира тривога "за милую Малороссійского всего края нашого отчизну".

Найбільш турбувала московський уряд позиція української старшини, головне — її провідних кіл. Ситуація, справді, була дуже загрозлива для московських інтересів на Україні. Цілий український уряд, більшість впливових полковників і чимало інших представників старшинської аристократії були у шведському таборі. Інші, співчуваючи плянам Мазепи, відходили якнайдалі з території, загроженої московським військом, і дехто з них опинився на Правобережжі; серед них був навіть син страченого В. Кочубея — Василь, зять Д. Апостола. Були й такі, що воліли вичікувати розвитку подій, сидячи у своїх маєтках та хуторах. Було й чимало зрадників, які вислужувалися перед московською владою і з її допомогою діставали уряди й сконфісковані маєтки мазепинської старшини 53.

Серед полкової та сотенної старшини було багато прихильників Мазепи. Полтавський полковник І. Черняк згодом (1714) стверджував, що "в полку... мало осталось старшины, которые бы не измЂнили государю", й серед них були навіть родичі та свояки Кочубея й Іскри, які щойно перед тим зазнали різних репресій з боку Мазепи. Посланий до Глухова генерал-ляйтенант Я. Брюс писав Петрові I 31 жовтня 1708 р.: "Гварнизон как наш сюды вступил, то вся чернь зЂло обрадовалась, токмо не гораздо пріятен их приход был старшинЂ здЂшной, а найпаче всЂх здЂшному сотнику 54... И сказывают многіе здЂшные жители, что он весма Мазепиной партій, которой у него всегда дЂтей крещивал, и про (князя) Четвертинскаго сказывают, что тЂх же людей". А князь Ю. Четвертинський, зять гетьмана Самойловича, колись був ворогом Мазепи. Так само було і в інших полках та сотнях 55, хоч, звичайно, не бракувало й таких старшин, що афішували свою льояльність або навіть відданість Москві.

Отже, одним з найголовніших завдань московської політики на Україні на рубежі 1708 і 1709 р. було привернути до себе українську старшину й позбавити Мазепу її політичної підтримки. Ще 1 листопада 1708 р. Петро І звертається до всієї старшини, починаючи з генеральної, а також до козаків "и протчих" із закликом-ультиматом, щоб вони "вЂрность к нам, в. г., показали" й покинули Гетьмана та шведів протягом одного місяця. А тим, хто цього не виконає й "будет против нас (царя) служить тЂм нашим непріятелем, тЂх об'являєм измЂнников наших и отчизны вашей. И будут их чины и маетности, и пожитки их отобраны и розданы вЂрным за службы их. Також жены и дЂти их взяты и сосланы будут в сылку 56. А кто из них пойманы будут, и тЂ, яко измЂнники, казнены будут смертью без пощады". Це було повторено в указі гетьманові Скоропадському з 7 листопада 1708 р. і ще раз в указі старшині, що була з Мазепою у шведів, з 10 листопада 1708 р.

Ці заклики, обіцянки й погрози мали неабиякий вплив: більшість старшини перейшла на бік Москви й визнала уряд гетьмана І. Скоропадського. Дезерція поширюється й серед тої старшини, що була у шведському таборі. Миргородський полковник Д. Апостол, генеральний хорунжий І. Сулима, а згодом компанійський полковник Г. Ґалаґан 57 і корсунський полковник А. Кандиба повернулися під владу царя і взяли активну участь у боротьбі проти шведів і гетьмана Мазепи. Здається, подібні наміри мали й генеральні осаули Д. Максимович і М. Гамалія, лубенський полковник Д. Зеленський, генеральний суддя В. Чуйкевич і компанійський полковник Ю. Кожуховський 58. Дехто з них зробив це пізніше (М. Гамалія) 59, а інші повернулися до московського табору в день Полтавської битви. За ними часто-густо йшли їхні численні родичі та свояки.

Дезерція в лавах мазепинців мала дуже негативний вплив на ширші кола української старшини та козацтва. Починаючи з листопада 1708 р., частішають випадки втечі козаків та компанійців. Військо Мазепи тануло, і це викликало у шведів почуття розчарування і недовір'я до українського союзника, що позначилося й на ставленні їх до місцевого населення. Справді, відносини між шведами й населенням України дедалі гіршали. Воєнна руїна, вимоги військового командування, реквізиції, надужиття солдатески — з одного боку, двоєвладдя й московська пропаґанда робили своє діло. Людність або тримається пасивно, або навіть подекуди виступає проти шведських загонів. Наприклад, мешканці ("громада") м. Пирятина під час наступу шведів на Пирятин "против оных стояли и в город не пустили, и многих шведов побили, а иных в полон взяли". Мешканці м. Смілого відмовилися пустити до себе шведів і тут же відчинили ворота російському генералові Ренне. Так само населення м. Веприка у грудні 1708 р. озброїлося, щоб відбити шведів. Подібне було в Зінькові та в інших містах. Шведський історик Адлерфельд, учасник походу, пише: "Ми несподівано змушені були весь час воювати, як з ворогами, з населенням того краю, куди ми ввійшли".

Та гетьман Мазепа був не з тих, хто здається на ласку долі. Після тимчасової депресії, викликаної тривогами й поразками восени 1708 р., Мазепа, незважаючи навіть на кепський стан здоров'я 60, розпочинає зимову кампанію 1708-1709 рр. з надією на щасливий кінець боротьби.

На жаль, бракує докладніших матеріялів про широку дипломатичну й військово-адміністративну діяльність Гетьмана того часу. Не маємо ні українських державних архівів, які або загинули тоді, або поволі нищилися згодом, або ж у рештках своїх лежать десь під спудом московського чи іншого чужого володіння. Не маємо й тогочасної української мемуаристики, щоденників, листування. Отже, мусимо реконструювати хід подій на підставі чужих, нерідко ворожих нам джерел. Наслідком того, небагато знаємо про діяльність українського уряду, зокрема гетьмана Мазепи, в 1708-1709 рр.

Loading...

 
 

Цікаве