WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Еміграція і смерть гетьмана Мазепи. Бендерська конституція 1710 року - Реферат

Еміграція і смерть гетьмана Мазепи. Бендерська конституція 1710 року - Реферат

Та головну увагу в Бендерській конституції приділено забезпеченню політичних інтересів великої старшини ("годных и заслужоных в Войску Запорожском особ") супроти гетьманського абсолютизму, що виразно зазначено вже в преамбулі до конституції, де засуджено практику "преждных гетманов Войска Запорожского", які "зостаючи под Самодержцами Московскими, привлащати себЂ дерзали, над слушность и право, самодержавную владзу, которою были значне надвередили давные порядки, права и вольности войсковые, не без всенародной тяжести". Ще ширше розгорнуто цю тезу в п. 6 конституції. Називаючи таку практику "безправьем", творці Бендерської конституції "договорили и постановили... таковое право, которое мЂет быти вЂчне заховано": "абы в отчизнЂ нашой первенствуючими были совЂтниками (primores consiliarii) енеральная старшина так респектом урядов их первоначальных, яко и уставичной при гетманах резиденцій"; "по ных зась обыклым порядком послЂдуючіи полковники городовіе, подобным же публичных совЂтников характером (dcblicorum consiliariorum charactere) почтены нехай будут"; окрім того, "з каждого полку по единой значной, старинной, благоразумной и заслужоной особЂ" мають бути обрані "за согласіем Гетманским", як "до общей рады (publico consilio) енеральніи совЂтники". З цими генеральними особами, полковниками і генеральними радниками повинен гетьман та його "сукцессорове" "о цЂлости отчизны, о добрЂ оной пополитом и о всяких дЂлЂх публичных радитися, ничого, без их соизволенія и совЂту, приватною своею владзою, не зачинати, не установляти и в скуток не приводити". Ця Генеральна Рада мала збиратися "в резиденцій гетманской" тричі на рік (на Різдво, на Великдень і на Покрову). На ці ради "не тылко панове полковники з старшиною своєю и сотниками, не тылко зо всЂх полков енеральныи совЂтники", але й "от Войска Запорожского Низового, для прислухованья ся и совЂтованія (pro attendendo et consultando), послы мЂют и повинни будут, за присланьем к себЂ от Гетмана ординансу, прибувати" своєчасно і "гдЂ что колвек будет от ясневельможного гетмана до общой бы Рады предложено, о том всЂм благосовЂстно, без жадных, приватного своего и чужого порядку, респектов, без душегубной зависти и вражды, совЂтовати обовязаны будут, так далече, жебы ничего не было в тых Радах з уближеньем чести Гетманской, з публичною отчизны тяжестію и разореніем, а, не дай Боже, и пагубою". Проте і в інший час гетьман мав термінові "публичные справи", зокрема щодо зовнішніх зносин, "управляти и отправовати" лише "з обрадою енеральной старшины", "не утаеваючи пред ними жадных корреспонденцій листовных, найбарзЂй заграничных и тых, якіе могут цЂлости отчистой и добру посполитому вредити". Кожен із сталих членів Генеральної Ради (генеральна старшина, полковники і генеральні радники) повинен "при обнятю своего уряду" виконати присягу (за певною формою) "на вЂрность ку отчизнЂ, на зычливость к рейментарови своему, на захованье повинностей своих, якіе колвек до уряду чіего належатимут". Коли б "что противного, здоровного (quid aequitati dissoni in devii), правам и вольностям войсковым вредительного и отчизнЂ неполезного" помічено було в гетьмана, Генеральна Рада має право "волными голосами" чи то приватно, чи, в разі "нужиой и неотволочной" потреби, публічно гетьманові "выговорити и... упоминатися, без уближенья и найменшого поврежденья высокого рейментарского гонору", і гетьман через те не має "уражатися и помсты чинити", а "развращенная исправити старатимется". Взагалі гетьман має генеральну старшину, полковників і генеральних радників "шановати... и за товариство, а не за слуг и предстоятелей работных... консервовати" (pro commilitonibus et non pro servis habere et mancipaliter sibi assistentibus censere), "не принуждаючи их умыслне, для пониженья особ, до публичного, неприличного и непоносного пред собою стоянья, опрочь того, гдЂ потреба укажет" (п. 6). Генеральна старшина застерігала за собою також право обов'язкового докладу гетьманові (п. 8).

Інститут генеральних радників, які, крім сталої участи в Генеральній Раді, мали ще "каждый... в своем полку, з которого на радецтво изберется", "совокупно c паном полковником городовым, постерегати порядков и оные общим совЂтом управляти, застановляючися за крывды и тяжести людскіе" (зародок полкових рад), був правно-політичним завершенням процесу утворення старшинської аристократії ("значного військового товариства") на Гетьманщині.

Конституція обмежувала також права гетьмана у царині судівництва, застерігаючи компетенцію Генерального військового суду (п. 7), фінансів, відновляючи уряд генерального підскарбія 22, землеволодіння ("гетман маетностей добр войсковых не мЂет самовластю себЂ привлащати и иншым, мнЂй в Войску Запорожском заслужоным, а найбарзЂй чернцям, попам, вдовам бездЂтным, урядником посполитым и войсковым мелким, слугам своим гетманским и особам приватным, для респектов яких колвек, не раздавати" — п. 9), номінації урядників, як військових, так і посполитих, які "всегда... мЂют быти волними голосами, особливе зась полковники, обираны, а по избранію владзою гетманскою подтверживаны", хоч елекція на ці уряди мусить відбуватися "не без волЂ гетманской"; при цьому рішуче заборонялася будь-яка корупція (п. 10) 23. Гетьман має "довольствоватися своими оброками и приходами (sorte et reditibus) на булаву и особу его гетманскую належачими, яко то: индуктою, полком Гадяцким, сотнею Шептаковскою, добрами Почеповскими и Оболонскими и иншими интратами, якіе здавна ухвалены и постановлены на уряд гетманскій" (п. 9).

Бендерська конституція приділила увагу також становищу широких народніх мас і взагалі соціяльно-економічним проблемам тогочасної України-Гетьманщини. Конституція зобов'язує гетьмана "на тое пилное и неусыпное мЂти око, жебы людЂм войсковым и посполитым збытечные не чинилися тяжести, налоги, утеменженья и здырства" (п. 10). У зв'язку з тим, маючи також на увазі інтереси міста, має бути переведена генеральна ревізія "всЂх маетностей, под державцами зостаючих", на підставі матеріялів якої Генеральна Рада могла б "разсудити и постановити, кому годне належит, а кому не належит, войсковые добра и маетности держати, и якіе повинности и послушенства подданскіе мЂются державцам от поспольства отдавати". Це була давня і постійна вимога Запоріжжя до гетьманського уряду. Зокрема конституція вказує на "купцов маетных", які "защищаючися то универсалами гетманскими, то протекцією полковничою и сотницкою, ухиляются от двигапья сполных тяжаров посполитых", і зазначає, що гетьман "универсалами своими привернути не занехает... купцев до посполитых повинностей..." (п. 12). Проте конституція застерігала всі "права и привилеи, слушне надани" українським містам, насамперед "городу столечному Кіеву" (п. 13). Взагалі обіцяно було полегшити становище козаків і посполитих — "людей убогих" (п.п. 10-12, 14, 16). Нарешті, було ухвалено, що "аренды... и... станція компанЂйская и сердюцкая... повитій быти отставлены и весьма знесены" (и. 15).

Українська конституція 1710 р. була безперечною перемогою старшинської аристократії над гетьманським абсолютизмом, другою поразкою — тоді вже покійного — гетьмана Мазепи після Полтавської катастрофи, яка завдала великого удару гетьманській владі і на Україні, і на еміґрації. Щоправда, екзильний гетьман Пилип Орлик здійснював свою владу самостійно, без участи старшини (Генеральної Ради), але тільки тому, що ні тої старшини, ні, зрештою, тої влади на еміґрації скоро вже не стало. А на Україні і над гетьманом, і над старшиною однаково запанувала чужа й ворожа їм обом — і всьому українському народові — державно-політична сила і влада Російської імперії.

Loading...

 
 

Цікаве