WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Еміграція і смерть гетьмана Мазепи. Бендерська конституція 1710 року - Реферат

Еміграція і смерть гетьмана Мазепи. Бендерська конституція 1710 року - Реферат

Поруч із тим іде процес маєткового нагромадження Орлика. Він володіє селом Домишлином (Чернігівський полк) і, здається, Дремайлівкою і Дорогинкою (Ніженський полк), млинами, має двори в Батурині і, за деякими даними, в Ніжені. Року 1708 він дістає великі маєтки в Стародубівському полку (села Кривець і Риловичі) з млинами, винницями, лісовим господарством, де заводить і рудню, а при пій слобідку (Орликівку 15). Однак все це було втрачене, коли Орлик пішов на еміґрацію.

І перед зривом з Москвою, і особливо під час війни 1708-1709 рр. роля Орлика, як члена українського уряду, а згодом як фактичного керівника його поточної діяльности (на час хвороби Гетьмана) була дуже важлива. Слушно каже біограф Орлика (Б.Д. Крупницький), що він "безперечно чимало погнув спину для оформлення тої енерґійної пропаґандивної і дипломатичної акції, яку тепер (1708 -1709) повів Гетьман на Україні, серед запорожців, в Криму, Туреччині, Польщі Станислава Лещінського".

Орлик не шукав гетьманської булави, і можна повірити йому, коли він писав (у 1719 р.): "Я не просив собі гідности гетьмана; я прийняв її на розказ його величности (Карла XII) і, не маючи публічних фондів для ведення справ, вкладав у те власні гроші". Але він був, без сумніву, найповажнішим кандидатом на наступника Мазепи, і вибір його на гетьмана був справді щасливий для української справи. Бо відтоді й до самого скону (помер 24 травня 1742 р., в Ясах) гетьман Пилип Орлик, чужинець родом, віддав усю свою працю, весь свій блискучий талант, усе життя своє й долю своєї родини для добра української нації та української визвольної справи і перед лицем цілого світу передав ідею і дух Мазепи наступним поколінням українства 15.

Обираючи Орлика, "достойного тоей Гетманской чести и могучего, при помощи Божой и при протекцій НаяснЂйшого королевского Величества Шведского, высоким своим разумом и искуством, уряд тот Гетманскій, под сее время трудное тяжкій, двигати, управляти и о интересах отчизны Малороссійской радЂти и радити", генеральна старшина й кошовий отаман Запоріжжя уклали з новим гетьманом "договір і постанову" — "Pacta et Constitutiones legum libertatumque Exercitus Zaporoviensis", відомі в історії під іменем Бендерської конституції 5 квітня 1710 р. 17

Бендерська конституція Української козацької держави, цей вікопомний пам'ятник української державно-політичної думки XVIІ-XVIII ст., була наслідком компромісу трьох основних українських політичних сил, що довгі десятиліття змагалися між собою на батьківщині й тепер, після поразки у війні з Москвою, опинилися в нових умовах на еміґрації: гетьманат, як зверхня влада Української держави; старшина, як її провідна верства; Запоріжжя, як її — на той час єдина — військова сила. Суперечливі інтереси цих чинників були гармонійно погоджені в державно-правному акті, що мав бути конституцією України і, разом з тим, маніфестом державної волі української нації перед цілим культурним світом. З цього погляду, Бендерська конституція була витвором колективної української політичної думки, підсумком тих обговорень і дискусій, що провадилися на еміґрації взимку 1709 -1710 р., а може ще й за життя Мазепи. Можна думати, що головним редактором Бендерської конституції був Пилип Орлик.

Преамбула до Бендерської конституції являє собою цікавий історично-політичний трактат, в якому висловлена ідея споконвічної тяглости української державности. Для творців Бендерської конституції "народ валечный, стародавный Козацкій, прежде сего именованный Козарскій, первь провознесл был славою несмертельною, обширным владЂніем и отвагами рицерскими, которими не тылко окрестным народом, лечь и самому Восточному Панству (Візантійській імперії), на морЂ и на земли страшен был...". Потому "праведный Судія Бог, за умножившіеся неправды и беззаконія, многими казньми наказавши, тот народ Козацкій понизил, смирил и ледво не вЂчною руиною низвергл, на остаток военным оружіем держа†Польской чрез Болеслава Храброго и Стефана Баторія, королей Польских, поработил". Однак "не до конца прогнЂваючися, ни во вЂки враждуючи, а хотячи на первую слободу помянутый народ Козацкій з подтяжного на тот час панованья польского выпроводити, воздвигнул ревностного Православія святого, отчизны прав и вольностей войсковых стародавных оборонцу, валечного Гетмана, славной памяти Богдана Хмельницкого", який визволив Україну з-під польського підданства. Далі переповідається історія українсько-московських відносин, починаючи з Переяславської угоди 1654 р. й кінчаючи революцією Мазепи. І хоч "неизслЂдованные судьбы Божій, так ревностного небожчиковского (Мазепи) намЂренія, за опачным отмЂнной фортуны военной поводом, не тылко не исполнили, лечь и самого тут в БендерЂ декретом смертельным прикрили", "однак, осиротЂлое по смерти своего первенствуючого Рейментара, Войско Запорожское, не отчаеваючися желаемой себЂ свободы и полагаючи сталую уфность в помощи Божой, в протекцій наяснЂйшого короля, его милости, Шведского, и в праведной нашой справЂ, якая всегда обыкла тріумфовати", постановило обрати собі нового гетьмана і "для поправы и подвигненья упалых прав своих и вольностей войсковых" укласти з ним "договор и постановленіе".

Конституція визначає незалежну державу Війська Запорозького й Народу Руського (Exercitus Zaporoviensis gentisque Rossiacae) як станову виборну 18 гетьманську монархію парляментарного типу. Гетьман повинен "всЂ старанья ложити, жебы едина вЂра Православная Восточного исповЂданія, под послушенством СвятЂйшого Апостольского Фрону Константинопольского, вЂчне утвержена была, и з помноженьем хвалы Божой, церквей святых, а з цвЂченьем в науках вызволіоных (in artibus liberalibus) синов Руських (filiis Rossiacis) разширялася и, яко крин в терніи, межи окрестными иновЂрными панствами, процвЂтала", і не допускати "жадного иновЂрія" (nulla exotica Religio) (п. 1). Всі права й кордони Української держави — на заході по р. Случ — повинні бути збережені й ґарантовані трактатом, "чтоб Его Величество и Его сукцессорове, НаяснЂйшіе Короли Шведскіе, вЂчными протекторами Украины титуловалися и самим дЂлом зоставали" 19. У майбутніх трактатах з Московською державою король шведський має добитися визволення всіх українських полонених і ув'язнених у Московщині й щоб "всЂ починеные в нынЂшную войну на УкраинЂ шкоды нагорожено и слушне от Москвы пополнено" (п. 2). На гетьмана покладено було також "старатися о обновленье давнего з Панством Крымским братерства, коллегаціи военной и потверженье вЂчной пріязни, на которую бы окрестные Панства заглядуючися, не дерзали себЂ Украины желати и оную в чом колвек насильствовати" (п. 3). Цей пункт цілком відповідав вимогам Запоріжжя і зв'язаних з ним кіл південної Гетьманщини 20.

Бендерська конституція забезпечувала державно-територіяльні, військово-політичиі та економічні права й інтереси Запоріжжя. Гетьманська влада приймала на себе зобов'язання, "жебы ДнЂпр от городков и фортец Московских, також и кгрунта войсковые от поссессіи московской очищены и до первобытной области Войска Запорожского привержены были", й там "впредь никому ани фортец строити, ани городков фундовати, ани слобод осажувати, ани яким же колвек способом тых войсковых угодій пустошити" не тільки не дозволяти, але й "до обороны оных... Войску Запорожскому Низовому всякую помочь чинити" (п. 4). Місто Терехтемирів "зо всЂми угодіями и з перевозом на ДнЂпрЂ" мало бути привернуте Запоріжжю 21; "ДнЂпр увесь з гори от Переволочной вниз, перевоз Переволочанскій и самый город Переволочную, c городом Келебердою и рЂка Ворскло з млинами, в полку Полтавском знайдуючимися, и фортецу Кодацкую" "при Войску Запорожском" мало бути "заховано", з повним забезпеченням там господарчих прав та інтересів Запоріжжя, якому також "рЂки, рЂчки и всякія прикметы (omnia loca signata)" аж до Очакова "мЂют належати" (п. 5).

Loading...

 
 

Цікаве