WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Україна у війні з Туреччиною і Кримом - Реферат

Україна у війні з Туреччиною і Кримом - Реферат

Крім військових тягот, людність зазнала великої шкоди від неврожаю 1698 р., який особливо дався взнаки, бо й попередні роки були здебільшого неврожайні. У доповіді цареві в січні 1699 р. Мазепа писав: "По прежних килькох неурожайных на хлЂб годЂх нынЂшній год наступил зЂло голодный, якого многіе народу малороссійского не помнят, за оскудЂніем хлЂба, то лободою, то з половою, то лЂсными нЂякими брунками, приправуючи их теж з половою и з мякинами з великим своим стогнаніем себе живят, a чистый хлЂб ни у кого не сыщется. Якого тугого часу и в иншых перед тым пожиток приносячих рЂчах теперь жадного не мають пожитку. А и окромЂ того помянутого неурожаю, уставичне лЂто и зиму чрез кильконадцять лЂт отправуючи военные походы немалый в хлЂбах всЂм малороссійским людЂм як на нивах, так и в гуменных зложеніях чинился убыток. В малороссійских городЂх отнюдь жита не можем и переплачуючи з'искати и купити, понеже за явным неурожаем нЂчего з сеголЂтнего присЂвку у людей нЂт, — хоча бы прошлорочное у якого господарного, и то раз†сотого в спрятах з'искалося, то, за уставичными дожчами и безпрестанными через усю осень и уже половину зимы трудными бездорожами не бывает на торги провожено. А если гдЂ осмачка якая оного на рынку появится, то килько албо и кильконадцять чоловЂка осмак маючих, албо ремесленных людей обще всЂ на роздЂл свой оное купити хватають, гдЂ не без сварок бывает, бо такою малою продажею не могут себе бЂдныи удоволити".

Такі катастрофічні були наслідки війни. Незадоволення охоплювало чимраз ширші народні маси і переростало в загальний протест проти дальшого ведення війни. Настрої козацького війська ставали дедалі загрозливішими. Не дивно, що український уряд починає одверто виявляти своє невдоволення тяжкою війною, якій ще кінця не було видко.

Руйнуючи Україну й вимагаючи від неї повної мобілізації всіх сил і ресурсів, війна поширювала володіння Московщини на півдні й збільшувала її мілітарно-політичні впливи на Україні і в Чорноморському просторі. 1698 р. Молдавія й Валахія визнали зверхність московського царя. Властиво, дальше продовження війни було непотрібне для Московщини, тим паче, що деякі союзники її по Священній Лізі (Польща) провадили воєнні операції дуже мляво і здебільшого невдало. Австрія і Польща ще наприкінці 1698 р. розпочали мирові переговори з Туреччиною в Карловиці, які закінчилися Карловицьким трактатом 26 січня 1699 р. Туреччина запропонувала Московщині підписати мир на основі status quo. Ця пропозиція не була прийнята, і московський уповноважений на Карловицькому конгресі — думний дяк П. Возніцин підписав 25 грудня 1698 р. лише угоду про перемир'я на два роки.

У вересні 1699 р. московський уповноважений, думний дяк Є. Украінцев прибув до Константинополя. Після кількамісячних переговорів, де головним пунктом суперечок була доля дніпровських фортець, 3 липня 1700 р. в Константинополі був укладений трактат на 30 років. Озів та інші укріплені міста на півночі Озівського моря дісталися Московщині. Дніпровські фортеці (Таванськ і Газі-Керман) мали бути зруйновані 19.

Виконання мілітарних зобов'язань Коломацької угоди, а зокрема багатолітня участь у війні з Кримом і Туреччиною, яка коштувала Україні великих жертв і втрат, не принесли жадної користи Українській державі. Чорноморська проблема залишилася нерозв'язаною, а разом з тим не осягнені були головні цілі зовнішньої політики Мазепи — об'єднання Правобережної України з Лівобережною, консолідація Запоріжжя з Гетьманщиною під владою гетьманського реґіменту, не кажучи вже про визволення Ханської України й північного узбережжя Чорного моря з-під турецько-татарського панування. Вони залишилися метою української політики на другий період гетьманування Мазепи, а розв'язання проблеми Чорноморської України стало мрією майбутніх українських поколінь. З цього погляду, зовнішня політика Мазепи 1680-1690-х років могла бути оцінена сучасниками лише неґативно.

Сучасникам найбільш впадала в око залежність політики Мазепи від московського уряду. Справді, український уряд змушений був брати активну участь і в зовнішній політиці Москви (спільна участь у війні з Кримом і Туреччиною, а згодом зі Швецією; участь у будівництві російської військової фльоти у Воронежі, куди Гетьман надсилав робітників з України, приміром, у 1698 р. 20 тощо), і навіть у деяких внутрішніх справах московського уряду. Зокрема, в 1703 р. Гетьман вирядив козацьке військо на чолі з лубенським полковим суддею Л. Кичкаровським проти башкирських повстанців; так було й пізніше, в 1708 р., коли українські козаки змушені були допомагати приборкати повстання Булавина, якого активно підтримувало Запоріжжя 21.

Всі ці справи й стосунки зв'язували і гетьмана Мазепу, і взагалі керівні старшинські кола з Москвою. Гетьман досить часто їздить до Москви 22 в супроводі численної урядової делеґації, яку там дуже урочисто приймають, причому кожного разу Мазепа бачиться з царем Петром І, з яким нав'язує дуже добрі й навіть приязні відносини. Відбувається обмін коштовними подарунками, й цар нагороджує і Гетьмана, і вищу старшину високими московськими чинами та званнями.

Року 1700 Мазепа одержав орден Андрія Первозваного в нагороду за свої заслуги під час турецької війни. Пізніше, в 1707 р., за клопотанням Петра І, Гетьман дістав титул князя Священної римської імперії. Небіж Мазепи — Обидовський і деякі інші члени старшини (М. Миклашевський, І. Ломиковський, В. Кочубей) одержали чин стольника, а майже вся вища старшина — московське дворянство. Мазепа і Обидовський дістали також великі маєтки в Росії і на Слобідській Україні 23; інші представники української старшини одержали царські грамоти на свої маєтки. Гетьман купує собі в Москві палац 24. Окрім царя, він має добрі відносини з багатьма провідними московськими діячами, зокрема з фельдмаршалом Б.П. Шереметєвим, князем Д.М. Ґоліциним, канцлером графом Г.І. Ґоловкіним та іншими, не виключаючи навіть князя О.Д. Меншікова. Ці урядові й персональні зв'язки мали неабияке значення для політичних плянів гетьмана Мазепи й, будь-що-будь, зміцнювали його становище супроти старшинської опозиції. Але саме це — політика Гетьмана щодо Москви в 1680-1690-х роках і його персональні зв'язки та відносини з нею були дуже непопулярні на Україні. Якщо численні противники й вороги Мазепи, інтриґуючи проти нього в Москві, закидали йому — цілком безпідставно — польські симпатії, зв'язки й політичні конспірації, то в широких колах українського суспільства росло й ширилося невдоволення, як здавалося, "промосковською" політикою Гетьмана, звучали слова докору й осуду, що часто-густо переходили межу громадської критики й загрожували політичним протестом. І Запоріжжя, яке не раз одверто називало Мазепу "не батьком, а вітчимом України" (1693, 1702), і Петрик, який казав, що "там, у Москві вся його (Мазепи) душа, а тут тільки тінь його" (1691), і козаки, які кричали: "що наш гетьман? він у Москву їздить та милості одержує... а про нас не дбає" (1702), і старшина ("не буде у нас на Україні добра, поки сей гетьман живий буде, бо сей гетьман одно з царем розуміє" — сотник Мандрика, 1705), — це була публічна опінія того часу, досить небезпечна для гетьмана Мазепи та його далекосяглих політичних плянів.

Ці пляни і настрої Мазепи яскраво відбилися в його славнозвісній "Думі" — "Всі покою щире прагнуть".

Цей літературний твір Гетьмана, написаний, на нашу думку, в 1698 р. 25, був документальною ілюстрацією тогочасного етапу України, поділеної між трьома чужими державами й трьома політичними орієнтаціями. Це був підсумок не тільки політичної філософії Мазепи, але й його багатолітньої державної діяльности, зокрема власна оцінка першого періоду його гетьманування. Але заразом це була політична програма самого автора "Думи" і перспектива її майбутнього здійснення. Створена серед невідрадних політичних обставин кінця XVII ст. й глибокої кризи зовнішньої політики Мазепи "Дума" вся пронизана суворим, але бадьорим духом боротьби. Закликаючи до політичної консолідації української провідної верстви й збройної мобілізації всіх українських сил під його, гетьманським, проводом для активної боротьби з ворогами України, Гетьман вказував нові шляхи своєї — і української державної політики:

"Нехай вічна буде слава,

Же през шаблі маєм права!".

Loading...

 
 

Цікаве