WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Україна у війні з Туреччиною і Кримом - Реферат

Україна у війні з Туреччиною і Кримом - Реферат

Реферат на тему:

Україна у війні з Туреччиною і Кримом

Невдалий кінець першого Кримського походу не припинив дальшої боротьби Росії проти Туреччини й Криму. Активну участь у цій боротьбі продовжувала брати і Україна. Головну увагу при цьому приділено було боротьбі проти татарських нападів. Кримське ханство, користуючися невдачею першого Кримського походу, і далі робило руїнницькі напади на територію України. Український уряд давав рішучу відсіч татарським напасникам. У лютому 1688 р. козацьке військо (полки Лубенський, Миргородський та інші) на чолі з охочекомонним полковником Іллею Новицьким 5 розгромило татарський загін біля гирла р. Тясмина. Наприкінці вересня того ж року Новицький, на чолі кількох козацьких полків (Переяславський, Миргородський та інші), вирушив у похід під турецьку фортецю Очаків, де було зруйновано кілька турецьких поселень, розгромлено татарський загін, який повертався до Криму з Угорщини, маючи великий ясир, взято було полонених і велику здобич. Ці успіхи українського війська особливо виділяються на фоні невдалого походу польської армії під Кам'янець у 1688 р.

Тим часом московський уряд готувався до нового великого наступу проти Криму. 19 вересня 1688 р. був виданий царський указ готуватися до походу, призначеного на наступну весну. У березні 1689 р. московське військо під командуванням князя В. Ґоліцина вирушило в похід. Це була величезна армія в 112 тис. чол., яка незабаром (20 квітня) збільшилася приєднанням до неї на Коломаку українського війська на чолі з гетьманом Мазепою. Об'єднане військо вирушило на південь прямо степом, залишивши на р. Самарі загін для забезпечення комунікації і постачання війська. 11 травня Мазепа і Ґоліцин дійшли до р. Каїрки, близько Перекопа; звідси Ґоліцин для забезпечення правого флянґу послав загін до турецької фортеці Іслам-Кермана (на Дніпрі), а сам рушив далі до Перекопа.

Звістка про похід українсько-московського війська дуже стурбувала Крим і Туреччину. На допомогу татарам прийшло 50-тисячне військо з Озова. Татарське військо вирушило назустріч Ґоліцину і стало на Каланчаку. Тут 14 травня, між Зеленою Долиною і Чорною Долиною, на правий флянґ українсько-московського війська напав передовий татарський загін. Бій тривав близько 4 годин; татари були розбиті й змушені відступити. 16 травня на Чорній Долині українсько-московське військо було атаковане головними татарськими силами на чолі з ханом Селім-Ґіреєм. Спочатку перевага була на боці татар, але вогонь артилерії відбив татарський наступ. На другий день хан відступив до Каланчака, а 20 травня українсько-московське військо дійшло до Перекопа.

Це був великий успіх союзного війська після тяжкого й небезпечного походу по безводному степу. Проте наступного дня — 21 травня — Голіцин наказав військові відступати. Причини цього відступу лишилися невідомі. Ґоліцин виправдовувався скрутним станом війська, яке було знесилене тяжким походом і страждало від браку води і нестачі провіянту та фуражу. Однак інші учасники походу (наприклад, Ґордон) спростовують це. Були чутки про те, що кримський хан підкупив Ґоліцина. Головною ж причиною несподіваного відступу була, безперечно, нерішучість вищого командування армії, зокрема Ґоліцина, що не відважився перенести боротьбу на територію Кримського півострова, маючи виснажене походом військо, а до того ще небезпечне становище на правому флянзі, якому загрожували правобережні татарські орди (Білгородська орда) і турецькі фортеці на долішньому Дніпрі, тимчасом як головні татарські сили міцно стояли коло Перекопа. Розбити татарське військо Ґоліцин не сподівався, а спроба мирних переговорів не дала наслідків. Так чи інакше, несподіваний відступ війська свідчив про цілковиту невдачу цього широко задуманого походу.

Татари весь час нападали на ар'єрґард відступаючого війська. Лише 12 червня військо дійшло до Самари. 24 червня біля Коломака українське військо відділилося від московського і повернуло додому, а 27 червня Ґоліцин розпустив своє військо і вирушив до Москви.

Невдалий кінець другого кримського походу прискорив падіння Ґоліцина і царівни Софії (вересень 1689 р.). Мазепа, що прибув до Москви в серпні 1689 р., визнав новий уряд царя Петра І, який, у свою чергу, був зацікавлений у підтримці з боку Гетьмана.

Досвід двох невдалих кримських походів показав, що доки українсько-московське військо не забезпечить своїх флянґів, завоювання Криму — річ нездійсненна. Отже, цілком природно виникла думка про перенесення центрів дальшої боротьби проти Туреччини й Криму на низ Дніпра на заході, і низ Дону — на сході. На долішньому Дніпрі була розташована лінія турецьких фортець на чолі з міцним Газі-Керманом (Казикерменом). Ці фортеці закривали вихід до Чорного моря, перетинали шлях до правобережних володінь Туреччини, а також завжди загрожували Запоріжжю і правому флянґові наступу на Крим. У гирлі Дону була розташована міцна турецька фортеця Озів, неприступна з суші, яка перегороджувала шлях до Озівського моря і забезпечувала правий флянґ кримської оборони проти українсько-московського наступу. Отже, дальша боротьба зосередилась на цих двох ділянках фронту — навколо Озова і навколо турецьких фортець на долішньому Дніпрі.

Тим часом український уряд продовжував боротьбу проти татарських нападів. Улітку 1690 р. козацькі полки ходили під Очаків і спустошили його околиці 6. Найважливішим у цих акціях було об'єднання для спільної боротьби з Туреччиною і Кримом лівобережних козацьких полків з правобережним козацтвом на чолі з полковником Семеном Палієм 7. Того ж 1690 р. Палій вирушив у похід на Газі-Керман; в 1691 р. він ходив на Аккерман.

У 1692-1696 рр., в зв'язку з повстанням Петрика, татари роблять низку нападів на українські землі. Успішно відбиваючи їх, українське військо, в свою чергу, наступає на турецько-татарські володіння. У 1692 р. козацьке військо, правобережні полки якого знов-таки очолював Палій, разом з компанійцями напало на Очаків, де спалило передмістя і взяло велику здобич. Особливо позначився воєнними успіхами 1693 р. У лютому Палій і лубенський полковник Левко Свічка 8 ходили під Газі-Керман, розбили там татарський загін і спалили передмістя. У квітні козаки Миргородського полку розбили татар на р. Інгулі, а козаки Полтавського полку — аж під Перекопом. 27 жовтня 9 1693 р. об'єднані сили Палія і лівобережних полків (Переяславського на чолі з полковником І. Мировичем 10 і охочекомонного на чолі з полковником Г. Пашковським) 11 завдали великої поразки татарському військові на р. Кодимі. Це урочище у 12 милях від Дністра поблизу Сараджина.

Наступного 1694 р., в липні—серпні, полки Київський (на чолі з полковником К. Мокієвським) 12 і Переяславський, військо Палія і компанійці (Пашковського) 13 пішли на Очаків, де 3 серпня розбили татарський загін. У вересні того ж року, скориставшися з того, що головні татарські сили пішли на Угорщину, двадцятитисячне козацьке військо на чолі з чернігівським полковником Я. Лизогубом напало на Буджак. Похід був дуже вдалий. Козацьке військо захопило одну татарську фортецю ("паланку") і взяло багато полонених, худобу та іншу здобич. Запорожці й донські козаки ходили під Перекоп, де розбили численне татарське військо, захопили кілька приморських укріплень, взяли 8 гармат і багато полонених. Не маючи змоги пробитися на Лівобережжя, татари в 1694-1695 рр. напали на Галичину і страшенно спустошили її.

Козацькі походи на турецько-татарські володіння були лише авангардними боями перед новим великим наступом проти Туреччини й Криму. У 1695 р. відбувся перший похід під Озів. У квітні московське військо "землею и рЂкою Доном" підступило під Озів. На допомогу йому прийшло українське військо на чолі з наказним гетьманом, ніженським полковником І. Обидовським 14. Проте брак фльоти не дав можливости відрізати Озів від моря, звідки турецька фльота приставляла до фортеці військові й харчові припаси. Облога Озова тривала до осени. Вдалося тільки заволодіти деякими укріпленнями коло Озова, де й була залишена на зиму частина московського війська.

Значно кращим було становище союзників на Дніпрі. Стотисячне українсько-московське військо на чолі з гетьманом Мазепою і Б. Шереметєвим вирушило на низ Дніпра. У складі українського війська були лівобережні й слобідські козацькі полки, компанійські полки і запорожці. Метою походу було заволодіти турецькими фортецями і позбавити татар можливости допомогти Озову.

У червні й на початку липня 1695 р. московське і частина українського війська переправилися через Дніпро. Переправа відбувалася з великими труднощами: "Тою переправою, за уставичными вЂтрами и за водным большим волненіем, вскорЂ поспЂшить было отнюдь никоторыми мЂрами невозможно; и около островов, которые на рЂкЂ ДнЂпрЂ сказались из воды, судами обходят з великою трудностію, и весла и шесты многіе переломались". Похід цей взагалі був дуже тяжкий. З липня коло р. Омельничка до московського війська приєдналися головні українські сили на чолі з гетьманом Мазепою. Об'єднане військо вирушило на південь і 24 липня, підійшовши до Газі-Кермана, розпочало облогу фортеці. В Газі-Кермані була чимала залога з великою артилерією; крім того, недалеко від фортеці знаходилося татарське військо. Отже, взяти Газі-Керман було нелегко. Довелося побудувати окопи і так поступово підходити до фортечних мурів. З 25 до 30 липня "денно и ночно неотступно, не щадя голов своих", наступало союзне військо, безперервно гриміли гармати, тимчасом як козаки Київського й Чернігівського полків, а головне запорожці не підпускали татар до Газі-Кермана. Проте міцні газі-керманські мури витримали вогонь артилерії. Тоді був зроблений підкоп, який зруйнував "науголную башню", і це, разом з посиленим гарматним вогнем, викликало пожежу і вибух порохового складу; "от которой гранатной стрЂлбы явно было из того города людей духом поднимало и за город бросало". У проломі, куди кинулося на штурм військо, відбувся п'ятигодинний бій, який закінчився відступом решток залоги до "меншого города" (цитаделі). 31 липня Газі-Керман змушений був здатися. Переможцям дісталися турецькі прапори, 14 гармат, багато полонених і велика здобич. Мури Газі-Кермана, дуже пошкоджені бомбардуванням, було зруйновано дощенту.

Loading...

 
 

Цікаве