WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Соціальна боротьба - Реферат

Соціальна боротьба - Реферат

Реферат на тему:

Соціальна боротьба

Економічне зубожіння широких мас людности Гетьманщини в кінці XVII — на початку XVIII ст., внаслідок безперервних воєн і воєнних руйнацій, а ще більше — зростаючого державського визиску, викликало щораз більший соціяльний спротив, що виявлявся в різноманітних формах, починаючи від індивідуального опору й кінчаючи масовими розрухами та заколотами.

Дуже поширюються на кінець XVII ст. такі форми опору нижчих верств людности, як вписування посполитих у козаки, перехід їх у підсусідки, вихід на "слободи" тощо.

Хоч становище і рядового козацтва було нелегке, проте права і вольності козацькі боронили від загрози неминучого підданства. Тому під час Кримського походу 1687 р. чимало посполитих пішло до козацького війська. Однак після походу ці "новики" (нові козаки) були повернуті до підданства. На Великодньому з'їзді 1688 р. Старшинська Рада ухвалила, "жебы нЂгде ново козаки з тяглых людей не уписовалися в реєстр козацкий". У зв'язку з цією ухвалою, Гетьман 15 вересня 1688 р. наказав сотникові новомлинському і отаманові нехаївському 79, щоб вони "не важилися як ново тяглых людей у козацтво приймовати и вписовати, так и тых новиков, котрие, на свой упор покозачившися... знову до громад привернули, якобы оные по прежнему знову тяглость звычайную и повинность вшелякую" віддавали своєму державці, компанійському полковникові І. Новицькому. Проте, звичайно, це не припинило вписування посполитих у козацтво, чому іноді сприяли самі козаки, які приймали до свого реєстру деяких "тяглих". Гетьман "повторе и подесяте под срокгим... каранем" рішуче забороняв це робити, загрожуючи винним козакам, що вони "за таковый поступок" будуть "шванковати на войсковых волностях" (універсал 25 листопада 1691 р. козакам м. Семіонівки).

У цьому питанні уряд був послідовний навіть тоді, коли вписування посполитих у козаки відбувалося з відома й дозволу місцевої старшини. Коли в тому ж таки 1688 р. борзенський і шаповалівський сотники вписали в козаки кількох посполитих, підданих Максаківського монастиря, Гетьман видав грізний універсал (13 листопада 1688 р.), де наказував тим сотникам "Козаков зась болше не вписовати... кгды ж без указу нашого (гетьманського) не доводится вам (сотникам) уписовати никого в реестр козацкій", а ті, що були вже вписані, — "нехай робят монастиреви свою повинность". Отже, ці "новики" були фактично повернені в поспільство.

Якщо уряд змушений був крізь пальці дивитися на перехід посполитих у козацтво, а місцева старшина іноді й прямо потурала цьому, то монастирі завзято боролися проти "утечки" своїх "підданих". Коли посполиті с. Ястребщини, яке належало Чернігівській архиєпископії, покозачилися, архиєпископ Іоан Максимович у 1706 р. видав грізне "окружное посланіе" такого змісту: "За таково их самовольство отчуждаются они з домами своими Божія благословенія, общенія христіанского и входу церковного. Кто з них або в домах их умрет — не похоронити: буди им без обыклого пЂнія церковного погребеніе. Кто народится в домах их — не крестити. Кто бы их принял в свой двор, з ними пріобщался и до них пошол — тому ж неблагословенію подлежати будет".

Недарма тодішній поет, ієромонах Климентій писав "о уписующихся в козаки дурных мужиках":

Прето березовым пером выписувать тя треба

И худобу, кгды маєш, на ратуш взять потреба.

Якщо перехід посполитих у козаки викликав такий спротив з боку державців і уряду, то ставлення їх до "підсусідків" і слобожан було трохи інше.

Перехід у "підсусідки" дуже зростав у кінці XVII — на початку XVIII ст. З одного боку, зубожіння селянства, з другого боку, утиск старшинської влади примушували багатьох посполитих кидати своє господарство й переходити у "сусіди" до інших, заможніших господарів — старшини, духовенства (монастирів і світського), козаків і навіть заможних посполитих. Були випадки (наприклад, у Стародубівському полку), коли й заможні посполиті продавали свої двори, ґрунта й поля козакам, ставали їх "підсусідками", а самі "в тЂх дворах своих, от себе проданных, свободно живучи, всяких неналежних собЂ волностей заживали". Наслідком того, "всюды по городах и селах дЂется долегливость и утиск, и обтяжаніе", бо зменшувалося число "тяглих", які вже "згола не могут общим выдолати повинностям", а головне — не можуть забезпечити "грошових мЂсячних датков" на охотницьке військо.

Звичайно, це порушувало різноманітні інтереси, насамперед державного скарбу (який втрачав своїх платників податків), а ще більше — середньої та дрібної старшини, "піддані" якої воліли переходити в підсусідки до багатих державців (старшини й монастирів). Отже, уряд мусів боронити інтереси фіску або цілої старшинської верстви проти окремих великих державців.

В 1692 р. лубенський полковник Л. Свічка з приводу скарги державці Петровського 80 на своїх тяглих людей, які у "Козаков в сусЂдст†мешкают", наказував усім, "которіе упряж мают", відбувати панщину Петровському, а "убогшим подсусЂдкам" — "козаков годовати и стацію роковую панскую до города давати", а також "сторожам... поліовим ненремЂнно все их заслугу давати". "Противних" цьому "указу" полковник дозволяв "грабити и карати".

Перехід у підсусідки набув остільки широких розмірів, що 1701 р. Гетьман наказав усіх посполитих, які записалися у підсусідки до козаків, але фактично жили на своєму господарстві, повернути знов у поспільство.

Багато посполитих і навіть козаків переходять жити на "слободи". Хоч звичайно дозволялося осаджувати слободи людьми зайшлими, "лезними", але фактично "слободи" заселялися здебільшого місцевою людністю, яка воліла хоч ненадовго вибитися з підданства. Зрозуміло, що осадження слобід було приступне тільки великим землевласникам — старшині й монастирям. Однак це нерідко зачіпало інтереси інших державців, які втрачали своїх "підданих", і державного скарбу, який втрачав своїх платників податків.

На початку XVIII ст. ігумен Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря і знатні військові товариші Ф. Жученко й І. Іскра (обидва — колишні полтавські полковники) осадили коло Полтави слободи "мимо волю и позволене" Гетьмана. Зокрема Жученко "под тЂм претекстом людей многих значних, войскових и посполитих, полтавских до оной слободи обнадеживанем волностей на житло звабляет"; те саме робив і Іскра, який до того ще "не менший тоей слободи осажованем в ґрунтах городу Полта†чинит утиск". Довідавшись про це, Мазепа в березні 1707 р. видав грізний універсал, скерований проти слобожан. Гетьман наказував, щоб полтавський полковник (І. Левенець) 81 "легкомыслних людей", які йшли до тих слобід, "не толко переймал, грабил, забирал, вязенем мордовал, киями бил, леч без пощадЂнія вЂшати розказовал". Усіх слобожан, що оселилися раніше, наказано було "оттоль зогнати на першое их мешкання повернути", а слободи скасувати.

Згадуваний вже Климентій так писав "о идучих на слободы людЂх":

...Добре тые чинят, що прочан обдырают:

Бог их простит за тое, згола грЂха не мают.

І не тылко потреба б таких обдирати,

Але u з самими душами разлучати.

Бог за бунтовника, як мовят, не повЂсит,

Але u нагородою еще потЂшит.

Зачим вы, панове, таких не важтесь щадЂти:

ВтЂкаючих проч самых дерить, бить u берить дЂти.

В кінці XVII — на початку XVIII ст. дуже поширюється масове переселення селянства, козацтва й міської бідноти до Слобожанщини, сумежних повітів Московщини і особливо на Правобережжя.

У своїх донесеннях цареві гетьман Мазепа не раз скаржився на те, що лівобережне населення, здебільшого з південних полків Гетьманщини (слід пам'ятати, що саме в південних полках було найбільше переселенців з Правобережжя), тікало "купами" на правий берег Дніпра, до Палія. Гетьманський уряд ще з часів Самойловича вживав усіх заходів, щоб припинити цей рух, тримав на головних перевозах на Дніпрі військові сторожі. У деякі роки мало не вся діяльність переяславського, прилуцького й миргородського полковників була скерована на те, щоб затримувати цих переселенців. Велика роля у приборканні цього руху належала охотницьким полкам.

Loading...

 
 

Цікаве