WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Соціальні відносини. Міщанство - Реферат

Соціальні відносини. Міщанство - Реферат

Такі випадки не були поодинокі. Поєднання міського патриціяту зі старшиною було і в Ніжені (Тернавіоти), і в Переяславі (Томари) 66, і в Полтаві (Герцики) 67. Багате купецтво міцно тримало в своїх руках торгівлю і фінанси Гетьманщини, поступово осідало на землю, входило в промислові підприємства, верховодило в міському самоврядуванні. Це купецтво було тісно зв'язане з старшинською верхівкою, і вплив його на господарство і політичне життя Гетьманщини безперечний.

Шираї, Максимовичі та інші найбагатші купці Гетьманщини того часу не становили якогось вийнятку. За ними тяглося й купецтво середньої руки. В кінці XVII — на початку XVIII ст. і для нього характерний інтерес до землеволодіння і, разом з тим, близькі зв'язки з козацькою старшиною. Надзвичайно цікавий приклад стародубівського війта Ісака Дерев'янки 68. Року 1686 йому, "яко справному, в своем поволаню чулому и городу погребному", полковник стародубівський Яків Самойлович надав "ку вспартю домових его потреб" с. Азарівку. А наступного року цей Ісак Дерев'янка був вже стародубівським полковим обозним і підписав "Коломацькі статті" 1687 р. Хоч Дерев'янка незабаром уступив з цього уряду, але гетьман Мазепа універсалом 3 листопада 1688 р. залишив за ним його земельні володіння — слобідку Антонів Лубок — з правом на "послушенство" посполитих ("людей тяглих"), а також три млини на р. Ревні і сіножаті між р. Ревною і р. Товкачівкою 69.

27 листопада 1707 р. Гетьман "з певного респекту взявши в особливую... оборону и протекцію" Григорія Отвиновського, писаря стародубівського маґістрату 70, дозволив йому "при его ж млинку за селом Ущерпем, на ричци Речици стоячом, поселити дворов скидка" і ствердив йому володіння "купленним кгрунтом" в с. Обухівці (Стародубівської полкової сотні), з правом на "належитіе... послушенства и повинности" селянства 71. Отвиновський був маґістратським писарем до 1722 р. й на початку 1723 р. був обраний на війта стародубівського. Правда, гетьманський уряд (наказним гетьманом був тоді П. Полуботок) скасував ці вибори (вони відбулися без дозволу гетьмана) й усунув Отвиновського навіть од писарства, але того ж року бачимо Отвиновського в реєстрі місцевої козацької старшини на уряді стародубівського городового отамана 72. Й оселена ним з дозволу Мазепи слобідка Річиця (або Писарівка), разом з сусіднім селищем Смялчю (в сотні Новоміській) і Обухівкою, залишилися в руках Отвиновського та його нащадків, що вже належали до козацької старшини.

Гетьман Мазепа іноді надавав маєтності й тим визначним членам міського патриціяту, які й далі залишалися в міщанському стані. Наприклад, він надав десь коло 1708 р. київському війтові Дмитрові Полоцькому село Ничагівку (в Козелецькій сотні Київського полку), де було близько 100 дворів 73.

Але на шляху господарчого піднесення лівобережноукраїнського міста XVIІ-XVIII ст. і зросту цілої міщанської верстви лежала важка економічна конкуренція з боку козацької старшини та монастирів, різного роду утиски й надужиття місцевої адміністрації, а в деяких містах — упривілейоване становище чужоземного купецтва (грецького — в Ніжені, російського — в Києві й на півночі Гетьманщини). А втім, за часів Мазепи чужоземні купецькі колонії в українських містах ще не мали того впливу, якого вони набули пізніше, у XVIII ст. Ніженські грецькі купці спеціялізувалися у торгівлі з країнами Близького Сходу, а також провадили транзитний торг через Україну між тими країнами й Московщиною, а почасти і з Західньою Европою. Колонії московських "раскольників" (старообрядців) на півночі Стародубівського й Чернігівського полків щойно починали розвиватися, й лише напівлегальні торговельні операції московських стрільців у Києві давалися взнаки місцевому купецтву, викликаючи велике невдоволення української людности й численні скарги Київського маґістрату.

Зате скарги всіх міст Гетьманщини — навіть найбільших і найбагатших — на різні утиски й кривди мали насамперед на увазі "свЂтских и духовных особ". З цього погляду типовими були скарги київського міщанства на утиски з боку полкової та сотенної старшини і монастирів. Ще за Самойловича київський полковник Григорій КоровкаВольський заволодів урочищами Підгороддям та Кожем'яками з "людьми" (переважно ремісниками); урочищем Преваркою (Пріоркою) заволоділи козаки; "сЂнными покосами" і вигоном київських міщан заволодів київський Кирилівський монастир. Раніше половина з "перевозного збору" йшла на ратушу (друга — в царську казну), але, коли на Дніпрі збудовано було міст, "мостове" почали збирати до московської казни, "а в ратушу ничего не дают", хоч "мостовые деньги" міщани повинні були платити. Рибні ловлі, острови Муромець та Труханів і "дуброви" захопили "началные и ратные в Кіе†будучіе люди". Великим тягарем лягала на місто підвідна повинність ("подвод по сту и болши", які доводилося наймати "дорогою цЂною"). Особливо дошкуляли міщанам козацькі (старшинські) та монастирські шинки. Києво-Флорівський монастир з чималою вигодою для себе і великим збитком для маґістрату шинкував горілкою. Крім того, старшина та монастирі заводили, на шкоду міщанству, свої броварні та воскобійні. Ігумен Києво-Кирилівського монастиря Інокентій Манастирський 74 "на ровyинах и на болотах" в чотирьох місцях на 300 саженях побудував "мостки" і брав з усіх проїжджаючих, не виключаючи й київських міщан, чималу "мостовщину"; внаслідок цього "околные люди ни c какими торгами в Кіев не издят".

Чималої шкоди завдавали міщанам козацькі постої, а також відмовлення козацьких та монастирських дворів відбувати загальноміські повинності.

Київський маґістрат скаржився також на те, що полковник і старшина визискують ремісників: "Ремесленные люди... вЂдают повишюсть полковнику и старшинЂ и всякіе дЂла дЂлают без платежу". Київський полковник забрав з відомства маґістрату також "музицький" цех. Торговельні інтереси київського міщанства порушувалися особливо московськими "ратными людьми" ("стрЂльцами"), які "в нижнем городЂ 75 всякими товарами торгу ют", а також греками, що "всякими промыслы промышляют", не виконуючи жадних міських повинностей.

Це був справжній зойк міста, затисненого в лещата між старшиною та монастирями — з одного боку, й московською залогою — з другого боку. Український уряд у відповідь на численні скарги міст видає низку універсалів, що стверджували старі міські права і привілеї, але здебільшого не в силі були захистити місто від надужить старшини та монастирів, не кажучи вже про московську залогу. Зрештою, іноді самі міщани вважали за краще підлягати старшині або навіть монастирям, ніж маґістратові. Більше значення могли б мати видані на прохання міст царські жалувані грамоти, які застерігали ряд важливих прав міста. Але контролі над їх виконанням не було, і фактично все лишалося по-старому. Нові царські жалувані грамоти 1689 й 1699 рр. ледве чи істотно поліпшили становище київського міщанства.

Loading...

 
 

Цікаве