WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Соціальні відносини. Козацтво - Реферат

Соціальні відносини. Козацтво - Реферат

Реферат на тему:

Соціальні відносини. Козацтво

Становище козацтва, навіть тієї його частини, яка безперечно лічилася в козацьких реєстрах (чи "комнутах") й "один c продков своих, а другіе своими отвагами и крвавьши працами — на волности собЂ заробили", в кінці XVII — на початку XVIII ст. було досить важке. Формально козацькі "права" й "вольності" зберігалися й завжди визнавалися українським і московським урядами, але фактично за Самойловича та Мазепи інтенсивно йшов процес зубожіння козацької маси й визиску її старшиною, монастирями й багатим купецтвом. Це визнавав сам гетьманський уряд. "А если козак, которий по своей старинности держится реестра войскового и пилнует козацкое службы, — писав гетьман Мазепа в 1691 р., — то такого розными способами кривдят (старшина й монастирі), чинячи такую налогу, жеби албо з козацтва в мужицтво силомоцю его притягнути, албо цале з житя маєтности тое прочь витиснути; через що многіе козаки, над право волности войсковой, необичнои утерпЂли тягкости". Зокрема "особы, маетностями владЂючи, вывЂдуючие о давних кгрунтах, полях и сЂножатех панских, якіе за лядское держави при дворцах бывали, а тое першое войны славное намети гетмана Хмельницкого пришли под область козацкую, смЂют опие от козаков отнимати и приворочать под свою владзу". Козацтво і в поході, і вдома перебувало в залежності від своєї старшини (урядуючої), яка мала повну можливість, під виглядом "звиклої послуги" або "датків" (звичайно, збільшуючи їх розміри), визискувати козаків, виснажуючи тим їх господарство і нерідко фактично перетворюючи їх на своїх "підданих". Року 1690 запорожці дорікали Мазепі, що старшина "не токмо народ посполитой дачами великими обложили, но не мало п козаков уже всЂх в подданство себЂ подвротили и полчан своих ни во что обратили".

Зокрема послідовно й з великим успіхом ішов цей процес у монастирських володіннях. Управителі монастирських маєтків крок за кроком обплутували козаків різними фінансовими зобов'язаннями, вимагали від них "послуги" або "датків", ставили перед козаками на вибір — або відбувати підданські повинності монастиреві, або ж забиратися собі геть з монастирських володінь. Іноді монастирі перетворювали козаків на своїх "бояр" (слуг). Так, наприклад, було з козаками, що жили в с. Плоському, яке належало Києво-Вознесенському жіночому монастиреві. Дійшло до того, що в Київському полку козаки цілої Моровської сотні (130 козаків), "не могучи знести обид своих" від "приказного чернця" Києво-Софійського катедрального монастиря і "не хотячи покинути своих домовых поселеній, мусЂли на тое позводитися, же всЂ огулом поддаются в подданство или крестіянство" Київському митрополитові.

Політика українського уряду щодо козацтва за часів гетьманування Мазепи була цілком ясна і послідовна. Козацтво на Гетьманщині являло собою в той час дуже поважну силу і як заможна сільська верхівка, і як головний військовий резерв держави. В руках козацтва були і чимала площа землеволодіння, і важливі господарські вгіддя, млини, ґуральні, інші промислові й торговельні заклади, а головне — права і вольності, здобуті "шаблею козацькою" за Богдана Хмельницького. Правда, за час од Хмельницького до Мазепи багато прав козацтво вже втратило, і ще більше окремих козаків утратило свої козацькі права, а разом з тим і свої земельні володіння, промисли тощо. Аджеж процес економічної диференціяції чимраз більше заторкував козацьке "товариство", козацьку "чернь", як її звали гетьманські універсали середини й другої половини XVII ст. Проте недарма і гетьманські та полковницькі універсали, і царські жалувані грамоти старшині, монастирям та багатим купцям застерігали, що з усіх цих надань виключаються козаки ("опроч козаков"). Правда, старшина, особливо її урядова частина, мала можливість, користуючися своїм службовим становищем, збільшувати визиск рядового козацтва, але економічна сила козацтва, особливо заможньої його частини, ще далеко не була зломлена.

Неабияке значення при цьому мало й те, що козацтво являло собою основну військову силу країни, головний озброєний резерв її не тільки за воєнного, але й за мирного часу. В умовах тяжкої і тривалої війни з Туреччиною і Кримом козацьке військо грало особливо велику ролю. Козацтво добре пам'ятало часи "першое войни славное намети гетмана Хмельницкого", коли "отвагою рыцерства Войска Запорозского зостало отнято и завладЂно" козацькі "права". Живі були й чимало учасників героїчної епопеї Хмельниччини. Не раз нагадувало козацтво про свої "права" і "вольності", зокрема під час розрухів та повстань на Гетьманщині. Була ще одна обставина, яка зміцнювала позиції козацтва. Не кажучи вже про Запоріжжя, яке завжди виступало оборонцем козацьких прав, на правому березі Дніпра утворилася під проводом Семена Палія правобережна козаччина, що грізною силою повстала проти польського панування на Правобережній Україні і шо, як побачимо далі, численними й міцними нитками була зв'язана з Лівобережжям.

Всі ці обставини і визначали політику Мазепи щодо козацтва. Основні принципи цієї політики можна сформулювати так: 1) оборона традиційних прав козацтва супроти старшинських та інших надужить; 2) відокремлення козацтва від поспільства; 3) в процесі економічної диференціації козацтва сприяння його заможнішим шарам оформитися, як козаки "виборні", а іноді й просунутися в ряди нижчої старшини.

З цього погляду особливий інтерес мають такі акти українського уряду, як універсали Гетьмана полковникам київському — К. Мокіевському і ніженському — С. Забілі в листопаді 1691 р. Обидва універсали майже аналогічного змісту; можливо, що такі універсали були послані й до інших полків. Отже, можна думати, що цей універсал поширювався на всю Гетьманщину. 1691 р. був дуже неспокійний у взагалі неспокійному кінці XVII ст. Навала сарани в 1690 р. і зв'язані з нею дорожнеча й голод на Гетьманщині викликали ряд заворушень і серед поспільства, і серед козацтва. Зокрема велике "роптаніе" було в Київському полку на полковника К. Мокієвського; те саме було і в полках Лубенському, Полтавському та інших. Заколоти виникли також у козацькому війську. Навіть в охочепіхотному полку "почали они (полчани)... непристойные легкомысности всчинати и сотников своих без... вЂдома (гетьманського) самоволством c уряду поскидали". Уряд суворо приборкував ці заворушення.

За таких обставин і був виданий листопадовий (1691) універсал Мазепи. "Дошло нам вЂдати, — писав Гетьман, — же нЂкоторіе з духовних и з свЂцких людей особи, з ласки Божой и монаршей и з респекту нашого рейментарского маетности перед собою маючіе, не поглядуючи на тутошніе малороссійскіе обикновенія и на войсковіе порядки, не так, як би ся годило, але збитечне з жителями тих маетностей поступуют, тяглих людей над мЂру обтяжают, а козаков приневоляют во свое подданство". Проте далі універсал цікавиться виключно козацтвом. Подавши картину визиску козацтва державцями, Гетьман заявляє, що все це "як проти в права войскового и против самое слушности, так и против волЂ нашое гетманское дЂется".

Далі йде дуже цікава деклярація козацьких прав. "Кгдиж що колвек добр рухомих и лежачих, перших лЂт войни Хмельницкого, отвагою рыцерства Войска Запорозского зостало отнято и завладЂно, и уже через так не мало лЂт утверждалося козацким заживанем, з того жадная реч не повинна быти от козаков отбирана. Поневаж война оная Хмельницкого была вщата не из инших яких неуважних завзятостей, тилко за вЂру чистую и за церкви благочестія достойного, которые до уніє римское кгвалтовне были потягнены, а тут же и за волности войсковіе, которіе ярмом тяжким были притиснени. Прето годни тіе отважники того и теперь заживати повитій, що им тогда шаблею и кровію загорнулось в руки; а если бы хто помер, то потомки их на том сидЂти мають". Рекомендуючи державцям ("як духовного чина просим, так и свЂцким людем приказуєм") взагалі поміркованість щодо підданських повинностей, Гетьман наказував, "особливе, абы козаков, здавна в тих маетностях мешкаючих, жадною и найменшою кривдою не домикали, и кгрунтов жадних, здавна ими завладЂних... отнимать оних не важилися", і взагалі "що колвек... з початкових лЂт войни Хмельницкого, люб слушним подЂлом, люб завладЂніем з позволенія старших в область козацкую пришло, з того конечне абы от козаков жадное речи не отбирано и ничим их, ани порыванем на послуги, ани витяганіем датков не обтяжено", щоб "козаки всЂ, в реестру войсковом найдуючиеся и услуг козацких не лЂниво и не хилтяно щирим прилежаніем всегда пилнуючие, при зуполних войскових правах и волностях найдовались и спокойне до всЂх духовних и свЂцких маетностей без жадное жили турбаціи".

Універсал загрожував "упорним" державцям конфіскацією маєтків. При цьому Гетьман застерігав, посилаючися на "виразний... монарший указ", що "яко козаков в реестрЂ войсковом будучих от налогов всяких и от повинностей посполитих бороним, заховуючи их при волностех належачих, так и посполитих тяглих людей в реєстр козацкий приймовати не кажем, жебы як козаки свои козацкіе службы, так и посполитіе люде свои тяглое повинности непремЂнно як теперь, так и во всЂ потомние часы пилновали".

Універсал 1691 р. не вносив нічого нового в існуюче законодавство. Але його принципове значення безперечне, та й практично він не міг не стримати державських надужить над козацькою людністю, хоч, по суті, він не торкався козацьких "послуг" на полкову та сотенну старшину.

Перші кроки на шляху юридичного оформлення диференціяції рядового козацтва були зроблені на початку XVIII ст. 2 березня 1701 р. Мазепа доручив глухівському сотникові Олексі Туранському учинити "перебор" козакам чотирьох засеймських сотень — Глухівської, Кролевецької, Коропської та Воронізької, поділивши їх на "лучших" ("виборне й переборне товариство"), які повинні були завжди бути готові до військової служби, і "подлЂйшое товариство", яке мало "в домах оставатися" і повинне було "тому виборнЂйшому товариству всякое всегда до подему належитое чинити вспомогателство". Хоч це розпорядження формально обмежене було лише чотирма сотнями Гетьманщини, але немає сумніву, що воно застосовувалося значно ширше й взагалі намічало поділ козаків на "виборних" і "підпомощників", який остаточно здійснений був у 30-х роках XVIII ст.

Loading...

 
 

Цікаве